Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 1. Ніч*
— Перепрошую, є тут хто? — промовив Айвін та обережно постукав у двері невеличкої хатинки.
Груба колода не дуже приємно відчувалася шкірою, але було помітно, що двері зроблені міцними — на совість! Якийсь час хлопець так і простояв на вулиці, не маючи жодної відповіді. Нічне село вже спало. Вікна у будинках були темними, не гомоніли тварини, не було чутно людської присутності: ані розмов, ані звуків праці. Тільки ніч, легкий шелест трави, що гойдається на вітрі, а також нічні комахи: цвіркуни, комарі та безліч інших дрібних створінь. Десь далеко, з боку лісу, почулося тихе, ледь помітне, ухання сови.
Аж раптом почувся звук металу — важкий засув відчиняв двері хатинки. Щілина між дверною коробкою та дверми збільшилася і на вулиці з'явилася голова Тіріона. Чоловік недовірливо шукав того, хто потурбував його у такий час. Та коли він побачив, що це не грабіжник, не злодій та не людина зі злими намірами, а просто Айвін — підозрілий погляд миттєво змінився на щиру усмішку.
— Айвіне! — вигукнув Тіріон. — А я вже гадав, що Яшма таки спокусила тебе і ти залишився у неї! — зрадів чоловік. — Проходь, чого стоїш?!
Із цими словами, він відчинив двері повністю і став поруч, ласкаво запрошуючи його всередину.
Там, посеред кімнати, був невеличкий столик, на якому горіла імпровізована свічка. У кутку, навпроти дверей, стояли два ліжка: одне ближче до кута, друге трохи далі. Була якась невелика відкрита тумба, на якій виднілися різні інструменти для полювання і, вочевидь, обробки шкіри й хутра. Полички з різними дрібницями, посудом, пляшками та глечиками. У іншому кінці хати, майже на межі світлової плями, Айвін помітив кілька спальних мішків, лук зі стрілами та, скоріш за все, невеличкий намет.
— Не дуже багато, — промовив Тіріон, вловивши дослідницький погляд гостя, — але чим багаті — тим і будемо раді поділитися!
— Ні, — не погодився юнак. — Домівка чудова!
— Ось, це вільне місце! — сказав Тіріон, вказавши на ліжко, що було трохи далі від кута хати.
Зачинивши двері, Тіріон сів на своє ліжко. Дивлячись на свого гостя із посмішкою, він думав, про що б можна поговорити. Зараз, коли візит Айвіна трохи прогнав його сон, Тіріону хотілося чимось скоротити очікування. Розмова була непоганим рішенням для подібного.
— Слухай, ну і як тобі? — запитав він.
— Хата чудова, і ти сам тут живеш? — запитав юнак, згадуючи свій рідний світ.
*Рідний світ. День -2. Ранок*
Айвін вже наближався до хліва, до свого, чи ледь не єдиного, надійного місця, де він міг би бути у безпеці. Стіни він утеплив та полагодив ще влітку, припаси збирав взагалі завжди. Єдина проблема — зручність. Так, старий спальний мішок грів — але спати на сіні все одно складно та важко. Окремою проблемою була ще й підлога — так, земля дозволяла розвести вогонь всередині хліву, але взимку ґрунт промерзав настільки, що жодне багаття не прогрівало його, а від підлоги — холод йшов ще й у саме приміщення.
Аж раптом на юнака, прямісінько з-під снігу, вистрибнув величезний звір. Сіре хутро. Мокра від слини та снігу паща, великі круглі карі очі, що не мають "людського вогника". Айвін інтуїтивно відсахнувся і вже приготувався до найгіршого, аж раптом зрозумів, що це просто Барон — собака, що жив тут. Фактично, Барон був безпритульним псом. Але Айвін, коли ще той був цуциком, взяв його до себе. Звичайно, що батьки були проти того, що собака буде жити у хаті. Проте хлопець зробив доволі непогану буду. Дерева у лісі було хоч греблю гати, а інструменти та цвяхи той взяв у лісника. Підкладкою, щоб пес не мерз, стали старі ганчірки та речі.
— Барон, — обурився хлопець, дивлячись на старого пса, що з лап по голову був вкритий снігом. — Щоб тебе, син собаки, не можна ж так лякати! — усміхнувся юнак.
Придивившись до місцевості, Айвін справді помітив, що стоїть поруч із будою собаки. Приласкавши пса за вухом, юнак плеснув по нозі та повів його за собою.
— Якщо вже виліз, складеш мені компанію! — промовив Айвін і пес побіг за ним.
Зайшовши у хлів, хлопець поклав рибу на сіно. Перше, що потрібно було зробити — зігрітись. Всадивши пса неподалік, хлопець дістав зі схованки сірники та папір та розпалив ними дрова, що ще були в наявності. Дрібний вогник танцював у земляній ямі, зігріваючи руки хлопця.
*Новий світ. День 1. Ніч*
— От так і виходить, що живу я сам, — знизав плечима Тіріон. — Батьки померли рік тому, а знайти вірну дружину, що буде гріти мене ночами, я поки що не встиг!
Чоловік, прикривши очі, посміхався, розповідаючи це Айвіну. Бесіда дійсно допомагала розслабитися та дізнатись одне одного ліпше.
— Ну, — промовив Айвін, не знаючи, що сказати на таке відверте зізнання. — Бажаю успіхів...
— А ти що сам? — запитав Тіріон.
— А що?
— Ну... Сподобався тобі у нас хто? Тільки не кажи Хельга — Калеб в нас дуже кохає її, приревнує! — пожартував чоловік, тихо сміючись.
— Та ні, — махнув рукою юнак. — На озері, коли вона мене покликала, я весь сиротами вкрився!
— Це Хельга може! — кивнув Тіріон. — Та вона добра жінка із добрим серцем! Я впевнений, що коли ти їй розповів про те, що ти сирота — вона вже тоді тобі пробачила усе, що було і, скоріш за все, ще й усе, що буде!
— Ага...
— А Яшма? — лукаво всміхнувся мисливець. — Як тобі наша Яшма?
— Яшма... Ну... Вона... — зам'явся хлопець, що й не знав, як реагувати. — Ну, вона вродлива...
— І все?! — здивувався Тіріон. — Та ти її "кавуни" бачив? Струнка й охайна, а ще й з такими "доповненнями"! Хоч не злазь! — засміявся чоловік.
— А чому тоді сам не заліз ще на неї? — поставив влучне питання хлопець. — Якщо усе так, як ти говориш?
— Ай... Як тобі це сказати... Історія там є з нею одна... Хоча... — м'явся Тіріон, не наважуючись піти у подробиці. — Ай, не важливо! Там і без цього є багато чого!
— Наприклад?
— Ну як тобі сказати... — повторювався мисливець. — Хоч вона вже дорослі дівка, та характер в неї ще дівочий, легковажний! Але й не підпускає Яшма до себе нікого! Колись вона спілкувалась з Емілем, але вони щось не поділили. Ну і потім вона взагалі ні на кого з хлопців не звертала уваги... А тут ти з'явився і її наче підмінили!
— Що ти маєш на увазі?
— Ну розумієш... З тими, хто не подобається, Яшма поводиться як бурулька: холодно й без особливої уваги до неприємної людини! А навколо тебе вона крутиться, як кішка навесні! Тож, мабуть, сподобався ти їй! — пояснив Тіріон.
— Не знаю... — зам'явся юнак. — Вона мила, але...
— Що?
— Ну не знаю! Її інколи наче підміняють, — розвів руками Айвін. — То вона говорить про одне, а потім зовсім про інше. То вона починає щось розповідати, а потім різко змінює тему... Не знаю... Не розумію я її!
— Дівчата — як завжди! — нова хвиля сміху з боку мисливця перебила хлопця.
— Що? — не зрозумів Айвін.
— Ну, — розтягував Тіріон. — Інколи дівчата грають з нами, хлопцями, у ігри, які розуміють тільки вони самі! Якщо не подобається Яшма, придивись до Лайли!
— До Лайли?! — не повірив Айвін. — Але ж вона донька Калеба!
— Ну, не прямо вже й донька... — легковажно відповів мисливець. — Та і якщо ти покажеш себе відповідального та надійного хлопця — Калеб і сам буде радий покласти тобі Лайлу у руки! Звичайно, якщо та сама цього забажає...
— А Моллі? — запитав хлопець.
— Е-е-е! — трохи нервово промовив чоловік. — А давай ти візьмеш когось іншого, окрім Моллі! Я... Маю плани на цю дівчину і, як мені здається, вона також на мене дещо... задивляється!
— Зрозумів! — посміявся хлопець.
— Ну все, давай лягати, а то ці розмови про дівчат, — позіхнув Тіріон. — На ніч погана ідея...
Із цими словами, чоловік ліг у ліжко і, вкрившись легким простирадлом, заснув. Айвін, в свою чергу, також вмостився на м'якому та зручному ліжку. Він вперше засинав у хаті, в якій не було чутно п'яних криків!
"Яшма чи Лайла... Цікаво, а я їм взагалі подобаюсь?! — думав юнак. — Ну Яшмі, припустимо, подобаюсь. Хоча, можливо, вона просто намагалася бути люб'язною... Вона вродлива... В неї такі чисті очі, і приємний запах... І статура..."
Як на зло, до думок закралися думки про ті самі кавуни, про які говорив Тіріон. Вони у Яшми дійсно були... Вражаючими! Несвідомо, хлопець намагався пригадати те, що він побачив на озері, поки ще не встиг відвернутися.
"Так, ні! Ніяких кавунів! А то ще не засну!", — відмахнувся від надокучливих думок Айвін.
Міцніше заплющивши очі, хлопець, ледь не насилу, але провалився у сон. День був важким, відбулося багато чого, тож юнак встиг доволі сильно втомитися.
