Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 3. Опівдні*
— Ну ось, це вже можна нести назад! — промовила Яшма і підштовхнула до хлопця кошик з випраними речами.
Айвін, що до цього сидів поруч і, виконуючи прохання дівчини, просто спостерігав за нею, схилився до речей. Та коли він взявся за ручки, то зрозумів, що Яшма дійсно не жартувала, коли казала, що це дуже важко нести. Втім, юнак намагався не виказувати, що йому важко: він хотів вразити дівчину, показуючи силу та мужність.
Яшма, посміхаючись, тільки проводжала хлопця поглядом. Вона бачила, що тому було важко, але їй було приємно, що Айвін заради неї докладає стільки зусиль. Коли юнак пішов, вона повернулася до прання — в неї залишався ще один кошик з речами. Потім — вона вільна.
— Так, з Айвіном вийшло усе дуже швидко, аж до обіду впоралися. Так би я носила й прала до самісінького вечора! — промовила собі під ніс Яшма, викручуючи чергове простирадло вичавлюючи воду.
Дівчина, бажаючи якнайшвидше покінчити зі справами, намагалася випрати усе якомога скоріше. Вона хотіла погуляти трохи з парубком, підготувати його до нічної прогулянки. Зрештою, аби її план спрацював, вона мала спершу максимально розслабити хлопця. Але раптом позаду почулися звуки кроків, що з кожною секундою були все ближче і ближче.
— Ти вже приніс усе? — здивовано промовила дівчина, не обертаючись на звук. — Ну ти справжня блискавка! Сподіваюся, що ти не усюди такий швидкий! — знов вирішила подражнити вона, аж раптом на власних плечах вона відчула пару рук. Чоловічі міцні пальці, приємною вагою, почали тиснути на втомлені м'язи Яшми.
Дівчина, що за півдня безперервного прання, добряче так втомилася, ледь не замурчала від задоволення, коли їй почали робити масаж. Поклавши у кошик чергову наволочку, дівчина заплющила очі, задоволено закинувши голову.
— Ой, як добре... — промовила вона, розслаблюючись у чужих руках.
— Я завжди знаю, як зробити тобі добре! — пролунало у відповідь. Але Яшма миттєво зрозуміла, що цей голос належить не Айвіну.
Розплющивши очі, вона побачила хтиву посмішку Еміля. Чоловік трохи сильніше почав робити масаж, показуючи дівчині, що вона у його владі. Яшма, в свою чергу, різко перестала отримувати насолоду від процесу. Тепер цей масаж виглядав для неї неприємним та навіть болісним. Зумівши вирвати одне плече з хватки Еміля, вона різко розвернулася.
Та чоловік тільки сильніше вхопив інше плече, через що розворот дівчини обернувся для неї падінням у воду. Сидячи у прохолодній воді, Яшма намагалася оговтатися, а Еміль, в свою чергу, лише наблизився до неї впритул. Тепер між їхніми обличчями важко було й кулак протиснути.
— А чого це ти раптом така неласкава стала? — запитав хлопець. Однією рукою він тримав її за плече, а іншою водив по її мокрій нозі.
— Яка ж ти свиня! — випалила Яшма. — Відпусти мене!
— О, а тепер свиня! — награно здивувався син старости. — То ти мені казала, що подаруєш незабутню насолоду, а тепер ти мене уникаєш... Тобі сподобався отой глист? Як там його... Айвін наче?
— Сам ти глист, — відповіла дівчина і відбила руку хлопця, якою він торкався вже її стегна. Та Еміль легко піддався на це і перемістив руку з ноги на бік дівчини. Притискаючи її ближче до води, той відчував, який сильний опір намагалася чинити Яшма.
— Батько сказав, — раптом почав Еміль. — Що цей Айвін хоче залишитись у селі! Мабуть, це усе через тебе... — промовив хлопець і його рука поповзла вище по дівчині. Ще б трохи, і він вже б міг би вхопити Яшму за груди. — Шкода, що цей Айвін ще не знає, яка ти!
— Якщо ти йому розкажеш, то я! Я...
— Що ти? — здивовано запитав Еміль. — Підеш кудись? Із собою щось зробиш?
— Пішов ти! — випалила дівчина, розуміючи порожнечу власних погроз.
— Яшмо, ти маєш мене зрозуміти також... — промовив Еміль і, щоб показати "добрі наміри", перестав мацати бік дівчини. Замість цього, він, наче справжній кавалер, взяв її м'яку долоню у свою сильну руку. Хоч Еміль і не був таким величезним як Гуннар, але деяку силу він також мав! — Батько хоче мене одружити з цією Лайлою. Так, вона, звичайно, працьовита й за хатою буде стежити... — говорив він з легкою огидою. — Але мені ця дрібна дівка, що більше дитину нагадує, взагалі не потрібна! Мене більше цікавиш ти! — промовив той.
Він відпустив руку дівчини і підняв її обличчя так, щоб зустрітися з нею поглядами. Яшмі це не подобалося, але й вирватися вона не могла — страх скував її тіло, а думки вже прокручували усі можливі варіанти того, що Еміль зараз зможе з нею зробити. Тільки її гординя ще боролася, допомагаючи дівчині відмовляти й грубити хлопцю.
— Тож давай не будемо усе ускладнювати! — сказав він і, знову взявши дівчину за бік, притягнув її до себе так, що її таз опинився поруч з його.
Страх ще сильніше захлеснув Яшму. Одна справа, коли Еміль її ображав словами, погрожував усе розповісти Айвіну. Але інша — коли він перейшов усі межі і вже відкрито мацав її і схиляв до своїх бажань.
— Відчепися від мене! — промовила Яшма тремтячим голосом. Вона сама не очікувала того, що її слова будуть так звучати. Тепер вони виглядали не наказом, а жалюгідним проханням того, хто вже програв.
— Яшмо, — промовив Еміль і провів долонею по її животу. Він одразу ж відчув, як її шлунок стиснувся, не бажаючи відчувати його дотик. А також він відчув, як сильно дівчина боїться. — Я завжди отримую те, чого хочу! Ти тут чужа, — нагадав той. — Як би ти не хотіла, щоб тебе вважали своєю... Але тільки зі мною — ти зможеш стати "своєю" у цьому селі.
Піднявши погляд на обличчя дівчини, Еміль раптом помітив, як сильно її підборіддя тремтить від страху та відчаю. Очі дівчини вже були на мокрому місці і от-от вона мала б заридати. Розуміючи, що паніка вже стоїть позаду Яшми, Еміль відпустив її плече і прибрав руку з тіла. Втім, паралізована страхом дівчина, вже не могла сама нікуди забратися від хлопця.
— Я ще почекаю, поки ти "дозрієш", — сказав Еміль і, лагідно взявши її обличчя у свої руки, витер великими пальцями її сльози. — Але й сама не затягуй! Вічно чекати не буду ані я, ані мій батько... — останні слова чоловік сказав з помітною важкістю. Було очевидно, що сама думка про те, що його можуть одружити з Лайлою, була йому огидна.
Чоловік піднявся і, сперши руки на боки, подивився на Яшму. Дівчина так і сиділа в воді, уся мокра й принижена. Скута страхом, вона не наважувалася підняти очі на Еміля, але йому це і не потрібно було. Він бачив, як сильно вона кусає нижню губу, з останніх сил намагаючись не заплакати. Зрештою, чоловік не хотів бачити її сліз. Та й він не бажав, щоб Яшма відчувала сором за власні сльози. Тому, кинувши їй наостанок посмішку, Еміль розвернувся і пішов до села.
Яшма, в свою чергу, коли той остаточно зник з поля зору, нарешті дала почуттям волю і заплакала. Вона знову відчувала це огидне почуття, коли вона ридає у цілковитій тиші й самотності. Вона усвідомлювала, що усе те, що вона почула від Еміля — це правда. Так, вона вродлива, статна, зріла. Але це їй аж ніяк не допомагає! Єдині, хто про неї по-справжньому піклуються, це дід Ларс та баба Астрід. Яшма гадала, що хоча б Айвін стане на її бік, прийме її як "свою". Але навіть його зараз не було. Коли він так сильно був їй потрібен — його знов не було поруч.
Через деякий час, заспокоївшись, дівчина вилізла з води на берег. Мокрий одяг огидними пелюстками зів'ялої троянди липнув до тіла. Крапельки води, в якій дівчина прала нещодавно, тепер не дарували приємної прохолоди. Страх надав воді жахливих відтінків та хвилювань. Тепер ця вода була крижаною, слизькою і неприємною. Навіть хустинка, якою дівчина вкривала волосся, намокла. Яшма була схожа на собаку, яку господар забув забрати до хати на час сильної зливи. Та найогиднішим було не це. Найгіршим були слова чоловіка, що досі відлунням звучали у голові дівчини. Яшма і сама знала, що Еміль, рано чи пізно, отримає її. Звичайно, якщо провалиться її план з Айвіном. Страх залишитися самотньою і так і бути нікому не потрібною до кінця життя, лякав її більше, ніж страх жити з некоханим чоловіком. Дівчині дійсно нікуди було йти — на цілому світі у неї не було жодного кута, де були б їй раді.
Розуміючи, що потрібно поспішати, Яшма, давлячись власними сльозами, почала прати те, що залишилося. Аби не захворіти, вона витерлася однією з ще сухих ковдр, після чого продовжила свою справу.
"Тихіше, Яшмо, — говорила вона собі в голові, — усе спрацює! Треба просто трохи потерпіти! Можна було ще в перший день закінчити! Якби я зупинила той потік сліз, можна було б усе вже закінчити і цього б не сталося! Тож сьогодні треба стримати себе!
