Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 3. Опівдні*
У хаті Калеба та Хельги була обідня перерва. Крамничка вже принесла деякий прибуток — кілька селян зайшли купити базових речей, що завжди необхідні в хаті. Але Лайла все одно провела пів дня нудьгуючи. Її не дуже цікавило стояти за прилавком цілий день, особливо після новин про те, що Айвін з'їв її пиріг і той сподобався юнаку. Дівчина весь час провела в теплих мріях, наче в чарівній казці. Батьки, звичайно, не пропустили повз вуха настрій доньки. Вони раділи, що дівчині стало легше не тільки від їхньої підтримки, але ще й від взаємності з боку Айвіна. Ані Хельга, ані Калеб вже не думали про те непорозуміння, коли хлопець відмовив дівчині.
— Мамо, — промовила раптом Лайла, відволікшись від їжі, що стояла на столі. — А можна буде яблук виміняти чи придбати?
— Хочеш знову пиріг зробити? — посміхнулася Хельга, що читала дівчину наче розгорнуту книгу.
— Так, — посміхнулася Лайла. — Навіть два!
— Два?! — здивувалася жінка.
— Угу, — кивнула дівчина. — Один вам із батьком, один Айвіну!
— Ти б не квапилася поки з Айвіном, — промовив Калеб, також припинивши їсти. — Хай трохи часу пройде. Не варто набридати людині!
— Якщо ти так кажеш, батьку... — промовила Лайла. Вона не була в захваті від слів Калеба, але й про непокору не думала. — Тоді хоча б тобі з мамою!
— Звичайно, що можна, — усміхнулася Хельга. — Візьми гроші чи он зерна, поміняй скільки потрібно буде!
Дівчина кивнула і продовжила їсти, а ось Калеб поки не наважувався повертатися до своєї миски. Чоловік наче хвилювався через щось. Це було майже непомітно, тільки задумливий погляд, який він спрямував у протилежну стіну, видавав його схвильованість. Хельга першою відчула це. Поклавши у руку чоловіка свою м'яку долоню, вона зазирнула в його очі, намагаючись знайти в них джерело хвилювань.
— Що сталося, любий? — запитала нарешті вона. — Чого ти не їси?
— Я вранці мав одну розмову з Якобом... — "пішов в обхід" чоловік. — Він розповідав мені про свої турботи, про те, що його хвилює...
Хельга та Лайла, що сиділи поруч, лише кивали, слухаючи чоловіка.
— Ну і він розповів мені про те, що хвилюється, що його Еміль "засидівся у хлопцях"! — видав раптом Калеб. — Попросив мене попитати тебе, Лайло, що ти думаєш про його сина! Ні, я пам'ятаю, що тобі подобається Айвін, але...
Лайла, що не чекала на подібну розв'язку, ледь не впустила ложку з кашею. Втупивши погляд у тарілку, дівчина замислилася над почутим. Звичайно, вона пам'ятала ставлення Яшми до Еміля, а також її слова про нього. Але Лайла не знала, що саме сталося між нею та хлопцем — Яшма ніколи не ділилася подробицями їхнього непорозуміння. Вона тільки і чула від неї, що образи у бік сина старости.
Втім, Лайлу також хвилювала її різниця у віці з Емілем. Вона була на дев'ять років молодша за нього, а це вже не маленька цифра. А ще був Айвін, який подобався їй. Хоча вона бачила Еміля і не могла сказати про нього, як про потвору чи непривабливу людину.
— Не відмовляйся одразу, — підтримала мати чоловіка. — Тебе прямо зараз ніхто не видає заміж, просто хоча б подумай! Раптом, не вийде з Айвіном. Може він навіть не залишиться у нашому селі.
— Я... — задумливо промовила Лайла. — Я не знаю, якщо чесно...
— Якщо хочеш, я можу попитати Яшму про Еміля, — запропонувала Хельга. — Хоча б дізнаємось, чого вони ворогують!
— Так, я також буду придивлятися до нього, — підтримав Калеб.
*В той же час*
— Ну як, смачно було? — промовила дівчина, грайливо подивившись на хлопця.
— Так, дуже! — кивав Айвін, запиваючи смачну смажену картоплю кухолем прохолодного молока.
— Я готувала! — повідомила Яшма.
Картопля, яку дівчина добре просмажила з різними пахучими травами та великою кількістю олії, мала тонку, але дуже хрустку скоринку. А поєднання усього цього з прохолодним молоком, що наче м'яка ковдра, вкривало язик та шлунок — робило цю страву неймовірно смачною, попри її простоту.
Яшма дуже уважно готувала це. Вона пам'ятала про те, що "шлях до серця лежить через шлунок", але й при цьому, вона мала досвід того, настільки погано виглядав Айвін, коли вона його перегодувала. Повторити цю жахливу помилку — було б дуже прикро. А дівчина ще й хотіла, щоб у хлопця залишилися сили на те, щоб вночі він міг "порадувати" її.
Усі речі, які вона випрала за першу половину дня, вже сушилися на вулиці під спекотним сонцем. Через якийсь час — вона піде знімати усе це, а ввечері, коли вже час буде йти спати — вони підуть на озеро.
— Дуже смачно, — ще раз подякував Айвін. — Давай я допоможу тобі!
— Ні-ні, — промовила дівчина, підіймаючись з власного місця. — Ти сиди, я усе зроблю сама! Ти вже мені допоміг сьогодні, коли перетягав ті важезні кошики з речами! Я б сама три роки несла б їх, а ти он — сильний чоловік! — зробила вона комплімент наостанок і, кинувши грайливий прищур, розвернулася до кухні, забрав із собою брудний посуд.
Стоячи на кухні, дівчина перемивала кухолі й тарілки, а сама, поринувши у власні думки, прокручувала ймовірний сценарій того, як в них піде прогулянка.
"Ну, кошик з їжею я вже зібрала! — подумала Яшма, кинувши погляд на плетеницю, що стояла неподалік. — Можливо, навіть багато! — додала в думках дівчина, дивлячись на кількість продуктів, що були у кошику. — Ну добре, не важливо. Нести все одно не мені! А ось те, що буде на мені — це важливо! У цій сукні йти не можна, вона як мішок, її не шкода. Але якщо я хочу звабити на тому озері Айвіна, то потрібно вдягнути щось таке м'яке й ласкаве, щоб йому було приємно це з мене знімати! Або... — замислилась Яшма. — Може навіть і не доведеться... Запропоную йому поплавати, а там він і сам поскидає одяг і з себе, і з мене! У воді вже не викрутиться! Притиснуся до нього грудями, опущу долоні вниз... А потім..."
*В той же час*
— Батьку, нащо мені ця Лайла! — промовив Еміль, сидячи на лаві у хаті.
Перед ним, трохи схилившись, ходив взад-вперед Якоб. Староста був напружений, адже його син, його єдина дитина, зовсім відбилася від рук. Відтоді, як його дружина, і за сумісництвом мати Еміля, загинула від хвороби п'ятнадцять років тому — чоловіку було важко. Як староста, він мусив багато чим займатись, він мав певні обов'язки як перед односельчанами, так і перед аристократами. І він успішно підтримував баланс, зберігаючи милість людей та знаті.
Але найбільший свій обов'язок, а саме — обов'язок перед сином, чоловік так і не зміг виконати. Еміль майже не бачив прикладу гарної жінки, а відсутність материнської любові той завжди компенсував пихою та жорстокістю.
— Ні, я розумію, — промовив староста. — Яшма, щоб там про неї не казали, вродлива. Великі груди, сідниці, стегна, вродлива на обличчя! — примовляв той. — Але ж не можна думати дітородним органом усе життя! Тобі вже двадцять п'ять років, чверть сторіччя пройшла, а ти все ніяк не виростеш!
— Батьку, — ліниво промовляв Еміль. — Здається, що це саме ти не виріс. Подивися! Де я, і де Лайла! Що ще запропонуєш? Може, немовля якесь взяти в дружини?
— Замовкни, бовдур! — випалив Якоб і замахнувся на хлопця.
— Ну... — провокативно сказав Еміль. — Бий...
— А-а-ай... Хай тебе! Що бий, що не бий — тобі усе як об стіну горохом! — розізлився чоловік.
— Так само як і тобі... — ліниво повернув образу парубок. — Вбив собі в голову, що та Лайла — мені слушна пара, і тепер мене намагаєшся примусити!
— Вона вродлива, працьовита, з гарної сім'ї, з ласкавим характером! Що тобі, дурню, ще потрібно? З нею будеш сидіти як сир у маслі! — шипів Якоб.
— Не знаю, де ти її вроду помітив... — сказав Еміль, закинувши голову. — Вона мала, дрібна, незріла сирота! Калеб та Хельга її опікуни, не більше. Що там по її характеру — ти звідки взагалі знаєш?
— Отже так! Буде, як я скажу! — підбив підсумки Якоб, коли йому набридло сперечатися з власним сином. — Ти зараз візьмеш оцей кошик з яблуками, — сказав чоловік і, підійшовши до стіни, припідняв плетінку, що стояла там. — І віднесеш його у хату Калеба! Якщо там буде чоловік — в очі йому дивитися не смій! Ввічливо вклонися і протягни подарунок його дружині, або Лайлі!
— Нащо усе це...
— Замовкни! І дивись мені, я потім розпитаю Калеба про твою поведінку! Якщо він хоч натякне на твою пиху чи лінощі — я тебе з хати вижену! Підеш до Тіріона просити поради, які шишки можна жерти в лісі, а які ні!
— Добре, — погодився Еміль. — Віднесу...
Погрози вигнати з хати — єдиний важіль, що ще залишився у Якоба. І цей важіль чудово працював. Та вони обидва розуміли, що вічно це працювати не буде. Але староста мріяв, що його син одумається раніше, ніж ця остання соломинка зламається і підведе його.
"Ох... Бідний я! — подумав Якоб, коли хлопець, взявши кошик, покинув хату. — Чи це моя провина, я недогледів? Чому ж тобі та Яшма подобається так, що ти просто виснеш на ній! Так, вона вродлива, але ж ти знаєш, яка вона насправді..."
Але він не міг здогадатися, де саме він недогледів у вихованні. Якоб припускав, що це відсутність материнського тепла могла зіграти свою роль у цьому. Можливо, дівчина якось спокусила хлопця, а той, не маючи дорослої жінки, яка б пояснила йому такі речі, легко повівся на це і тепер липнув до неї.
Так, він знав, що Яшма ненавидить Еміля. Бо це саме він розпустив чутки про її минуле. І хоч спершу Якоб радів, що тепер, коли дівчина й хлопець посварилися — той відчепиться від неї. Але в реальності — Емілю це аж ніяк не заважало, більш того, в одній з розмов — з'ясувалося те, що це була частина плану Еміля. Чоловік не бажав, щоб у нього були конкуренти, а тому сам розкрив страшну таємницю, яку той почув від батька. Якоб, в свою чергу, дізнався це від пані Лів.
І саме цей підступний крок з боку Еміля і зіпсував життя бідній дівчині. Бо якщо раніше на неї заглядалися, деякі сміливці навіть намагалися залицятися, хоча Яшма завжди холодно реагувала на тих, хто їй не подобався, — то тепер на неї дивляться виключно як на вродливу дівку. Ніхто більше не підходив до Якоба й не запитував про Яшму нічого, ніхто не намагався посвататися до неї. Ніхто, окрім, звичайно, Еміля. Сину старости було чхати на власну репутацію та й на репутацію батька — він бачив у дівчині лише свої якісь плани та бажання.
