Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 2. Ранок*
Айвін прокинувся від співу півнів. Ранкове сонце тільки з'явилося на обрії, але коли юнак розплющив очі, то побачив, що Тіріон вже прокинувся, і зараз вдягає сорочку. Штани та черевики на ньому вже були.
— О! Доброго ранку! — промовив мисливець, коли помітив, що його гість також не спить.
— Доброго... — кивнув Айвін. — А ти коли прокинувся?
— За кілька хвилин до того, як прокинулися перші півні! — повідомив Тіріон. — Звичка! У лісі ж півнів немає, а прокидатись потрібно рано.
— Зрозуміло... — промовив Айвін. — Які плани на день?
— Та, загалом, ніяких! Хотів поснідати та зайти допомогти Моллі, — сказав мисливець. — В неї там трохи хатніх справ зібралося, а її батько — вже не молодий. Допоможу чим зможу! А потім піду в ліс, м'ясо закінчується, тому сподіваюсь, що підстрелю щось. Тому на обід мене не чекай! А ти що?
"Оце в нього "ніяких" планів не має...", — подумав Айвін.
— Взагалі, — почухав потилицю хлопець. — Хотів прямо зараз піти до трактиру, там також мабуть допомога моя потрібна буде!
Із цими словами, він підняв руки, щоб потягнутися та розім'яти м'язи, аж раптом відчув, що руки його майже не слухалися.
"Ти ж, хлопче, завтра руки підняти не зможеш!", — сплили у спогадах слова старого трактирника.
— Ох лишенько... — тихо випалив хлопець. — Вчора переробив напевно, руки наче залізом налиті!
Тіріон лише засміявся. Піднявшись, чоловік підійшов до каміна. Підкинувши кілька полін, чоловік запалив під ними вогонь. Дуже скоро почувся приємний тріск дерева на вогні. Він підхопив з підлоги порожній казан, підійшов до діжки з водою, що стояла у дальньому кутку хати. Вже через хвилину, над вогнем висів казан з водою, який тільки і чекав, що у нього закинуть кашу чи овочі. Тільки зараз юнак помітив, що над каміном, під стелею, було металеве кільце на якому висіло кілька пташиних тіл. Мисливець зняв одну й почав її патрати. Не бажаючи сидіти без діла, юнак попросив дати й йому справу. Тіріон посміхнувся і вказав рукою на вільний ніж та мішки з овочами. Команда була зрозумілою. Айвін підхопив інструмент і, витягнувши кілька картопель, почав чистити їх.
— Скільки чистити? — запитав він у господаря хати.
— Ну... Нам на двох можна і побільше, — промовив Тіріон. Та коли чоловік озирнувся і побачив, що юнак взяв усього лише три невеликі картоплини, його погляд різко змінився. — Та бери більше, що це буде: м'ясний наваристий суп чи окріп з картоплею?! — випалив той. — І моркви візьми з цибулею, що ж ти...
"Нічого собі, — подумав хлопець. — Тут усі такі смачні сніданки готують?"
*Рідний світ. День -2. Ранок*
Айвін дістав зі схованки невелику пачку згорнутих газет. Іноді чоловіки, які влітку їхали на заробітки у місто, привозили з собою старі газети, які "там" ледь не роздавали безкоштовно, коли новини переставали бути новинами. Втім, що для міста — звичайна справа, для Неназваного — сенсація! Тут цінувалися навіть газети, "термін придатності" яких сплив ще кілька місяців тому. А на початку літа, так і взагалі читали те, про що писали у кінці літа минулого року!
Хлопцю ці газети дісталися від лісника. Йому самому ніхто газету не віддасть, навіть стару й зачитану ледь не до дірок. Газета у цьому селі була, хоч і не найпершою річчю, але не менш цінним предметом. У газети пакували горіхи, ними огортали м'ясо, сало. Газетами також утеплювали вікна на зиму, використовували їх як проміжний шар між деревом та основною ізоляцією. Таку цінну річ ніхто просто так не віддасть!
Але дід Хорунд віддавав. Старий лісник взагалі нічого не шкодував для хлопця: їжа, інструменти, одяг — що вже до тих газет! Проте Айвін сам відмовлявся від більшості пропозицій діда. Хлопець вважав сильно нечемним "сідати ліснику на шию"! Якби не дід Хорунд, Айвін би жив ще гірше, вже за це хлопець був безмежно вдячним. Тож брав він лише те, що потрібно було для виживання, а не комфорту.
Газети були однією з таких речей. Хлопець використовував газети у багатьох справах, проте зараз — він хотів обережно заховати рибу, яку він понесе продавати бабі Маді. Це було необхідно зробити, бо стара відьма могла ще влаштувати скандал, через те, що риба брудна чи до неї щось прилипло. А подібні сварки, звичайно, закінчувалися тим, що квола бабця вимагала збити ціну, чого Айвін дозволити собі не міг!
На самому дні пластикової діжки, яку Айвін використовував як схованку, лежала пательня. Вона була без держално, та сам метал був неушкодженим. Юнак ще давно взяв її собі, коли помітив, що дід Хорунд хотів позбутися неї. Та що для одного сміття — для іншого скарб. Хлопця вже не раз рятувала ця пательня, бо батьки не давали йому свої речі, а рибу якось потрібно було посмажити.
Айвін також взяв частину поліна, який йому колись вдалося охайно розколоти. Він часто використовував подібні речі як дошки, на яких можна було щось нормально нарізати чи почистити. І на цей раз — це була велика товста щука. Риба лягла на дерево, а хлопець дістав також невеличкий ніж — подарунок від діда Хорунда. Навчений досвідом, Айвін швидко почистив рибу від луски. Юнак ще довго не міг наважитись — віддавати собаці хвіст та голову риби, чи з'їсти самому. З одного боку, було неймовірно шкода собаку, якого, звичайно, ніхто не годує. Пес знаходився на самозабезпеченні з перших днів у цій родині.
Проте і самому хотілося їсти. Шлунок так і липнув до спини, намагаючись хоч якось "прикрутити" голод. Вчорашня страва вже давно не відчувалась, а холодна рибалка тільки сильніше забила борг за калоріям хлопцю. Та й погляд, який собака інколи кидала на хлопця, так і говорив: "Ні, не хвилюйся! Я самостійний пес — я собі сам їжу знайду! Ну так, зима, важко... Ну так, сніг усюди, щось смачне важко на запах знайти... Та ти не хвилюйся! Хоча, якщо ти, все ж таки, надумаєш це мені віддати — то я буду неймовірно вдячним!"
— Ай, собако, добре! — випалив хлопець і у Барона полетіли дві частини риби.
Пес, миттєво піднявшись на ноги, припав носом до риби, що впала поруч. Пес був неймовірно щасливий від цієї "подачки". Хвіст крутився наче пропелер, а погляд дивився на рибу так, наче він вперше таке взагалі бачив. Айвін посміхнувся і почав нарізати щуку. М'ясо було з дрібними кістками, втім жиру там було стільки, що навіть масло, якого у Айвіна, звичайно ж, не було — не знадобилось. Приємне шипіння, коли риба потрапляє на гарячу пательню — музика для вух юнака. Поки їжа готувалась, хлопець дістав зі схованки також кілька сухарів, а ще пляшку води — небагатий виходив сніданок. Проте набагато краще, аніж сидіти голодним!
*Новий світ. День 2. Ранок.*
— Ну, усе, готово! — промовив Тіріон. Постукавши дерев'яною ложкою по краю казанка, той збив залишки їжі, що налипли, поки він мішав смачний суп.
Наливши страву у дві дерев'яні глибокі тарілки, чоловік поставив одну з них перед хлопцем. Айвін навіть трохи злякався: посуд був настільки великим, що ще трохи — і тарілку можна було б використовувати як відро! Поруч з цією тарілкою той був наче кошеня, якому на сніданок принесли мертву білу акулу! У великій мисці плавали і великі шматки м'яса, і овочі, й трохи каші, і різна дрібно нарізана зелень. Суп виглядав настільки жирним, наскільки взагалі можно було уявити собі це! Хлопцю навіть здалося, що якщо у тарілку встромити ложку, то та так і буде стирчати, наче дерево посеред поля!
Тіріон взяв цілий хліб і, руками розірвавши його майже навпіл, поклав поруч із Айвіном більшу частину. І наче цього було замало, так мисливець звідкись ще й кілька варених яєць дістав. Коли страва готувалася, хлопець активно стискав дерев'яну ложку, очікуючи на гарний та змістовний сніданок. Та коли перед ним поставили це... Впевненість потроху почала зникати...
— Ну, — промовив Тіріон із посмішкою. — Смачного!
— Смачного... — промовив Айвін зовсім невпевнено.
— Що таке? — помітив настрій хлопця Тіріон. — Не подобається щось?
— Та ні, усе смачно, але... Я стільки не з'їм...
— О! Та буде тобі! Ми, чоловіки, маємо їсти багато, — сказав мисливець і, зануривши ложку у суп, дістав звідти одразу і великий шмат м'яса і великий шмат картоплі. — Бо ми повинні бути сильними! Он, дивись на Калеба! Такий велетень і жінку захистить, і поле переоре за мить! Гадаєш, таку гору м'язів він підтримує насінням?
— Але ж... Я не знаю, цим можна на цілий день наїстися... — розгубився хлопець.
— Тим краще! Уяви, скільки усього можна встигнути зробити, якщо не відволікатись на постійні напади голоду!
Важко зітхнувши, хлопець нахилився до посуду і встромив туди ложку. Перша порція супу вдарила у язик настільки чудовим та різнобарвним смаком, що юнаку захотілося ще. Друга ложка "зайшла" ще швидше, ніж перша. Третя. Четверта. І ось він вже сидить і, разом з Тіріоном, уплітає страву, аж за вухами лящить! Хліб був не менш смачним — м'який та запашний. Зовсім не ті тверді сухарі, які він їв у рідному світі. А яйця Айвін взагалі їв тільки на якісь "свята", бо подібні речі у рідному селі були чимось диким, незвичним! Тримати курей на подвір'ї, коли три четверті року дуже холодно — неймовірно дорого.
Як доїв — Айвін і сам не пам'ятав. Але коли на тарілках у нього нічого не залишилося, перше, що він відчув, не задоволення — неймовірну важкість! Тіріон, на відміну від юнака, виглядав набагато енергійнішим! Він зовсім не був товстим, але уся ця їжа якось у ньому вмістилася. Куди — Айвін не знав. Проте йому і не так вже цікаво було це! Зараз в нього були більш важливі проблеми — як піднятися так, щоб не впасти під важкістю власного шлунку.
— Ну, непоганий перекус! — посміхнувся мисливець і, поплескавши себе по животу, легко піднявся на ноги.
— Так... Непоганий! — погодився Айвін. Посунувшись зі стільця, той ледве не впав на підлогу, не втримавши важкості власного тіла.
"Живіт набитий, руки не підіймаються... Ой, що буде!", — подумав хлопець.
