Раді Вас бачити!

Ельвіра.

Офіціант! Я миттєво відскочила від Паші, відчуваючи, як щоки палають пекельним вогнем. Офіціант професійно незворушно розставив страви на столі. А я думала про те, як мені стати невидимою.

"Сором, який"

Паша не тягне мене до себе. Він просто питає очима:

"Ти як?" — і, побачивши мій сором, ледь помітно всміхається.

— Смачного. Якщо знадобиться щось — просто натисніть кнопку виклику.

— Дякую, — спокійно озвався Паша, навіть не поворухнувшись.

Він поглянув на мене, і його губи знову торкнулися моїх — тепер коротко, але з тією самою палаючою обіцянкою.

— Солоденька, давай трохи підкріпимося... — він говорить без насмішки із турботою.

Він по-джентльменськи відсунув стілець, і я майже впала на нього, відчуваючи, як тремтять коліна. Паша сів поруч, його нога щільно торкнулася моєї, і цей прихований дотик під столом зараз здавався навіть більш інтимним, ніж поцілунок.

Він налив у келихи шампанське. Звук, з яким ігриста рідина наповнювала кришталь, здався мені найприємнішим у світі. Ми цокнулися. Я зробила ковток — бульбашки приємно зашипіли на язиці. Потім відрізала шматочок ніжного м'яса, вмочила в густий соус із присмаком трав і червоного вина. Поклала в рот, і смак розкрився настільки божественно, що я мивоволі заплющила очі

— Ммм... Це неймовірно... — видихнула я.

— Я знав, що тобі сподобається, — він усміхнувся. — Тут шеф-кухар творить дива.

Я з насолодою з'їла ще шматочок, потім скуштувала свіжий салат. Мій погляд зачепився за щось незвичне — загорнуте в хрусткий, підсмажений бекон.

— А це що? — поцікавилася я.

— Морські гребінці в беконі. Їхня фірмова страва. Спробуй. Кажуть, їхній смак нагадує море.

Я обережно взяла один шматочок. Бекон приємно хрустів, а всередині виявилося неймовірно ніжне, солодкувате м'ясо з легким горіховим присмаком.

— Це... незвично. Але дуже смачно. Це морепродукти?

— Так, зараз покажу.

Він дістав телефон, швидко знайшов зображення і повернув екран до мене. На фото були знайомі віялові мушлі — саме такі, з яких я в дитинстві робила кораблики на пляжі.

— Ой! — не стримала я здивування. — Я ж такі мушлі сотнями збирала на березі! У мене вдома ціла колекція. Але я ніколи не думала, що те, що всередині них, може бути таким цікавим на смак...

— Елю, — він м'яко усміхнувся, — я впевнений, що на тебе чекає ще багато гастрономічних відкрить. Особливо в таких місцях. Ось, наприклад, теплий камамбер у клярі з журавлиновим соусом. А це — млинці з лососем та овочі-гриль.

Його рука плавно рухалася від однієї тарілки до іншої.

— Якщо я спробую ще й це, то просто лусну! — засміялася я.

— Почекай, попереду ще десерт.

Ми їли, пили шампанське, і кожен новий смак здавався маленьким святом. А навколо панувала чарівна одеська ніч. Сонце вже повністю втонуло в морі, на темному небі запалали перші великі зорі, а на даху ввімкнулося приглушене вечірнє освітлення.

— Паша, ти навіть не повіриш в який готель мене взяли на практику. Це — "Затишок"! — я із захопленням почала розповідати про готель. — Він відкрився всього пів року тому, я про нього цілу доповідь в університеті готувала! Це один із найкрутіших готелів в Одесі. Уявляєш, він побудований так, що з кожного номера відкривається панорамний вид на море, а стіна, що виходить на воду — повністю скляна! А ще там на даху басейн, тенісний корт, фітнес-центр...

— Я був там, — спокійно кивнув Паша. — Краєвиди дійсно вражають.

— А що ти там робив? — не втрималася я від шпильки. — Дівчат туди водив?.. Ой! — я миттєво затулила рота долонею, відчуваючи, як щоки знову стають пунцовими. — Вибач... Це я бовкнула не подумавши...

"Боже, навіщо я це сказала? Шампанське точно б'є в голову."

— Елю, — Паша подивився на мене дуже серйозно, але без жодного докору. — Я був там на офіційній церемонії відкриття. Я особисто знайомий із власником цього комплексу.

У мене все всередині завмерло. Прозріння наздогнало миттєво, холодною хвилею.

— То це... ти замовив за мене словечко?

Він тримав коротку паузу, і в цій тиші була вся відповідь:

— Так.

Спочатку всередині шкрябонула гордість. Стало трохи прикро, що мене взяли через впливового чоловіка. Але наступна думка протверезила: а чому б не скористатися цим шансом? Адже те, як я себе покажу в роботі, залежить виключно від мене. Паша лише відчинив двері, а зайти в них я маю сама.

— Дякую, — промовила я. Моя посмішка вийшла трохи напруженою, але абсолютно щирою.

— Елю, — він нахилився ближче, перехоплюючи мій погляд. — Ти мені нічого не винна через це. Я просто побачив, як сильно ти засмутилася, коли тебе не взяли. А для мене це не проблема. Я не казав тобі наперед, бо боявся... боявся, що ти відмовишся з принципу, через свою гордість. Ти розумієш мене?

Його слова зачепили щось живе й дуже глибоке в мені.

— Паша, все добре. Чесно. Я щиро вдячна, — сказала я, і мій голос більше не тремтів. — Я не настільки дурна, щоб викинути такий квиток у майбутнє лише через зачеплене самолюбство. Кому я що доведу? Собі ж гірше зроблю. Тому я викладуся на всі двісті відсотків, щоб довести і власнику, і деканату, що мене взяли не дарма.

— Моя ти розумничка, — його обличчя нарешті розпливлося в теплій посмішці.

Він узяв мою руку й почав ніжно, повільно цілувати кожен пальчик. Від цих поцілунків по шкірі розливався струм, що віддавався гарячим поштовхом у самому низу живота.

— Тепер... — він, не зводячи з мене очей, натиснув кнопку виклику офіціанта, — час для солодкого.

Офіціант забрав посуд і поставив перед нами десерт — шоколадний фондан. Паша відламав шматочок випічки вилкою, і густа, гаряча шоколадна лава витекла на тарілку. Він набрав трохи на ложку й підніс до моїх губ.

— Будь чемною дівчинкою, — його голос став зовсім низьким, у ньому з'явилася хрипка, владна нота. — Відкрий ротик.

Він повільно облизав власні губи. Цей рух був настільки відверто еротичним, що у мене перехопило подих. Я слухняно відкрила рот, приймаючи частування. Теплий, гіркувато-солодкий шоколад розтікся по рецепторах.

А в голові чітко й гостро промайнула думка:

"Я ніколи в житті не була чемною. І не збираюся ставати. Або він прийме мене такою, яка я є — з усіма моїми шипами, характером і впертістю... або ніяк".

— Тобі сподобалася вечеря? — його запитання вирвало мене з потаємних думок.

— Так... — видихнула я, злизуючи краплю шоколаду з губи. — Все було просто неймовірно.

— А тепер, — Паша заговорив зовсім тихо, і в цій тиші на даху повисла абсолютна невідворотність, — Ель, можна я скажу дещо важливе, лише ти мене вислухай?

Я киваю.

Він міцно взяв мої долоні у свої. Його руки були гарячими, надійними.

— Ель, — почав він, дивлячись мені прямо в душу. — Я розумію, що ми дуже мало знайомі. І в тебе немає причин мені довіряти.

Я ковтаю. Не тому, що мені страшно. Тому що він правий — у мене справді немає причин. Але чомусь я все ще тут. Тому що я хочу, хочу йому довіряти.

— Але я ще ніколи… ні до кого… нічого подібного не відчував.

Він підіймає очі. Дивиться прямо. Не кліпає. І я не можу відвести погляд.

— Я розумію, що ми мало знайомі. І в тебе немає причин мені довіряти. Але з тобою я відчуваю себе живим. Мені подобається, яка ти — зухвала, вперта, войовнича. Я не хочу тебе змінювати.

Він замовкає. Ковтає і сильніше стиснув мої пальці.

— Зі мною зазвичай розмовляють обережно. Ходять навшпиньках, наче я з крихкої порцеляни після поранення. А ти... ти спілкуєшся зі мною як зі звичайним чоловіком. І це повертає мені відчуття, що я існую. Я хочу знати твою відповідь. Як би ти не вирішила, ти залишишся тут на ніч. Якщо захочеш бути зі мною — ми будемо разом. Якщо ні — я поїду, а цей намет залишиться в твоєму розпорядженні, ти просто відпочинеш. Це виключно твоє рішення.

Я мовчала. У голові панувала дзвінка тиша. Я стільки разів моделювала цю розмову, але не чекала такої щирості. Такого прихованого болю й надії в голосі.

— Ти... ти мене дуже здивував, — тихо почала я, збираючи волю в кулак. — Я думала, тобі подобаються зовсім інші дівчата. Тихі, слухняні ляльки. А я була нахабною, впертою... Частково тому, що боялася тебе й намагалася захиститися. І якщо ти дійсно готовий прийняти мене такою, справжньою... то я хочу спробувати. Я хочу бути з тобою.

Серце калатало так, що, здавалося, його чути на весь дах.

— Ти впевнена? Не передумаєш через хвилину і втечеш? — Паша посміхнувся курником губ.

— Не передумаю. Але мені треба сказати тобі дещо важливе...

Я глибоко вдихнула, наче перед стрибком у воду, і випалила на одному диханні:

— У мене... у мене ще ніколи не було чоловіка.

Але Паша не здивувався. Він лише дуже м'яко, заспокійливо усміхнувся:

— Я знав, русалочка моя. Не був упевнений на сто відсотків, але відчував це. Ель, не хвилюйся. Ми дорослі люди і це не катастрофа...

Його спокійний тон розвіяв паніку, але дівочі сумніви все ще вимагали відповідей.

— Паша, я знаю, що ти досвідчений. — перебила я його — Але для мене це вперше, і... я б хотіла сама повністю контролювати момент... — я гарячково підбирала слова.— Не тому, що не довіряю тобі. Просто... я читала, що так суто психологічно легше впоратися з болем. І ще...

Я потягнулася до своєї сумочки, і мої пальці дрібно затремтіли, коли я дістала маленький прозорий флакон.

— Я взяла це... лубрикант, — прошепотіла я, відчуваючи, як обличчя знову заливає рум'янець.

Паша подивився на флакон, і в його очах спалахнуло таке захоплення, від якого в мене підкосилися ноги.

— Яка ж ти в мене розумниця... Ти не перестаєш мене дивувати. Мені шалено подобається твоя обізнаність і сміливість. Уяви, як ми всю цю теорію втілимо на практиці... Я обіцяю, що все буде виключно так, як скажеш ти. Головне — щоб тобі було добре. І послухай, нам абсолютно не обов'язково робити це саме сьогодні, якщо ти хвилюєшся. Ми можемо просто розмовляти й спати в обіймах. Я не кваплю тебе.

Від його голосу по тілу знову побігли сироти.

— Я... я хочу спробувати сьогодні, — чесно зізналася я, заглядаючи йому в очі. — Тільки... у мене питання. У тебе є презерватив?

— Елю, — його погляд став неймовірно ніжним і водночас темним від бажання. — Я справді не збирався тиснути на тебе і планував просто тримати тебе в обіймах, тому з собою захисту в мене немає. Але якщо ти справді хочеш зайнятися сьогодні сексом, я піду і куплю… А ти тим часом приймеш душ. Що скажеш?

— Добре, давай спробуємо… Ми ж завжди можемо зупинитися.

Він посміхається, цілує по черзі мої руки — спочатку ліву, потім праву. Потім підводить очі:

— Тоді ходімо, я покажу тобі, де тут душ. А сам піду вниз.

Ми спускаємося на поверх нижче. Паша заводить мене в один із номерів — напівтемрява, у повітрі ледь відчутний запах свіжої білизни та дерев’яних меблів. Він проводить мене у ванну, вмикає світло і показує на кошик, де акуратно складений одяг.

Я уважно дивлюся на Пашу:

— То ти це все давно спланував? Я ж можу відмовитися одягати це…

Підходжу до кошика, піднімаю шовкову, занадто коротку нічну сорочку — темно-вишневого кольору. Розумію, що в цьому можна тільки лежати. Або стояти. Але не ходити, чи неприведи Господи згинатися.

— Хоча знаєш… Я одягну її. Але ти мене не будеш чіпати, поки я не дозволю.

Мене так збуджує, що я можу диктувати свої правила.

Паша посміхається, однією рукою обіймає мене за талію, другою бере за підборіддя і цілує — пристрасно, так, що перехоплює подих. Я відповідаю. Мить — і я відштовхую його, показуючи вказівним пальцем:

— Но-но… Домовлялися ж.

Він робить крок назад, підіймає руки в удаваній покорі:

— Я вирішив скористатися моментом, бо, можливо, ти будеш така жорстока, що сьогодні більше не дозволиш себе цілувати. Можеш одягти халат — щоб тебе, раптом, у цій піжамі ніхто не побачив.

Він виходить. Я замикаюся, чую, як його кроки стихають. Роздягаюся — кидаю свій одяг, заходжу в душову кабінку. Відкручую кран. Прохолодна вода б'є по плечах, і я мимоволі видихаю — на шкірі виступають мурашки, але спека в животі нікуди не дівається. Краплі стікають по ключицях, я заплющую очі, намагаючись не думати, що він зараз там, унизу, купує презервативи. І що я скоро одягну цю ковзку, холодну сорочку.

Витираюся великим пухнастим рушником — і тільки зараз помічаю на дзеркалі приклеєний стікер. На ньому ручкою написано:

"Якщо передумаєш — просто напиши мені "стоп". Я зрозумію".

Посміхаюся, але десь глибоко в животі стає гаряче. Він передбачив навіть мій опір.

Мій погляд падає на нічну сорочку, секунда вагань і я одягаю її, накидаю халат, виходжу з ванної. Ніч обіцяє бути цікавою. Мене тішить, що моя норовливість — це саме те, що подобається Паші. Але ще більше тішить те, що він виявився розумнішим, ніж я думала. І що він залишив мені шлях до відступу.

❤ Мої любі читачі, додавайте книгу до бібліотеки, щоб не не пропустити вихід нових розділів❤❤❤