Спочатку:
На сторінку книги
Глава 17. Світанок нової троянди
Катар, Доха
Настав наступний день. Поки все спокійно і все шукають принцесу Емму та емір Ібрагім хоче повернути свою доньку та поговорить з Джастіном, завдяки тим що принцеса Вікторія з Дем'яном змогли умовити його не карати Джастіна в тільки поговорити, одже він кохає щиро принцесу Емму.
А поки у розкішних покоях королева Олена сиділа в кріслі, подібна до крижаної статуї. Срібло її блузки мерехтіло в напівтемряві, а строгі штани італійського стилю підкреслювали владну поставу. Раптом до покоїв королеви Олени влетіла дванадцятирічна Міла. Золотисті кучері розпатлалися, а в небесно-блакитних очах застигли сльози. Дівчинка, яка була точною копією своєї величної матері, у розпачі вхопила Олену за руку. Серце королеви здригнулося — холодна маска миттєво змінилася тривогою. Усадивши доньку на м'яке ліжко, вона наказала служниці Амірі негайно подати чай і улюблені солодощі принцеси.
— Що тебе турбує, душе моя? — лагідно запитала Олена, погладжуючи Мілу по голові.
— Мамо... я танцювала балет у себе... і раптом... — Міла густо почервоніла й опустила погляд. — Там червоні плями. Щось зі мною не так мамо?
Олена спочатку напружилася, думаючи про хворобу, але згодом зрозуміла: це перші місячні її доньки. Вона усміхнулася і взяла Мілу за руку:
— О ні, принцесо. Ти просто переступила поріг дитинства. Сьогодні ти стала жінкою. Твоє тіло змінюється, готуючись до великої таємниці — колись ти сама станеш матір'ю і подаруєш життя новій крихітці.
Міла заворожено слухала пояснення матері, і страх поступово зникав. Невдовзі Аміра внесла піднос із ароматним чаєм та тістечками. Королева, сяючи від гордості, дала нове розпорядження:
— Аміро, підготуй усе для розкішного бенкету. Нехай кожен у цьому палаці знає: принцеса Міла подорослішала!
Служниця з уклоном привітала юну пані. Олена ж, простягнувши Мілі чашку чаю, тихо додала:
— Тепер ти маєш берегти себе подвійно. Жіноча сила — це і дар, і відповідальність. Відпочивай, моя сильна дівчинко, сьогодні твій день.
Олена дивилася на доньку, і в її серці звична крижана броня дала тріщину. Вона розуміла, що безтурботні ігри закінчилися сьогодні, у цьому безмовному танці серед мармурових стін. Королева підійшла до масивної шафи й дістала старовинну скриньку із сапфірового дерева.
— Це належало твоїй бабусі, — прошепотіла Олена, одягаючи на тонку шию дівчинки витончений кулон у формі лілії. — Жіноча влада — це не лише право віддавати накази, а й уміння зберігати таємниці свого серця.
Міла торкнулася прохолодного металу, і її переляк остаточно змінився тихим захопленням. Поки слуги прикрашали залу важкими шовками та свіжими квітами до свята, Олена зрозуміла: тепер їй потрібно захищати доньку ще запекліше, адже юна троянда почала розквітати у світі, повному гострих шипів.
У жіночому крилі палацу панувала атмосфера піднесеної урочистості. Повітря було наповнене солодким ароматом бахуру, жасмину та дорогої кави з кардамоном. Майже вся королівська сім'я аль-Шаф зібралася разом, щоб відзначити важливий день у житті юної Міли. Це був особливий простір — територія жінок, де можна було зняти важкі чорні абаї, відкриваючи світові розкішні сукні, всипані коштовним камінням, та говорити про те, що ніколи не призначалося для чоловічих вух.
Старші сестри, наче прекрасні квіти в саду, оточили Мілу. Принцеса Вікторія, сяючи в сукні ніжного салатового кольору, що підкреслювала її статус, ділилася з молодшою сестрою порадами, які передавалися в їхньому роду з покоління в покоління. Поруч сиділа Луїза, а її доньки — Аврелія та Афіна — тримали на руках малечу, наповнюючи кімнату дитячим сміхом. Жасмін, заколисуючи немовля, дозволила Мілі торкнутися крихітної долоньки маляти, символізуючи спадкоємність жіночої долі.
Головною гостем свята була вельмишановна колишня шейха Султана, мати еміра Ібрагіма. Коли вона зняла свою тонку шовкову абаю, присутні побачили жінку, чиє обличчя було мапою мудрості та пережитих випробувань. Вона простягнула Мілі витончений браслет, інкрустований рідкісними каменями, що мерехтіли під світлом масивних люстр.
— Носи це з гордістю, моя квіточко, — тихо промовила Султана, міцно обіймаючи онуку.
У цей момент перед очима старої шейхи промайнули жахливі спогади. Вона згадала свою юність, коли світ був значно жорстокішим до жінок. Султана ніколи не забуде, як її найкращу подругу в дванадцятирічному віці батько буквально продав заміж за старого багатія, не давши навіть посагу, лише щоб та народила спадкоємця. Султана тоді відчайдушно боролася за подругу, ризикуючи власним життям. Вона бачила багато болю, але сьогодні, дивлячись на Мілу, шейха відчувала вдячність Аллаху. Часи змінилися, права жінок стали міцнішими, і її онука могла рости у повазі.
Навколо звучали чарівні звуки традиційних інструментів, дружини еміра та їхні доньки вмостилися на шовкових подушках, а наложниці тихо розносили частування. Здавалося, гармонію ніщо не може порушити.
Але раптом двері різко відчинилися. До зали, важко дихаючи, забігла Анетта, вірна служниця Вікторії. Її обличчя було блідим, а руки тремтіли.
— Ваша Величносте! Принцесо Вікторіє! Вибачте, що перериваю... але там коїться щось жахливе! — вигукнула вона.
Королева Олена, чия ледяна витримка ніколи не зникала, суворо звела брови:
— У чому справа, Анетто? Чому ти вриваєшся посеред свята?
— Брітні... — проковтнувши клубок у горлі, продовжила служниця. — Вона збожеволіла від гніву. Вона зараз жорстоко карає Фантіну, звинувачуючи її у власних гріхах та невдачах. Це неможливо терпіти, Фантіна просто не виживе!
Вікторія миттєво підвелася з місця. Колір її салатової сукні тепер контрастував із рішучим, майже гнівним виразом обличчя. Вона знала Фантіну як добру жінку, і не могла дозволити Брітні чинити самосуд у стінах палацу.
— Брітні перейшла межу, — холодно промовила Вікторія. Вона підійшла до Міли, ніжно поцілувала її руку і прошепотіла: — Вибач мені, моє сонечно, моя сестричка, я мушу це зупинити. Я обов’язково повернуся до твого свята, але справедливість не чекає.
Королева Олена кивнула доньці, даючи мовчазний дозвіл. Поки в залі продовжувала грати музика, намагаючись приховати тривогу, Вікторія стрімким кроком попрямувала до виходу. Вона знала: за цими розкішними стінами часто ховаються тіні, і сьогодні вона особисто змусить ці тіні відступити, щоб захистити беззахисну жінку від гніву тієї, хто забула про милосердя.
На вулицях Дохи розгорталося криваве й нещадне видовище. Коні, що мчали на шаленій швидкості, нарешті зупинилися, тягнучи за собою по розпеченому камінню та пилу понівечене тіло Фантіни. Навколо зібрався натовп: хтось дивився з жахом, хтось — із байдужістю, притаманною тим, хто звик до жорстоких розправ. Фантіна, яка колись майстерно працювала на швейній фабриці принцеси Вікторії, тепер лежала в багнюці, перетворена долею на вигнанку, позбавлену майна, гідності й навіть волосся.
Брітні, одягнена в темну сорочку та штани, що робили її схожою на похмуру тінь, зробила крок уперед. Вона важко наступила каблуком на руку нещасної жінки, стискаючи в пальцях товсту палицю. Її погляд був сповнений крижаної зневаги.
— Нехай це стане уроком для кожного! — вигукнула Брітні, звертаючись до натовпу. — Хто наважиться образити королівську родину чи поважних гостей — отримає таку ж кару.
Вона схилилася до Фантіни, яка ледь дихала:
— Ну що, мерзотнице? Більше не будеш плюватися? Твоє місце в тюрмі або на страта, брудна блуднице.
— Зупинися, Брітні! — Грізний голос принцеси Вікторії змусив натовп розступитися. Вона з’явилася разом із Анеттою, і її обличчя пашіло праведним гнівом. — Не смій чинити самосуд без наказу еміра чи королеви!
Брітні злобно примружилася, випроставшись перед принцесою: — Ваша Високосте, ця шлюха образила господаря фабрики, плюнувши йому в обличчя. Я лише захищала честь наших ділових партнерів.
Вікторія підійшла ближче, дивлячись на напівживу Фантіну. Її серце стиснулося від болю за колишню робітницю.
— Це не привід для такої звірячої люті, Брітні. Ти переходиш межу. Що про нас скажуть люди? Тобі було мало того, як ти знущалася над Катею? Анетто, негайно вези її до лікарні.
— Навіщо допомагати цій ницої жінці? — прошипіла Брітні. — Її треба викреслити зі списків живих!
— Не тобі вказувати мені, — голосно відрізала Вікторія. — Ти всього лише невістка мого брата Сави. Стримай свій запал і подумай краще про те, чому ти досі не можеш зачати дитину, замість того, щоб впиватися чужим болем. Якщо ти продовжиш лізти не у свої справи — пошкодуєш.
Ці слова вцілили в саме серце Брітні, змусивши її здригнутися від люті. Поки Анетта допомагала підняти Фантіну, Вікторія розвернулася, щоб знайти господаря фабрики й дізнатися справжню причину конфлікту.
Брітні, спостерігаючи, як принцеса йде, покликала свого вірного слугу:
— Стеж за кожним її кроком. Не спускай очей. Мені потрібна її слабкість. Йди за нею в тіні.
Натовп почав розходитися, залишаючи на дорозі лише багряні плями крові — німе свідчення того, що жорстокість Брітні тільки починає набирати обертів, а протистояння в королівській родині стає неминучим. Брітні пішла геть, стискаючи палицю так міцно, що побіліли кісточки пальців, обіцяючи собі помсту за кожне кинуте Вікторією слово
Вікторія впевненим кроком увійшла до великого цеху швейної фабрики. Щойно вона переступила поріг, панувавша там напружена тиша стала майже відчутною. Перелякані дівчата миттєво відклали роботу і, схиливши голови, вклонилися принцесі, хором вигукуючи: «Вітаємо, Ваша Високосте!». Вікторія не зважала на пишні привітання. Її погляд, холодний і гострий, як лезо, був прикутий до дверей кабінету керівника.
До неї поспіхом підійшла жінка — права рука господаря фабрики. Вона ледь встигала вклонитися, як принцеса вже пройшла повз неї.
— Ваша Високосте, ви до пана Гюстава? — з тривогою запитала помічниця. — Він зараз дуже зайнятий, у нього важливі переговори...
Вікторія навіть не зупинилася. Вона рішуче відчинила двері кабінету, не чекаючи дозволу. Всередині, за масивним дубовим столом, сидів Гюстав — чоловік, якому королівська родина довірила управління цією справою. Побачивши принцесу, він здригнувся і миттєво перервав телефонну розмову, відклавши слухавку. Він повільно підвівся, намагаючись приховати розгубленість під маскою ввічливості.
— Ваша Високосте... Яка несподівана честь. Чим можу бути корисним для королівського дому?
Вікторія зробила крок вперед, і в її очах спалахнув гнів, який вона ледь стримувала.
— Досить лицемірства, Гюставе. Мені стало відомо про долю Фантіни. Поясніть мені, як сталося, що колишня працівниця моєї фабрики опинилася на вулиці, принижена і покинута напризволяще? Чому жінка, яка мала репутацію чесного майстра, стала вважатися блудницею? Це ваші методи управління?
Гюстав на мить завмер, але потім його обличчя викривилося у гримасі зневаги.
— Ця жінка? Вона обдурила нас усіх, Ваша Високосте! — вигукнув він, виправдовуючись. — Вона прийшла до мене з історією про хвору доньку, випрошувала гроші, а потім я дізнався, що вона крала тканини, щоб в’язати якісь речі для дитини! Це було порушенням контракту. Я звільнив її за крадіжку. Її падіння — це лише наслідок її власного вибору.
Вікторія слухала його, і з кожним словом її обурення ставало все сильнішим. Вона повільно підійшла до нього впритул, змушуючи чоловіка відступити.
— Ви звільнили жінку, яка опинилася у відчаї, лише тому, що вона намагалася зігріти власну дитину? — голос Вікторії звучав тихо, але в ньому було стільки влади, що в кабінеті стало важко дихати. — Ви забули, кому завдячуєте цим кріслом? Саме мої брати допомогли вам зайняти цю посаду, але запам’ятайте: вони можуть так само легко відібрати у вас усе. Ви не просто керівник, ви — людина, на якій лежить відповідальність за життя тих, хто тут працює. Ваша жорстокість призвела до того, що Фантіна втратила все.
У цей момент до кабінету вбігла помічниця Гюстава, схвильовано простягаючи руки:
— Ваша Високосте, прошу вас, не повертайте її! Вона народила дитину поза шлюбом, це ганьба для нашої фабрики! Люди будуть шепотітися!
Вікторія навіть не глянула на помічницю. Її погляд був зосереджений на зблідлому Гюставі.
— Мене не цікавлять плітки. Мене цікавить людяність, якої вам так бракує. Якщо Фантіна була змушена щось приховувати, то лише через те, що боялася таких, як ви. Ви відповісте за кожну сльозу цієї жінки. Я поновлю її на посаді, і горе вам, якщо з її голови впаде хоча б волосина.
Принцеса розвернулася і вийшла з кабінету, не слухаючи жодних заперечень. Гюстав залишився стояти, приголомшений своєю поразкою. Його помічниця хотіла щось додати, але Вікторія вже віддавала розпорядження охороні та Анетті. Вона не просто захистила Фантіну — вона відновила справедливість, яку намагалися розтоптати в цьому кабінеті. Вікторія знала, що цей вчинок викличе хвилю невдоволення серед тих, хто звик до жорстких правил, але вона була готова до цієї боротьби. Обіцянка була виконана, і принцеса прямувала до лікарні, щоб особисто переконатися, що з Фантіною все буде гаразд.
