Спочатку:
На сторінку книги
Глава 13. Неприємні сюрпризи
Після того як королівська сім’я аль-Шаф повернулася до палацу, здавалося, що нарешті настала довгоочікувана тиша. Навіть старий емір Анвар, який довгі роки жив у віддаленні, відчував полегшення: його внучка Луїза й правнучки Аврелія та Афіна повернулися додому, а Самір, якого всі вважали загиблим, виявився живим. Помста за їхні страждання та за Жасмін була здійснена, і тепер родина могла знову зібратися разом.
Принцеси-сестри зустрічали Луїзу тепло й щиро. Навіть Моника, яка довгий час була другою дружиною Шаміля, тепер знайшла прихисток у палаці. Її вирішили залишити тут на певний час, доки не визначать її майбутнє.
Та несподівано Луїза підійшла до Лізи, яка збиралася вирушити в дорогу.
— Лізо, — сказала вона благально, — я прошу тебе знайти чоловіка Афіни. Після вибуху він зник, а моя подруга Аміна мріє побачити свого сина.
Ліза задумалася, але зрештою пообіцяла виконати прохання. Вона знала: борг перед родиною ще не сплачений.
У Катарі тим часом наростала напруга. Емір Ібрагім повернувся з Афганістану, виконавши помсту за біль, завданий Жасмін, а також за Луїзу й Афіну — найдорожчих жінок роду аль-Шаф, які цінувалися понад усі скарби. Його серце було сповнене гордості, але й тривоги: він знав, що попереду ще чимало випробувань.
Раптом у покої вбігла перша наложниця Лейла. Її очі були червоні від сліз, а голос тремтів.
— Дорогий, у нас біда!
Ібрагім одразу наказав слузі Ахмеду залишити їх наодинці. Він ніжно торкнувся щоки Лейли й запитав:
— Що тебе непокоїть, моя кохана?
Лейла, ледве стримуючи ридання, відповіла:
— Наша Емма пропала… ти повинен відкласти війну!
Емір здивовано глянув на неї.
— Як? Як наша донька могла пропасти?
Лейла пояснила, що все сталося через служницю Дафну, яка дозволила Еммі й Джастіну поїхати в пустелю. Вони не повернулися.
Гнів охопив Ібрагіма.
— Чому ви не повідомили мені раніше? Як ви могли допустити таке?!
Лейла заплакала й благала:
— Дорогий, треба знайти нашу Емму… раптом із нею щось сталося. Прошу, відмени війну. Я знаю, як ти любиш її.
Вона ридала в його обіймах, і Ібрагім трохи остиг. Він підняв її підборіддя й ніжно прошепотів:
— Заспокойся, моя люба. Вона для мене дорожча за все. Я поки що відкладу війну, обіцяю. Я повідомлю всім про це.
Та саме в цей момент до них прибіг євнух Мехмет із поклоном:
— Ваша величність, до нас прибув гість… король Хусейн бен Яссин.
Ібрагім був здивований несподіваним візитом. Він одразу зрозумів: це може бути пов’язано з Еммою. Можливо, вона знайшлася. Він обернувся до Лейли, витер її сльози й сказав:
— Іди до покоїв, моя кохана. Тобі принесуть чай із ромашкою. Я розберуся з королем.
Лейла слухняно пішла, довіряючи своєму коханому, якому вона служила все життя в статусі наложниці й вірної супутниці.
Ібрагім залишився сам, його думки були сповнені тривоги. Він знав: поява короля Хусейна не випадкова. Це був новий виклик, новий сюрприз, який міг змінити долю всієї родини аль-Шаф.
У величній муштсокій залі король Хуссейн бен Яссин чекав еміра Ібрагіма. Він наказав слугам залишити їх наодинці, щоб розмова була відвертою. Коли Ібрагім увійшов, він побачив свого старого друга. Попри різницю у віці, вони завжди ладнали у справах, хоча їхні принципи щодо законів були різними.
Емір широко обійняв короля й промовив:
— Ассаляму алейкум, друже мій.
— Ва алейкум ассалям, — відповів Хуссейн, і вони сіли навпроти один одного. Ібрагім наказав принести арабську каву, і після кількох ввічливих слів перейшов до справи:
— Часи неспокійні. Я готуюся до війни.
Хуссейн здивовано підняв брови:
— З ким?
— З Афганістаном, — відповів Ібрагім. — Вони переступили межу. Вони зачепили мою сім’ю. Навіть моя старша донька Луїза повернулася до нас із болем, а принцеса Вікторія тепер заміжня. Все змінилося.
Король повільно відпив кави й нарешті перейшов до головного:
— Я прийшов через твою доньку Емму. Мій син Арафат знайшов її. Вона перебуває на нашій землі, і ми сподіваємося, що вона повернеться до Медини, щоб стати дружиною мого молодшого сина, який скоро стане королем.
Очі Ібрагіма розширилися від люті. Він ударив по столу й підвівся:
— Що?! Він посмів торкнутися моєї доньки? Моєї дорогоцінності? Як він міг забрати її проти її волі?!
Хуссейн теж підвівся, але його голос залишався спокійним і суворим:
— Я знаю, це рішення було поспішним. Молодість гаряча, кров кипить. Але тепер вона у нас, і за нашими законами вона має звикнути й прийняти свою долю.
Ібрагім закричав:
— Тільки посмійте її торкнутися! Я знайду спосіб забрати її назад!
Король попрощався й пішов зі слугами, залишивши еміра в гніві. Ібрагім мало не перевернув стіл від люті. Його серце палало від образи й страху за доньку. Він одразу наказав Ахмеду скликати раду, щоб вирішити, як врятувати Емму.
Минув час, і до палацу прибули сини еміра, а також брати Емми, які ще не знали всієї правди про свою сестру. Разом із ними прийшли шейхи Діма, Тимофій, Саїд, Хазар Алі, принц Руслан та сама королева Олена. Лейлу емір не запросив — він вирішив повідомити їй особисто, щоб не засмучувати передчасно.
У залі панувала напруга. Першим заговорив шейх Діма, його голос був тривожний:
— Батьку, яка така терміновість?
Ібрагім важко зітхнув, його обличчя було похмуре. Він пояснив:
— До мене приходив король Хуссейн бен Яссин. Він заявив, що Емма тепер у їхньому палаці. Його син Арафат врятував її в пустелі й тепер хоче зробити своєю дружиною.
Усі присутні були приголомшені. Брати Емми вибухнули гнівом:
— Ми не віддамо її чужинцям! Ми відкладемо війну з Афганістаном і підемо війною на Медину!
Але емір Ібрагім суворо підняв руку, його голос пролунав як наказ:
— Ні! Це свята земля. Ми не можемо воювати проти неї.
Королева Олена втрутилася, її слова були спокійні, але рішучі:
— Спершу треба переконатися, що з Еммою все добре. І повідомити Лейлі правду.
Брати, особливо Тимофій, Діма й Саїд, кипіли від обурення. Вони не могли змиритися з тим, що Арафат посмів викрасти їхню сестру. Принц Руслан поспішав заспокоїти братів: — Можливо, все не так страшно. Ми скоро поїдемо до неї й побачимо самі.
Королева Олена подивилася на чоловіка й сказала:
— Іди до Лейли й розкажи їй усе. Вона має знати правду, навіть якщо це боляче.
Ібрагім замислився. Його серце розривалося між гнівом і страхом за доньку. Він знав: Лейла не витримає невідомості. Нарешті він погодився й попросив Олену сама повідомити Лейлі, щоб та не залишалася в невіданні.
У залі запанувала тиша. Кожен із присутніх усвідомив: відтепер доля Емми стала не лише сімейною трагедією, а й політичним питанням, яке може змінити майбутнє всього роду аль-Шаф.
Королева Олена тихо увійшла до покоїв Лейли. Її обличчя було серйозним, але сповненим співчуття. Вона наказала служницям залишити їх наодинці, і двері зачинилися. Лейла відчула тривогу — серце стискалося, ніби передчуваючи страшну новину.
— Що сталося, моя королево? — запитала вона, голос її тремтів.
Олена підійшла ближче, взяла Лейлу за руки й промовила тихо, але твердо:
— Я мушу сказати тобі правду. Це стосується Емми.
Очі Лейли наповнилися сльозами ще до того, як вона почула слова. Її серце розривалося між страхом і надією. Вона прошепотіла:
— Лише не кажи, що з нею біда…
Олена глибоко вдихнула й пояснила:
— Емма жива. Її знайшов син короля Хуссейна — Арафат. Він забрав її до свого палацу. Тепер вони кажуть, що вона має стати його дружиною.
Лейла відчула, як земля пішла з-під ніг. Вона схопилася за груди, сльози потекли по її щоках.
— Викрали… мою доньку… мою Емму… — її голос зривався на ридання.
Олена обійняла її, намагаючись заспокоїти:
— Вона в безпеці. Я знаю, що це важко прийняти, але вона жива. Ми зробимо все, щоб повернути її.
Лейла впала на коліна, притиснувши руки до обличчя. Її душа розривалася: страх за доньку стикався з надією, що вона все ж таки не загинула. Вона згадала її сміх, її ніжні очі, подарунки від батька — і серце стискалося ще сильніше.
— Вона така юна… така невинна… — ридала Лейла. — Як вони могли забрати її силою?
Олена підняла її й сказала:
— Ти повинна бути сильною. Ібрагім уже знає правду. Він скликає раду, щоб вирішити, як врятувати Емму.
Лейла витерла сльози, але її очі залишалися червоними. Вона прошепотіла:
— Я вірю, що він знайде спосіб. Але я не витримаю, якщо її змусить цей шейх…
Королева ніжно погладила її по плечу:
— Ми не дозволимо цього. Твоя донька повернеться додому.
У серці Лейли народилася крихітна іскра надії. Вона знала: попереду буде боротьба, але тепер вона не одна. Її біль розділили, і це давало сили чекати й молитися за повернення Емми.
Вечір опустився на мармурові стіни палацу, коли Джастин разом із Еммою пробралися в її затишний дім. Для Емми це місце було особливим — тут вона виросла, тут залишилися її улюблені речі й маленькі питомці, яких вона не хотіла покидати. Вона зупинилася біля клітки з пташками, погладила кота, що терся об її ноги, й тихо прошепотіла:
— Як же важко залишати вас…
Джастин обійняв її за плечі й твердо сказав:
— Не хвилюйся. Я перевезу їх усіх на Кіпр. Ти знову побачиш своїх улюбленців.
У цей момент вони зустріли Хлою. Вона була схвильована й одразу заговорила:
— Джастине, я боюся. Якщо вони дізнаються, що ти забрав Емму без дозволу, тебе можуть покарати. Вона ж принцеса, донька еміра, а ти… ти ніхто для їхньої королівської родини.
Джастин суворо глянув на сестру й відповів:
— Я не дозволю видати Емму за шейха Хусейна. Вона не стане жертвою політичних ігор. Ми мусимо зібрати речі й негайно виїхати.
Емма підтримала його, її голос був рішучим:
— Хлоє, допоможи мені. Збери мої речі й кількох питомців. Я не можу залишити їх тут.
Хлоя кивнула, хоча серце її стискалося від страху. Вона знала: родина аль-Шаф, особливо емір Ібрагім, дорожить принцесою Еммою як найдорожчим скарбом. Якщо вони дізнаються про втечу, наслідки будуть страшними.
Вечір минув у поспіху. Речі були зібрані, питомці обережно посаджені в переноски. І вже вночі, коли охоронці розійшлися по своїх постах, Джастін, Емма й Хлоя тихо вийшли через ворота мармурового палацу. Машина чекала їх неподалік.
Вони сіли й рушили в темряву, залишаючи Катар позаду. Емма дивилася у вікно, її очі були повні сліз. Вона думала про те, що не попрощалася з матір’ю, сестрами, особливо з Вікторією — своєю улюбленою сестрою.
Джастін узяв її руку й сказав твердо:
— Не хвилюйся. Ми ще повернемося, коли все вляжеться. Ти знову побачиш їх.
Хлоя сиділа поруч, стискаючи руки на колінах. Її серце билося швидко, вона боялася за життя брата. Але водночас відчувала: він робить правильний крок.
Машина мчала крізь ніч, і троє втікачів знали — вони назавжди покинули Катар. Попереду їх чекала невідомість, але й надія на нове життя, де не буде кайданів і примусу.
Принцеса Вікторія стояла у своїй кімнаті, одягнена у східний наряд із тонких шовкових тканин, що мерехтіли у світлі ламп. Її очі світилися рішучістю, коли вона звернулася до батька:
— Батьку, дозволь мені поїхати з вами в Медину. Я мушу врятувати мою сестру Емму.
Брати одразу почали сперечатися. Діма, Тимофій і Саїд наполягали, що сестра має залишитися вдома, поруч із чоловіком, у безпеці. Їхні голоси лунали гучно, кожен намагався переконати Вікторію, що небезпека занадто велика.
Але саме тоді до зали увійшов Дем’ян. Він почув суперечку й твердо заявив:
— Я підтримую свою дружину. Якщо вона вирішила вирушити, то ми поїдемо разом. Емма потребує нас.
Емір Ібрагім, який сидів на троні, уважно слухав усіх. Його суворе обличчя нарешті розм’якло, і він ледь помітно усміхнувся. Легким кивком він дав зрозуміти: він схвалює рішення доньки.
У цей момент до зали зайшла Лейла, наложниця, яка завжди була близькою до Емми. Вона почула слова Вікторії й підійшла ближче. Її голос був тихим, але сповненим ніжності:
— Якщо побачиш її, скажи, що я скучаю.
Вікторія обійняла Лейлу й прошепотіла:
— Я теж сумую. І обіцяю: ми повернемо її додому.
Усі присутні відчули, що рішення прийнято. Вікторія вирушить у Медину разом із Дем’яном і братами. Це була не лише місія порятунку, а й доказ того, що родина аль-Шаф готова боротися за кожну свою доньку.
Перед тим як вирушити в Медину, щоб врятувати Емму, шейх Діма зайшов у темницю, де сидів його син Фарид від другої дружини. Атмосфера була важка, мов повітря застигло від злоби й сорому. За гратами Фарид сидів похмурий, його очі блищали ненавистю й страхом.
Діма довго мовчав, вдивляючись у кам’яні стіни, а потім заговорив холодним голосом:
— Ти зганьбив наш рід. Ти принизив Лесю, дружину твого брата, і жорстоко бив її. За це ти відповіси.
Фарид мовчав, лише стиснув кулаки. Він не сказав нічого про Ама́ля, чоловіка Лесі, батька маленької Зоряни. Його мовчання було ще страшнішим за слова.
Діма відчув, як серце стискається від гніву й болю. Він знав: Фарид не дасть йому правди. Але він також знав, що мусить підтримати Лесю, яка втратила надію.
Він відвернувся від темниці й тихо прошепотів сам до себе:
— Якщо Амаль живий — я знайду його. Якщо ні — ми все одно збережемо честь нашого роду.
У своїх покоях Леся сиділа на ліжку. Її тіло ще боліло від ран, залишених кнутом Фарида. Кожен рух нагадував про приниження й страх. Вона думала лише про одне: чи живий її чоловік Амаль? Чи повернеться він до неї й доньки?
Двері тихо відчинилися, і до кімнати увійшов шейх Діма. Його обличчя було суворе, але в очах світилася турбота. Він наказав служниці залишити їх наодинці й підійшов ближче.
— Лесю, — промовив він низьким голосом, — я знаю, що ти втратила надію. Але ти не одна.
Вона підняла очі, повні сліз, і прошепотіла:
— Я боюся, що Амаль загинув… Я не витримаю, якщо Зоряна втратить батька.
Діма сів поруч, узяв її руку й відповів:
— Я не маю доказів, що він живий. Але я обіцяю тобі: ми будемо шукати його. Я не дозволю, щоб твоя донька росла без батька.
Сльози покотилися по щоках Лесі. Її серце розривалося між болем і слабкою надією. Вона схилила голову на плече свекра й прошепотіла:
— Ви єдиний, хто дав мені сили.
Діма ніжно обійняв її, як власну доньку:
— Відпочивай, доню. Я зроблю все, щоб знайти правду. А Фарид відповість за свої злочини.
Коли він вийшов із покоїв, Леся залишилася сама. Вона лягла на ліжко, притиснувши руки до грудей, і молилася. Її сльози вже не були лише від болю — тепер у них була крихітна іскра віри, що навіть у темряві можна знайти світло.
