Раді Вас бачити!

Глава 11. Живий Самір

Кілька годин тому Іван, ледве тримаючись на ногах від утоми, намагався дотягнути до лікарні чоловіка, який майже не міг ходити. Це був Самір — батько Аврелії. Його тіло було знесилене, але очі ще світилися життям.

Самір, притискаючись до Івана, шепотів крізь біль:

— Сину… врятуй мою доньку Аврелію… і її матір Луїзу. Вони — моє серце.

Іван відчував, як кожне слово старого пронизує його душу. Він знав: мусить виконати прохання. Зібравши останні сили, він дотягнув Саміра до лікарні. Лікарі одразу прийняли його, поклали на каталку й почали огляд.

— Хто ви й ким доводитеся пацієнтові? — запитала медсестра.

Іван, не вагаючись, відповів:

— Родич.

Саміра госпіталізували, і лише тоді Іван дозволив собі видихнути. Але його думки були не про себе. Він знав: тепер треба діяти далі.

Він вирішив зателефонувати принцесі Вікторії, яка завжди була близькою душею для Аврелії. Іван набрав номер, і вже за кілька секунд почув її голос.

— Іване? — здивовано промовила Вікторія.

— Так, це я, — відповів він. — Я знайшов Саміра. Він живий. Його вже прийняли до лікарні.

На іншому кінці лінії Вікторія сиділа поруч із Дем’яном у літаку. Вона тримала трубку, її очі розширилися від шоку. Вона глянула на чоловіка й прошепотіла:

— Дем’яне… ти чуєш? Чоловік Луїзи живий…

Дем’ян не міг повірити власним вухам. Він стиснув руку дружини й тихо сказав:

— Це змінює все.

Вікторія відчувала, як її серце калатає. Вона знала: ця новина стане потрясінням для всієї родини. Луїза, яка стільки років жила в тіні втрати, тепер отримає шанс знову побачити свого чоловіка.

— Іване, — сказала Вікторія, ледве стримуючи сльози, — ти зробив неймовірне. Ти врятував не лише Аврелію, а й дав надію її матері.

Іван відповів твердо:

— Я зроблю все, щоб вони були в безпеці. Але нам треба діяти швидко. Каримулла не зупиниться.

Вікторія кивнула, хоча Іван не міг цього бачити. Вона відчула, що тепер їхня місія стає ще важливішою.

Дем’ян нахилився й прошепотів їй:

— Ми мусимо повідомити Луїзу. Вона має знати правду.

Вікторія стиснула телефон і відповіла Івану:

— Тримайся. Ми вже в дорозі. І тепер у нас є ще одна мета — повернути Саміра до родини.

Іван поклав слухавку, його серце билося швидко. Він знав: попереду небезпека, але тепер у нього була нова сила — віра в те, що родина знову буде разом.