Раді Вас бачити!

Глава 12. Суд над Шамілем

Пізніше, коли буря подій трохи стихла, до Афганістану прибули шейхи-принци — Діма, Тимофій, Саїд і Хазар, разом із еміром Ібрагімом та королевою Оленою. Їх зустріли з пошаною, але головною новиною стало те, що Самір, зять родини, живий, а Аврелія знайшла Афіну.

У просторій залі Луїза сиділа поруч із Саміром і своїми доньками — Аврелією та Афіною. Її обличчя було спокійним, але очі світилися глибоким сумом і водночас надією. Першим підійшов Тимофій. Він сів поруч, узяв її руку й промовив:

— Ми знаємо, через що ти пройшла. Ми чули твої слова у сні.

Луїза мовчала, її губи тремтіли, але вона не могла вимовити жодного слова. Тимофій нахилився ближче, торкнувся її підборіддя й теплим поглядом додав:

— Щоб не сталося, ми тебе не залишимо. Тепер ти не одна. А Шамілю ми помстимося.

Самір теж приєднався до розмови. Його голос був твердим, але сповненим болю:

— Я довгі роки жив у темряві, розлучений із коханою Луїзою та нашими дочками. Але тепер настав час покінчити з цим. Шаміль заплатить за все.

Емір Ібрагім дивився на всіх із хвилюванням. Його серце розривалося від гордості й радості: донька знову була разом із родиною. Він підняв руки й вигукнув:

— Я щасливий за тебе, моя донько. Твоя сім’я возз’єдналася, і я клянусь — ніхто більше не завдасть тобі болю.

Королева Олена стояла поруч, її очі були повні сліз. Вона відчувала провину за роки мовчання.

— Пробачте мене, мої діти, — сказала вона тихо. — Я приховувала правду, бо хотіла вберегти Луїзу й захистити Аврелію. Але тепер розумію: мовчання лише зробило гірше.

Саїд підійшов ближче й промовив рішуче:

— Тоді давай, мамо, покінчимо з цим. Ми повинні розправитися з шакалом, який приніс стільки болю нашій родині.

Принцеса Вікторія, тримаючи Дем’яна за руку, додала:

— Так, мамо. Шаміль не лише мучив Луїзу й її сім’ю, але й Жасміну. Він забрав у неї чоловіка й хотів продати честь і дитину.

Луїза здивовано підняла голову:

— Що з Жасміною?

Вікторія через біль розповіла, як Шаміль розправився з чоловіком Жасміни й намагався зруйнувати її життя. Слухаючи це, Луїза стиснула кулаки й вигукнула:

— А я жила поруч із ним… цей негідник! Ми повинні покласти цьому кінець.

Емір Ібрагім піднявся й промовив грізно:

— Чого ж ми чекаємо? Абдель і Хусейн уже готові.

Вікторія здивовано глянула на нього: вона не очікувала, що Хусейн теж буде там. Вона знала, що він усе ще сподівається зробити її своєю дружиною, але розуміла — цього не станеться. Її серце належало Дем’яну.

Усі присутні відчували: настав час діяти. Родина була єдина у своєму намірі. Луїза, Самір, Аврелія, Афіна, Саїд, Тимофій, Діма, Хазар, Вікторія й Дем’ян — усі вони були готові виступити проти Шаміля.

Їхні серця палали рішучістю. Попереду чекала битва, але тепер вони знали: разом вони сильніші за будь-яку темряву.

Коли королівські високості прибули до палацу Абделя Кадербая, атмосфера була напруженою. Абдель чекав їх разом із сином Хусейном, а поруч стояв і Шаміль. Усі знали: ця зустріч стане вирішальною.

Абдель хотів привітати еміра Ібрагіма, простягнув руку, але той лише холодно глянув на нього й пройшов повз, навіть не звернувши уваги на його дружину Ануру, яка нарядилася в яскравий хіджаб. Вони увійшли до великої зали, де вже стояли принц Хусейн і Шаміль у своїх національних одежах.

Хусейн одразу помітив Вікторію. Його серце стислося: він так і не зміг отримати її руку, вона відвернулася від нього. Вікторія кинула йому тихий, стриманий погляд, але на Шаміля дивилася лише з ненавистю. Шаміль же відповів їй зухвалою усмішкою, а потім перевів погляд на Луїзу й свого брата Саміра. Побачивши Саміра живим, він зблід — цього він не очікував.

Діма втрутився, його голос був різким:

— Що таке, Шаміль? Не думав, що Самір виживе? Це не твоїх рук справа?

Самір злобно відповів:

— Це він заточив мене в темницю, пораненого. Це він розлучив мене з моїми коханими.

Емір Ібрагім підняв руку:

— Тихо! Зараз усе з’ясуємо.

Абдель підійшов до Саміра, його голос тремтів:

— Ти живий… Слава небесам! Ти так довго був відсутній. Ми все з’ясуємо. Сідайте, мої гості, зараз подадуть каву.

Але Ібрагім різко відкинув пропозицію:

— Подавіться цією кавою! Ти думаєш, ми прийшли співати пісні й пити напої?

Сини еміра піднялися, і Саїд вигукнув:

— Ми прийшли помститися твоєму Шамілю за біль нашої сестри Жасміни! Той, хто торкається наших принцес, карається смертю!

Абдель був приголомшений їхнім темпераментом. Він розумів: його племінник відповість за всі злочини.

— Прошу вас… Я знаю, що мій племінник безумець. Я готовий компенсувати біль, завданий вашій принцесі Жасмін.

Тимофій схопився з місця, його голос тремтів від люті:

— Компенсація? Ви позбавили нашу сестру чоловіка, хотіли продати її тіло, розлучили її з донькою! Ви — нікчеми!

Королева Олена втрутилася, її голос був сповнений гіркоти:

— Шаміль, ти маєш зрозуміти. Я довго жалкувала, що прийняла рішення віддати Луїзу тобі. Тепер ти заплатиш за все.

Ібрагім кивнув:

— Так. І ти втратиш життя. Я шкодую, що віддав свою доньку монстру. Тепер їхній шлюб анульовано. Луїза під нашим захистом. Ми забираємо Афіну. І ти не посмієш торкнутися Аврелії, яка через тебе ховалася тринадцять років.

Шаміль злобно відповів:

— Луїза давно мала бути моєю. А те, що зробив тоді Діма, я ніколи не прощу.

Діма піднявся:

— Замовкни! Через тебе мій син Омар пам’ятає ті жахи. Я досі караю себе, що не захистив його тоді.

Шаміль засміявся:

— Не варто було вам починати війну. А ти, Аврелія… ти вся в свою бабусю й матір. Ти знайшла Афіну, яка порушила наші традиції.

Саїд вигукнув:

— Покінчимо з тобою й справу закінчено!

У цей момент у зал увійшла друга дружина Шаміля — Моника. Її плаття було розірване, на губах — рани. Всі зрозуміли: він намагався взяти її силою. Саїд, Тимофій і Вікторія з жахом вигукнули:

— Господи, що з нею?!

Луїза підбігла й сказала:

— Монико, йди з нами. Не залишайся з ним. Ти завжди мене захищала. Тепер я вільна, мій чоловік Самір повернувся. І ти знайдеш своє місце поруч із нами.

Моника хотіла приєднатися, але Шаміль схопив її й ударив у живіт. Емір Ібрагім закричав:

— Ти що твориш?! Абдель, зупини його!

Та раптом Шаміль похитнувся — у нього була рана на животі. Позаду стояв Хусейн із кинджалом. Він встиг завдати удару, бо чув, як Шаміль говорив про Вікторію й знущався з Моники.

Вся королівська сім’я аль-Шаф була в шоці. Аврелія стояла поруч із Афіною, їхні обличчя були блідими від страху. Королева Олена наказала служниці Амірі вивести їх.

Вікторія глянула на Хусейна, мужнього й рішучого:

— Хусейне… ти вбив його.

Хусейн опустив Шаміля на підлогу. Абдель схопився за серце, Анура закричала, кличучи лікарів. Ібрагім промовив:

— Я подбаю про це.

Тимофій прибрав кинджал, знаючи, що Хусейн зробив те, що вони всі хотіли. Саїд додав:

— Ось і все. Хусейн зробив це за нас.

Королева Олена тихо сказала:

— Це нам на руку. Завжди будуть компромати на Хусейна. Але тепер ми можемо спати спокійно: за Жасміну, за Луїзу, за Аврелію.

Луїза разом із Вікторією підняли Монику й вирішили відвести її до лікарні. Вони пообіцяли: вона більше не залишиться самотньою. Хтось із братів-шейхів візьме її під захист, щоб вона пізнала справжню любов і турботу.

Вікторія ще раз підійшла до Хусейна й сказала:

— Дякую тобі. Ти помстився за нас.

Самір із Луїзою теж висловили вдячність. Хусейн знав: тепер на нього буде компромат, але він зробив те, що мусив.

Абдель через годину вже прийшов до тями, але не знав, як жити далі після всього, що сталося.

Коли буря подій у палаці трохи стихла, у залу увійшла жінка, яку давно не бачили в родині. Це була Ліза — колишня принцеса, що колись відійшла від королівської сім’ї аль-Шаф і королеви Олени. Її поява викликала хвилю здивування й шепіт серед присутніх.

Королева Олена піднялася зі свого місця й підійшла до неї.

— Лізо… ти повернулася? — її голос був тихим, але сповненим емоцій.

Ліза схилила голову й відповіла:

— Так, Ваша Величносте. Я довго вагалася, але вирішила повернутися. Я більше не хочу бути осторонь.

Вона розповіла, що колись Луїза допомогла їй, коли вона тікала від хлопця на ім’я Олаф. Саме тоді вона зрозуміла, що справжня сила — у підтримці родини. Ліза зізналася, що шкодує про те, що залишила Катар і відійшла від близьких.

Потім вона глянула на Вікторію. Її очі були повні каяття.

— Вікторіє… я хочу вибачитися. Я знаю, що колись зруйнувала твоє життя, принизила тебе. Я думала, що ти не варта Дем’яна, бо він із простої сім’ї. Але тепер я бачу, що помилялася.

Вікторія підійшла ближче й узяла її за руку.

— Я прощаю тебе, Лізо. Ми всі робимо помилки. Але якщо ти справді допомогла Луїзі й її дочкам, то ти маєш повернутися додому, у палац. Родина завжди приймає тих, хто готовий змінитися.

Ліза змахнула сльозу й кивнула.

— Я вирішила жити своїм життям, але тепер знаю: я завжди буду частиною цієї родини.

Королева Олена обійняла доньку й сказала:

— Завжди пам’ятай, звідки ти родом. І завжди приїжджай у гості. Наш дім відкритий для тебе.

Усі присутні відчули, що ще одна рана минулого почала загоюватися. Луїза підійшла до Лізи й усміхнулася:

— Я рада, що ти повернулася. Ми всі пройшли через біль, але тепер настав час єдності.

Ліза обійняла її, і в цей момент жіноча лінія родини аль-Шаф стала ще міцнішою. Вікторія й Дем’ян дивилися на них із теплом, розуміючи: навіть ті, хто колись відійшов, можуть знайти шлях назад.

У затишних покоях Аврелія сиділа поруч із сестрою Афіною. Маленька Азіза гралася на килимі, сміючись і тягнучи до себе різнокольорові намистини. Атмосфера була спокійною, наповненою теплом жіночої присутності.

Самір, який тепер відчував себе справжнім дідом, ніжно тримав Азізу на руках. Його очі світилися гордістю й ніжністю — він нарешті міг бачити, як росте його правнучка, і відчувати, що родина знову разом.

Аврелія й Афіна тихо перемовлялися, згадуючи минулі роки розлуки, коли кожна з них жила у страху й невідомості. Тепер вони могли говорити про майбутнє, про те, як виховуватимуть дітей у мирі й любові.

У цей момент до кімнати зайшов Іван. Він виглядав рішучим, але водночас трохи невпевненим. Його погляд одразу знайшов Аврелію. Він хотів поговорити з нею наодинці, висловити те, що давно носив у серці.

Самір, помітивши це, уважно подивився на українця. Його мужність і щирість були очевидними. Емір відчув: саме така людина може стати опорою для Аврелії. Він усміхнувся й промовив:

— Аврелія, доню… ти бачиш цього чоловіка? Він сильний і чесний. Я хочу, щоб ти була з ним.

Аврелія здивовано глянула на батька, а потім на Івана. Її серце забилося швидше. Афіна, яка сиділа поруч, усміхнулася й підтримала сестру:

— Ти заслужила щастя. Іван — той, хто завжди буде поруч.

Іван зробив крок уперед, узяв руку Аврелії й тихо сказав:

— Я не обіцяю легкого життя, але я обіцяю бути з тобою завжди.

Аврелія відчула тепло його долоні й зрозуміла: настав час відкрити серце новому коханню. Самір задоволено кивнув, а маленька Азіза засміялася, ніби благословляючи цей союз дитячою чистотою.

Аврелія й Іван вийшли на королівський балкон. Нічна прохолода огортала їх, а над головами сяяли зорі, мов тисячі свічок небесного храму. Десь унизу тихо шумів сад, і цей спокійний звук додавав розмові особливої інтимності.

Аврелія зупинилася біля кам’яної балюстради й подивилася на Івана. Її голос був м’яким, але сповненим глибоких почуттів:

— Іване… я хочу благословити тебе. Ти врятував мого батька, коли він був у небезпеці. Якби не ти, я могла б його втратити назавжди.

Вона зробила паузу, вдихнула нічне повітря й додала:

— І ще… я знаю, що через мене ти не поїхав в Україну. Ти залишився тут, поруч зі мною.

Іван підійшов ближче, його очі світилися теплом. Він узяв її руку й відповів тихо, але твердо:

— Аврелія, я не шкодую. Я залишився, бо серце підказало мені бути поруч із тобою. Україна зачекає. Коли все вляжеться, коли твоя родина буде в безпеці, я приїду додому. Але зараз моє місце тут — біля тебе.

Аврелія відчула, як її серце наповнилося ніжністю. Вона схилила голову на його плече й прошепотіла:

— Ти став для мене світлом у темряві. Я хочу, щоб ти знав: твоє благословення тепер моє благословення.

Іван обійняв її міцніше, дивлячись на зоряне небо. У його душі було спокійно: він знав, що зробив правильний вибір.

Балкон став їхнім маленьким світом, де не існувало страху й болю, лише двоє людей, які знайшли одне одного серед бурі подій.