Раді Вас бачити!

Наступні дні проходять у справді божевільному темпі. Я встаю з позаранку і лягаю опівночі. Мій звичний режим давно полетів у безодню, але це не приносить дискомфорт.

Я знайомлюся з подругами Тіфф, які теж братимуть участь у представленні її колекції.

– Повірити не можу, що ти Джен теж будеш нам допомагати, – усміхається А Рін під час примірки…і я вловлюю сарказм.

Вона найбільш прямолінійна і час від часу кидає на мене підозрілі погляди.

– Мені усе одно немає чим зайнятися, онні, – використовую корейське звертання і продовжую, – хочу спробувати щось нове. Вам некомфортно зі мною? – запитую дещо здивовано.

– Що ти, – заперечує Мі Янг, мабуть, наймиліша з усієї компанії.

– Ми дуже раді, що ти з нами, онні, – підтримує її Юн Хе, вона нагадує справжню мене, я відчуваю як від неї йде чиста світла енергія.

З нею мені спілкуватися найкраще.

Усього у Тіфф чотири подруги, які допомагають їй як моделі. Остання сетра А Рін і повна її протилежність – тиха і спокійна Ча Ин. Вона говорить рідко, але коротко і по суті. Ні з ким не конфліктує і з усмішкою усе робить.

– Тоді я можу бути спокійна, – відповідаю я і ми продовжуємо робити останні примірки.

Тіффані оцінюючим і прискіпливим пошуком вишукує найменший одяг у наших вбраннях. Але все ідеально.

– Ми всі чудово впоралися, – говорить вона, – але завтра ми повинні викластися на всі двісті відсотків.

– Так, щоб у нас був привід для святкування, – сміється Мі Янг і Юн Хе як завжди її підтримує.

Вони схожі між собою, наче є справжніми сестрами, хоч я знаю, що це не так. Але були знайомими ще зі старшої школи.

Як я і Тіффані сиділи разом за однією партою.

У нас такого не було. Для кожної було окреме місце і ми всі більше конкурували, аніж збиралися подружитися. Тому мені було дещо сумно. Брат навчаючись в академії мав багато друзів. Інколи я навіть трохи заздрила йому, бо він мав більшу свободу дій.

– Тоді останнє на сьогодні, – Тіффані простягає руку в повітря і дівчата по черзі кладуть свої поверх її.

Мить я вагаюся, а потім роблю те саме. Ніколи не чула про такий звичай у своїй реальності.

“Це для підтримки командного духу чи щось таке” – поснює Ліза, яку останнім часом було мало чутно.

“О, зрозуміло”

Після цього вони забирають руки зі словами.

– Завтра ми виграємо.

Приготування завершені. Я відчуваю піднесення і азарт. Ми прощаємося і їдемо додому.

О забула сказати. Можете мене привітати з тим, що я тепер водійка, а не тільки пасажирка. Це виявилося зовсім нескладно тільки спочатку мене трохи лякали дороги і багато машин навколо і я трішки губилася, чим викликала невдоволення інших.

Тому я стараюся їздити провулками яких у Сеулі цілком вистачає, щоб можна було майже не бути на головних вулицях. Які я ненавиділа через затори, які там завше були.

Сьогодні я довго не могла заснути від емоцій, які накочували на мене хвилею. Згадалося, що так завжди було перед важливим екзаменами на навчанні.

Я глянула на годинник майже дев'ята вечора. А якщо це спрацює? Мені просто необхідно поділитися щодо усього цього з Джен, яку я так давно не бачила.

Хоча, яка вірогідність, що вона буде поруч з дзеркалом. Але як говорять у цій реальності, хто не ризикує, шампанське не питиме. Щоб це не значило

Я підійшла ближче і зупинилася. І з подивом помітила ледь вловиме мерехтіння не таке як удень, але воно було.

“Світла богине, чи хто там є у цій реальності прошу, хай воно активується! Будь ласка, я навіть готова відвідати місцевий храм, щоб висловити свою вдячність”

Авжеж я не збиралася змінювати віру на час поки я у цій реальності, але було цікаво дізнатися у кого ж вірять люди тут.

Воно знову замерехтіло і я побачила свою кімнату.

– Дзеркало ти чого? – почула я дещо зляканий голос Джен і почула кроки.

Вона швидко наближалася сюди і я відчувала її знервованість.

– Фелі? – недовірливо подивилася на мене.

– Так це я, – тихо відповіла, підтверджуючи.

– Рада тебе бачити, – усміхнулася вона і продовжила, – є щось важливе?

– Я…буду допомагати Тіфф у представлені її дипломної колекції, – невпевнено сказала, не знаючи чи можу це робити.

– Боже, наша Офелія так виросла, – витерла сльози розчулення вона і додала, – роби, що забажаєш головне, щоб це не було чимось кримінальним і не обтяжувало тебе, – сказала вона з підтримкою.

– Дякую, але це все одно лиш на один день і якщо мені не сподобається я не буду більше цього робити.

Вона кивнула, погоджуючись. Тільки зараз побачила, що Джен дуже втомлено виглядає, наче за цей час пережила якусь битву. Чи її щось гризе, а вона не знає чи ділитися зі мною. Нічого не залишається як запитати першою.

– Щось трапилося, Джен? – з теплотою у голосі звернулася я.

Вона спохмурніла.

– Багато чого. Лукреція справжня і попередня, Арчі, твій Сафріос, о і лідер. А ще сестри Фольс і наша дорога лиходійка з принцом напару, – вона перерахувала імена байдужим тоном і з порожнім поглядом.

– Чекай чи не хочеш сказати, що уже почався другий тиждень нашого перебування тут. І з якого дива ти мене повязуєш з герцогом Сафріосом.

– Завтра третій день другого тижня з нашого перебування тут. І так я вже пережила прийом і навіть не могла поділитися з тобою усім, – вона нарешті проявила свої справжні емоції і зі щирою образою глянула на мене.

Як же не хочеться виправдовуватися, але необхідно.

– Вибач Джен, але я була така зайнята останні дні, що навіть пропустила як тиждень уже минув.

– Ти зробила те, що не змогла я. Тому я ще й дякувати повинна за твою допомогу Тіффі, – усміхнулася вона.

А потім її погляд сповнився суму. Джен вперше не побачить колекцію Тіфф. Як же вирішити проблему?

– А що якщо, – стрепенулася вона ти візьмеш моє дзеркало кулон, зв'язатися зі мною в девятій годині і залишиш його увімкненим.

Це може спрацювати.

– Спробуємо. А як просуваються твої пошуки.

Вона опустила погляд.

– Ніяк, – коротко відповіла, – все що могла обшукала і жодних зачіпок. Знущання, – важко зітхнула вона.

А от це погано. Якщо завершується другий тиждень, то у нас залишилося зовсім мало часу.

– Чекай, – раптово вигукує вона і одразу ж прикриває рот рукою, – ти знала про листи за твоїм дзеркалом.

Я здригаюся і розповідаю про дивну посилку.

– Бути не може, – з жахом шепоче вона, – квіти, лист і конверт, думаю усе те саме.

Ми дивимися одна на одну схвильовано. І думаю, у мене є здогадка про те, хто це може бути.

Поговоривши ще трохи ми попрощалися, бо кожній з нас потрібно встати завтра раніше, щоб встигнути усе заплановане.