Спочатку:
На сторінку книги
За останні дні Джен зв’язалася зі мною лише раз, буквально пролетівши перед дзеркалом і кинувши замість вітання одну фразу.
– Що мені робити, коли мене запросить герцог Сафріос? – вона питала з якоюсь насмішкою, чи що і співчуттям.
– Погодься, – лаконічно зазначила і Джен побігла далі.
Останнія часом ми більше нічого не обговорювали, наче наші щоденні звіти відсунулися на задній план під тиском наших справ. Хоча у Джен їх було точно значно більше.
Вона відчувала, що їй стає більш сумно, але це не мало значення бо далі у неї теж не буде на Джен часу.
Тіффані як завжди прилетіла, наче той вихор, збиваючи усе її засмучення. Вона швидко почала щось пояснювати. Але через хвилювання її мова перетворилася на суцільний нерозбірливий клубок. Корейська, англійська, німецька і якщо не помиляюся там навіть траплялися французькі, італійські і японські слова.
– Повільніше, будь ласка. Я звичайно знаю багато мов, але…це надто нерозбірливо, навіть для мене.
Вона вибачилася і заговорила тільки однією мовою.
– Їдемо до мене. Я завершила з підготовкою одягу і тепер потрібно, щоб ти приміряла чи тобі підходить, – трохи спокійніше, на одному подиху щасливо прошепотіла вона скорочену версію усієї попередньої тиради.
– Ти хоч спала, Тіфі? – занепокоєно запитала, відчуваючи, що її енергія насправді сповнена сірої втоми, яку я старалася не помічати.
Це було з нею так давно, що здавалося вона не вміла інакше. Я підійшла і обійняла її.
Вона похитала головою.
– Ну…мене трішечки накрило натхнення, – зніяковіла вона під моїм поглядом і опустила голову.
– Здається жити прийдеться мені в тебе або усе ж таки тобі в мене. Щоб контролювати аби ти не заморила себе голодом і відсутністю сну, – з натиском відповіла я і спробувала застосувати силу святої.
А раптом вийде. Прошу Світла богине дай мені можливість використати свою силу.
Але нічого не відбулося, я з подивом дивилися на свої руки, але звичного світла не було. Слідуючи якомусь дивному пориву я пішла на кухню і взявши ніж уже хотіла порізати руку, щоб перевірити чи загоїться вона…але відчула що хтось з силою стиснув її.
Я підійняла погляд. Переді мною стояла якась інша Тіффані. Її очі горіли недобрим вогнем і здавалося, що це бажання вбити мене.
– Збожеволіла, – прошипіла вона і відпустивши мене додала спокійніше і більш стурбовано.
“Але…хто вона така? Здається зараз я побачила її справжню і це лякало. Потрібно спробувати зустрітися з тою Ше Рін і розпитати про все”
– Просто…здалося…що мої сили не діють. А це був найкращий спосіб перевірити це, хоч і болючий.
Але чому вони заблоковані. Ми з Джен помиляємося і причина у чомусь іншому?
Тесс. Світла богиня. Вона не має жодного впливу у реальності Джен. Ось і все.
Офелія. Але чому ти говориш про це тільки зараз.
Тесс. Я думала ти здогадаєшся.
– Тому що у нас не має Світлої богині у яку ти віриш, та й Джен сповідує іншу релігію, – майже одночасно з Тесс, відповіла й Тіффані.
Я засмучено опустилася на диван у вітальні. Тоді кому я можу молитися? Що мені робити без підтримки богині, яка була для мене ледь не всім. Я була її посланницею врешті решт.
Відчула як усередині мене щось розбивається на друзки. Мінус ще один титул. Тільки той, який був значно важливішим за решту.
То хто я тепер? Що від мене залишилося? Ким мені тепер бути!?
Тесс. Ти робиш те саме що й я колись. Ти ховаєш себе за іншими іменами забуваючи своє власне. Але усе дуже просто ти – Офелія. Просто Офелія. Згадай якою ти була і ким ти стала під тиском обставин? І тоді ти отримаєш відповідь, яку шукаєш.
Але я не змогла почути її слів. Вони були наче крізь воду.
Тепер була черга Тіффані обіймати мене.
– Офелія, – покликала вона тихо, – Офеліє, – покликала ще раз, але я не могла відреагувати.
Я мовчала налякана ситуацією, що склалася.
– Фелі, моя дорога, Фелі, – прошепотіла вона стиснувши мої долоні, – ти – це ти і більше ніхто. Я розумію як страшно без титулів, які огортали тебе як так званий щит.
Я підійняла погляд до неї. Вона була права, я просто ховалася за ними як за фортецею. І Тесс також. Тепер зрозуміла чому опинилась тут у цій дивній реальності – щоб розкритися, щоб показати, що я варта чогось без усіх тих титулів. Адже…
– Ти й без них чудова, – продовжила Тіффані так, наче могла прочитати мої думки, – не хвилюйся, – заспокоїла вона мене, – на твоєму обличчі усе було написано й так. А тепер давай нарешті поїдемо приміряти одяг, – повернувши свій звичний настрій потягнула мене з дивану.
– Але я не запитала найважливіше, – зупинила її. – До якої саме релігії відноситься Джен?
– Вона…– Тіфі на мить задумалася і сказала, – протестантизму. Я до православних, якщо тебе цікавить, але моя віра слабша, ніж у неї. Може тому твоя сила й блокується.
Я задумливо знизала плечима. Ця інформація не відкрилася мені раніше і тепер мені самій прийдеться дізнаватися, що це таке. Що ж у цьому випадку, сучасний світ чудовий тим, що усі потрібні знання можна отримати за хвилину і то не встаючи з місця.
Ми спустилися вниз, сіли в машину і поїхали до квартири Тіффані, яку я відвідаю вперше.
Ох точно, потрібно буде попросити Тіфі навчити мене водити, щоб я могла це й сама робити за необхідності. Усе ж потрібно звикати до нових правил.
Її помешкання було на даху і порівняно з моєю була бідною. А ще звідси відкривався теж непоганий вигляд.
– Тільки цей…у мене трохи не прибрано, – з незручністю промовила Тіффані.
Її трохи, виявилося суцільним безладом, мені аж страшно було пройти далі. Хоча чи можу я звинуватити творчу людину поглинуту натхненням.
Підлогу встеляли, наче замість того ж килиму ескізи одягу. Цей здався мені дещо більш дивним, ніж той, який я вдягала раніше. Крім цього лежали обрізки тканини.
Дещо Тіфф усе ж встигла зібрати у сміттєві мішки і я побачила, що там був той їхній рамен, енергетики, чи щось подібне і…все.
Я незадоволено подивилася на неї, мовляв, як так можна відноситися до себе?
Натхнення натхненням, але через це нормально не харчуватися? Та як таке взагалі можна!
– Мені було не до того. Та й у холодильнику вже є нормальна їжа, яку передала мені мама…після того, як вирішила навідати мене.
З її погляду було зрозуміло, про цей візит її не попередили. І правильно, інакше вона б все прибрала.
Перше, що я зробила пройшовши трохи далі – це відкрила вікна, щоб впустити більше свіжого повітря.
– Ти ображаєшся на мене? – усе ж запитала вона.
– Та більше на себе, – відповіла я, – що не могла сама до тебе приїхати і подивитися, як ти тут.
– Так ти ж не Джен. Ти не зобов'язана, – не зрозуміла вона.
– Як і ти, Тіфф, як і ти, – усміхнулася я, – тому я щиро дякую тобі за це.
– Та пусте, – вона тепло всміхнулася у відповідь, – мені зовсім не важко допомогти тобі, Фелі.
Вона провела мене в окрему невелику кімнату, яка більше скидалася на якусь комірчину і я завмерла від того, скільки там було одягу. Ну це ж не зараз вона пошила?
– Пройди трохи далі, цей одяг вийшов невдалим, але я зберігаю його на пам’ять, – сумно відказала вона.
Я не знала, що відповісти. Чи повинна я якось підбадьорити, Тіфі. Її енергія залишалася стабільною і я заспокоїлася. Скоріш за все цей спогад не грав більше для неї жодної ролі. Просто смуток як від ностальгії.
– А ось це я й хотіла показати тобі, – з годістю махнула вона рукою і я вражено завмерла.
– Представляю тобі нову колекцію авторства Тіффані О’Рейєр, яка має назву “Сяйво ночі”
– Гарно, – тихо прошепотіла я.
– Основна гама кольорів фіолетові, сині, рожеві і чорний. Як стиль я обрала вінтажний, щоб підкреслити обрану тему…
Я уважно слухала кожне її слово. Розуміла не все, але слухати було справді цікаво.
– Ну як? – запитала вона, – це усне представлення яке я приготувала, але потрібно буде зробити ще презентацію на ноуті, і додати ще фото мого одягу.
– Інформативно, і мені було цікаво це слухати. Ти чудово підготувалася, – сказала я щиро.
– Дякую, – ніяково сказала вона і тихо промовила, – що ж, а тепер іди приміряй.
Я відчула, що мені навіть страшно торкатися, бо це було схоже не на одяг, а на справжній витвір мистецтва. Що вже говорити про те, щоб одягнути.
А ще було піднесення від того, що саме я маю право першою це зробити.
– Я допоможу – не хвилюйся, – заспокоїла мене Тіффані.
Вона обережно, наче це найдорогоцінніша річ і яка ще й може розсипатися зняла з вішака і поклала на щось схоже на довгий стіл, який тут був.
Тканина на дотик була легка і майже невагома. У нас така могла бути хіба що у найвпливовіших родів.
Я скинула футболку залишаючись лише у чорному топі. Схожі були й у моїй реальності, але з корсетом, який усе ж таки був не таким жахливим як описувався в інтернеті.
Завдяки різним потраплянцям, найчастіше з мого роду ми могли насолоджуватися тим, що випереджало наш час.
Навіть з допомогою Тіфф, я боялася заплутатися в усіх цих складках тканини і це мене дещо дратувало. Я не любила одяг, який довго одягати і який надто непрактичний, щоб у ньому ходити.
Ось чому я завжди обирала, хоч і найвишуканіший, але не складний.
Зі штанами, які майже нагадували спідницю впоратися було легше. Я подивилася в дзеркало і завмерла від подиву.
Дивовижно! Як же це гарно і наскільки велика робота пророблена для створення цього шедевру. І все ж…цей одяг схожий на той, який можна повісити як експонат у якомусь музеї, щоб дивитися на нього як на витвір мистецтва. Але вулицею у такому точно ходити не будеш.
– І як тобі? – нетерпляче запитала Тіффані.
Я навіть не встигнула й слово мовити як з'явилося сповіщення від системи.
- Скажіть Тіффані правду.
- Похваліть її старання і замовчуйте недоліки.
- Натякніть Тіффані на це.
- Переведіть тему розмови на інше.
Подумки я важко зітхнула. Ні, другий варіант точно не підходить. Моя оманлива похвала ніяк їй не допоможе, а щодо натяку не впевнена, що Тіфф їх зрозуміє.
Раптом пригадався перший винахід Арчі, який він з таким самим поглядом як зараз у Тіфф простягнув мені його.
Я вже й навіть не згадаю, що це було. Здається, тоді він вирішив, що може створити літаючий килим. Чи це був той день, коли він удосконалив кавомашинку і після того кава була скрізь, окрім того, щоб в чашці.
Але важливо не це, а його слова тоді.
“Фелі я покладаюся на твою думку. Щоб ти не сказала я прийму це з честю і гордістю. Навіть найбільш гірка правда від тебе буде звучати як похвала. Тому кажи усе, що думаєш”
– Ти явно не про одяг думаєш з такою усмішкою, – протягнула вона і склавши руки в благальному жесті запитала, – про перше кохання, чи що? – змовницьки підморгнула вона.
– Та яке там…– почала була я і запнулася.
Та ні. Не може бути. Ну не може ж? Хоча…у нас з Арчі завжди були дивні відносини, щось між міцною дружбою, родинними зв'язками і виходить таки почуттями, які ніхто з нас не озвучував, щоб все не ускладнювати.
Але на превеликий подив зі всіх моїх знайомих з ним я відчувала себе найбільш комфортно і в безпеці.
– Він мій троюрідний брат, – невпевнено чи то заперечила чи що.
Тіфф голосно розсміялася.
– Ну тож не рідний. Дай вгадаю він завжди добре до тебе ставився, у всьому тобі допомагав і завжди покладався на твою думку? – перепитала вона тоном експерта.
Я невпевнено кивнула.
– Але ж Ліам…
– Він виглядає як твоя чоловіча версія і твій рідний брат. Та й узагалі, – вона нахилилася до мене ближче і наче найбільший секрет прошепотіла, – я от взагалі була закохана у свого зведеного брата, при тому, що у нас спільна матір.
Я вражено подивилася на неї.
– Тому ти ще нормальна Фелс, – назвала вона мене тим скороченням, яке зазвичай використовували брат і Арчі, – та й як говориться інцест – справа сімейна. І повернімося до теми одягу, добре?
Я кивнула. А я й не очікувала, що варіант перевести тему можна застосувати ось так.
– То чому ти про майстра вежі згадала? – запитала вона, називаючи Арчі на один з його титулів, який згадувався і в манхві.
– Просто не знала, як тобі відповісти. А він завжди говорив мені казати тільки правду, якою вона б не була, – тихо відповіла я.
Не хотілося її образити. Усе ж вона єдина людина, яку я тут знаю.
– Потрібно було тебе одразу заспокоїти, що я приймаю будь яку критику, але в м'якій формі. То що не так?
Я ще раз покрутилася біля дзеркала, доторкнулася тканини і подивилася на Тіффані. Згадалася фразу, яку Джен десь бачила. Спочатку скажіть плюси, тоді мінуси і в кінці знову щось хороше. Що ж спробуємо.
– Це найгарніше, що я колись бачила. Справді. Але цей одяг немає душі, – ну я ж мала сказати усе швидко й прямо, а тут ось натяки використовую.
Тіффані відвела погляд і промовила тихо і з ностальгією.
– Сонбе теж це говорила. Тільки більш прямолінійно, вона казала, що мій одяг мертвий, – у кінці її одяг став шепотом, – але що вона, а тепер і ти маєте на увазі?
– Так, – погодилася я і продовжила тему, – ти наче взяла гарну картинку і з точністю перенесла її в реальність.
Я пригадала її представлення. З чого і як зроблений. Які тканини обрала. Чим надихалася. Але зараз я зрозуміла, що й звучало це наче завчений текст. Але коли вона встигнула підготуватися? Усе ж часу пройшло не так і багато.
– У твоєму представленні не було тебе у цьому одязі теж немає Тіффані! – трохи емоційніше, ніж планувала сказала я. – Саме це я й мала на увазі, коли говорила, що він бездушний. І вибач, м'яко чомусь не вийшло.
Я боялася від того скільки різних енергій бушувало у ній як те полум'я, я хвилювалася, що вона зараз зірветься на мені.
Але попри власні емоції вона вела себе напрочуд спокійно. І це лякало ще більше.
– А і ще він зовсім непрактичний. У такому буде вкрай незручно ходити. Бо я буду боятися його зіпсувати, – зовсім тихо прошепотіла я, а тоді до мене прийшло розуміння, яке точно може призвести до великої сварки, – Тіффані О Рейєр, чи як там тебе звати насправді, ти нічого не хочеш мені сказати? – прошипіла і зміряла її пильним вивчаючим поглядом.
Так визнаю – я наївна. Сприймаю світ так як мене навчали у храмі Світлої богині, щоб бути гідною посланницею. Мене виховали бути доброю до світу і людей, не ображатися і бути милою, коли це потрібно. Але наївна не синонім до слова дурна і нерозумна.
І зараз я пригадала показ колекцій, які бачила Джен, коли ходила з Тіффані. Там було так само. Дурна моя довірливість, що як це правда, а я так просто погодилася. Хотілося вірити їй, але чи може бути моя здогадка правдивою?
Тіфф підняла на мене погляд. Склала руки на грудях і серйозним тоном відповіла.
– Давай по порядку, – все ще зберігаючи свою звичну впевненість, наче нічого й не сталося, почала Тіффані, – я не збиралася без твоєї згоди змушувати тебе бути моделлю, але авжеж думала про це. Цей одяг такий, бо в першу чергу це й є гарна картинка перенесена в реальність, – вона зміряла мене невдоволеним поглядом і ображено додала, – думаєш когось цікавить, що я вклала у це? Чи для чого я це роблю? Абсолютно ні.
– Дякую, що ти тільки думала про це, а не просто поставила б мене перед фактом, не хотілося, щоб ти виявилася поганою людиною, – тихо прошепотіла я, – і все ж я вважаю, що права, Тіфі, – вперто стояла на своєму я.
Вона важко зітхнула і зміряла мене дивним поглядом, мовляв “ ти зовсім мене не розумієш”
То може й не потрібно? Може здатися і зруйнувати весь прогрес?
Але ні. Не можу. Чомусь мені вельми хотілося дізнатися, яка вона справжня Тіффані. Навіть, якщо вона справді виявиться не такою хорошою як думаємо ми з Джен.
– А от щодо практичності, – з виною у голосі продовжила вона, – я захопилася й не подумала про це. Але я виправлюся, – пообіцяла вона.
– Файтін, – побажала я.
– Дякую, – усміхнулася Тіфф.
Допомогла мені перевдягнутися і ми поїхали додому. І не знаю чи справді вона це сказала чи мені лиш причулося.
– Якщо вам так потрібно я доведу вам, що мій одяг має душу, про яку ви обидві так багато говорили.
І вже вголос додала зі звичною усмішкою.
– До зустрічі, Фелі.
– До зустрічі, Тіфф, – мовила я стараючись приховати розгублення.
Ввела код будинку, дату, яку я не могла зрозуміти навіть після повернення спогадів і нарешті опинилася у себе в квартирі.
