Спочатку:
На сторінку книги
Я знову прокинулася від будильника, але сьогодні мені хотілося вимкнути його і спати далі, а не йти на пари.
Повернулася на бік, щоб побачити погоду за вікном. Краще б дощ йшов, а не це яскраве сонце, наче зараз літо чи пізня весна.
Елевонда. Заздрю. У моєму місті майже весь час було холодно.
Брігель. Співчуваю, але я б з радістю обмінялася.
Елевонда. А так можна?
Брігель. Знати б як.
І хто взагалі склав такий дурнуватий графік, субота, а в нас фізична підготовка. Не хочу нікуди йти!
– Якщо ти не встаєш, то я перша в ванну, – почула голос Дельфі, яка неохоче висовувалася з під ковдри.
А ні, існують три речі, які можуть змусити мене піднятися з ліжка за три секунди.
– Я перша! – побігла на ходу взявши потрібний одяг.
От що, а віддавати свої місця я не любила і навіть Дельфі не має права не дати мені побути в душі.
Елевонда. А дві інші речі.
Брігель. Чайник який кипить і пара, яка має початися через декілька хвилин.
Елевонда. І ще їжа, яка готується.
Брігель. Точно.
Десять хвилин.
Двадцять хвилин.
Півгодини і на цьому моменті терпінню Дельфінки приходить кінець.
– Люба моя Брігель, я теж хочу побути в душі довше, може зволиш уже прийти сюди.
Роблю вигляд, що не чую. А потім згадую, що реально ще не брала гель для душу.
– Один момент, – кажу я, що насправді означає дуже багато дій за секунду.
Витираюся, одразу одягаю форму, чищу зуби і вмиваюся, після чого швиденько вибігаю. Місія виконана. Тепер потрібно застелити ліжко і дозволити собі помедитувати поки Дельфі не вийде.
Розчісувати волосся я навіть не стараюся. Тільки ще більше заплутаю.
Вона виходить ще через півгодини.
– Знаєш, що найкраще у цій країні? – це риторичне питання, тому я лиш підіймаю погляд на неї в очікуванні відповіді, – душ.
Я киваю. А ще гуртожитки для студентів магічних академій неймовірно зручні. Вона зітхає дивлячись на моє волосся і жестом вказує на табурет біля столу.
Я зістрибую з ліжка і сідаю перед нею. Вона бере гребінець і починає обережно розчісувати. Їй би в магічних перукарів піти, а то такий талант пропадає.
Далі збирає моє волосся разом і зв'язує його у хвіст.
– Дякую, Дельфі, – з усмішкою відповідаю я і додаю, – на вихідних кава з мене.
Вона киває і робить хвіст собі. Ми беремо сумки у яких потрібні речі і виходимо.
– Шкода, що цю пару не можна прогуляти, – говорить Дельфі тихо, тому я не зважаю на це.
Мабуть, вона не хотіла, щоб я почула. Хоча я була повністю з нею згодна.
– Йдемо? – натомість запитую у неї, на що вона киває.
Фізична підготовка була єдиною парою, яку ми проходили не в академії, а тут на землі. Біля наших гуртожитків був спеціальний парк, для цього випадку у який зараз всі невдоволено і вкрай неохоче йшли.
Перекличка.
Десять кіл.
Далі вправи.
І останнє нормативи. Я полегшено зітхаю, коли здаю все і можу повернутися на своє місце.
Чи точніше хотіла, бо не встигла я дійти декілька кроків до лавки як нас викликали назад.
Елевонда. Вирішила не сипати собі сіль на рани і не розписувати цей непотрібний предмет.
Брігель. Та чому одразу.
Елевонда. Не зважай, у мене просто психологічна травма. Ще й перша викладачка була така, що їй взагалі не можна когось вчити.
Я відчула, що її аура змінилася. Ненависть? Точно ні. Щось інше, але не зрозуміле. Я все ж не втрималася.
Брігель. Розкажи. Цікаво ж.
Елевонда. Та що розповідати. Спортзал невеликий, два чи три класи разом і волейбол, який завжди грали і м'яч міг легко прилетіти в голову. Ах точно, я була в окулярах. І чесно дратувало, що я була змушена їх знімати.
Брігель. Тепер розумію. То як ти вирішила проблему?
Елевонда. Якщо ти вчилася у школі і не втекла з жодного уроку, ти провчилася даремно. А цей недопредмет підходив для цього просто ідеально.
Я усміхнулася. Чомусь завжди відчувала себе за таке дещо винною.
Брігель. І все було так погано?
Елевонда. На початку, ні, та й в дев'ятому класі вона вже не викладала. Але страх залишився.
Це відчувалося якось сумно. Повернувшись назад я стала поряд з Дельфі, на щастя наш ріст був однаковим, поруч стала Інна, а за нею Фіона і Флаверлі, а тоді вже й інші дівчата.
Вишикувавшись в лінію ми почали чекати наступних слів. Ейзірен Фьомельше, був з раси світлих ельфів і я й уявити не могла чому життя занесло його аж сюди. Може його вигнали з Анвієренту?
Мабуть, через його зовнішність, яка була звичайною. Тільки волосся довше і очі більш яскраві, хоч і надзвичайно втомлені. Та й виглялав він немолодо, як я завжди уявляла ельфів.
Без сліз не подивишся, якщо коротко.
– На фестивалі будуть спортивні змагання. Виграєте – отримаєте залік автоматом і додаткові призи.
Усі пожвавлюються. Це справді хороші новини.
– На цьому все.
Він робить ще раз перекличку, щоб перевірити чи ніхто не злиняв раніше часу і відпускає нас.
Хочеться побігти взяти речі і чимшвидше назад в гуртожиток.
– Брі, зачекай, – чую голос Інни і обертаюся.
У цій реальності ми незнайомі. Чи точніше перекинулися між собою словами відсили декілька разів.
– Так?
– Ми зараз маємо йти готувати академію до Фестивалю…ти з нами, – невпевнено дивиться на мене і коситься на Дельфі, яка перевдягає кофту прямо тут.
– Авжеж. Як це усі веселощі і без мене, – я дозволяю собі тон, який не має права на існування тут, – тільки Дельфі покличу, – тихо відповідаю, розуміючи що зробила щось не так.
Я не маю дозволяти поведінку нехарактерну для цієї реальності. Це небезпечно.
Через годину ми вже стояли в підвалі академії – місці, яке пахло старими магічними стрічками, кристалами і пилом.
Тут зберігалося все, що могло знадобитися для прикрашання залів і дворів: гірлянди, чарівні лампи, тканини, що світилися від дотику.
– Отже, мої нерозлучні Брі і Дельфі – це вам, – вона простягає нам коробку і вже звично посилає нас розклеювати кленові листочки, які можуть виконувати бажання.
– Головне, нічого не переплутайте, – кричить нам навздогін.
Все одно ж через трохи прибіжить, щоб проконтролювати.
Брігель. Авторко?
Елевонда. Що вже?
Брігель. А які предмети тоді подобалися?
Колись я читала, що залежно від того, що людина обере можна зрозуміти, який її характер. Але мабуть, краще потрібно було починати з кольору.
Елевонда. Зарубіжна література, історія і алгебра.
Я аж ледь не впала з підвіконня на якому сиділа прямо вниз з острова. Зазвичай люди терпіти не могли цей предмет та й не асоціювався він у мене з письменниками.
Елевонда. Я колись думала, що як я буду авторкою, якщо навіть твір написати не можу.
Ставлю на те, що все виявилося навпаки.
Елевонда. Я почала використовувати своїх персонажів і так одного разу навіть створила історію однієї з них.
Брігель. Не погано. А в коледжі.
Елевонда. Та більшість з профільних.
Брігель. А який факультет?
Елевонда. Підприємництво, торгівля і біржова діяльність.
Непогано. Цікаво, чи дає це їй якусь вигоду як авторці. Я б могла розпитати щось ще, але мабуть залишу це на пізніше, бо на горизонті з'явилися знайомі.
