Спочатку:
На сторінку книги
Я сідаю на підвіконня і з цікавістю переглядаю коробку і повільно виймаю листочки. Насправді вони вирізані зі звичайного паперу, але магією робляться такими, наче справжні. Коли інші прийдуть ми підвісимо їх, щоб потім вони падали прямо в руки, коли хтось проходотиме повз.
Повертаюся до сестри і з азартом в очах запитую.
– Як щодо витягнути листок, як завжди? – запитую у Дельфі.
– Ти як дитина, – фиркає вона, але все ж киває.
Ми робимо це одночасно.
– Порожній, – засмучено говорю я і повертаюся до сестри, – а в тебе?
Вона не відповідає, але за зміною її обличчя розумію – вона точно скаже неправду. Я більше не розпитую, щоб краще не лізти. Як захоче
– Так і знала, – до нас підбігає Інна, – ти знову витягуєш побажання.
Я навіть не заперечую. Тільки прошу в неї маркер і декілька митей думаю над тим, що написати. Чи точніше, яку з назв дорам обрати? Знаю, що саме це мене видасть, але потім каліграфічним почерком виводжу останню з перглянутих.
Елевонда. Але хіба це була не "Родина Тайфун"
Брігель. Після неї була ще одна. Хоча цей варіант теж потрібно викоистати.
Елевонда. Тоді нам ще потрібна "Пані Інкогніто"
Брігель. І "Джине, здійсни бажання" з інструкцією як знайти лампу.
Елевонда. Хочу побачити персонажа, який реально заради цього поїде в Дубаї, а якщо після основних подій, то в Корею.
Брігель. Потрібно було наперед зробити список дорам, які можна було використати як побажання.
А потім ледь хитро всміхаюся і кидаю листок до інших. Цікаво, хто його витягне?
– Хто за те, щоб витягнути листок і написати побажання, якщо він порожній? – запитує Флав, коли всі збираються разом.
Навіть Дельфі забуває про свої негаразди і доєднується до всіх.
– Як щодо музики? – витягую колонку з сумки, з виглядом, наче ношу її там завжди, а не взяла заздалегідь.
– У тебе є щось нове й цікаве? – запитує одна з однокурсниць.
Я з усмішкою киваю і витягую колонку з сумки.
– Якщо ви не проти корейських остів з дорам, то так, – відповідаю.
Але навіть, якщо хтось має заперечення мовчать, бо знають, що погане я слухати не буду. Хоча ця дорама ввійшла у нас з Дельфі в антисписок.
– Гаразд, – Флав довго водить рукою над коробкою поки не витягує один і розчаровано зітхає, – не моя зміна значить, Фіо? – і взявши у мене маркер, починає, щось старанно виводити.
Вона легке підіймає один з верхніх, наче не хоче зачепити інші.
“Хай твоя усмішка сяє як сонце” – читаємо, коли вона показує листок і відкладає його.
– Яка милота, – зітхаємо ми.
– Вчися краще, щоб здати екзамен, – голосно сміється наша відмінниця Тереза.
– Ти ідеально все складеш завдяки…навичкам списування, – замінює “ навчанню” – її брат, старший за неї аж на дві хвилини і додає, – ти ж допоможеш мені сестро?
Вони, мабуть, як і всі близнюки чи двійнята кардинально різні за своїми характерами. Вона фиркає і відповідає.
– Краще піди в бібліотеку і повтори щось. Ще чого! Ще я тільки йому зі списуванням не допомагала...
І зараз ми можемо спостерігати за безплатною виставою, коли Томас втікає від Терези, а вона його наздоганяє.
– Весолощів у твоє нудне життя, – фиркнула Кора, найбільш серйозна серед моїх однокурсниць.
Далі був мій хороший друг зі школи – Сіетл. Хоча усі вважали, що це його несправжнє ім'я. Але коли він вибрав інші предмети, бачитися ми стали менше через зайнятість.
Його рухи були як у якогось ілюзіоніста, а говорив, наче він мав стати актором, а не скніти тут.
– Тіні уже близько, тому навчись від них ховатися, – і ледь вклонившись поклав листок вбік.
Ми зааплодували, хоча краєм ока помітила як Кора пронизує його недобрим поглядом.
Наступним – Арвін, який за чутками був русалом. А ще йому подобалася Дельфі, це я дізналася в одній з реальностей. А от як вони спілкувалися у цій мені було невідомо.
– Це звичайний список книг, – з деяким подивом і розчаруванням відповів він, а за мить його емоції знову зникли, наче й не було.
– Не схоже, – сказала сестра, поглянувши на записи, – дозволь переписати.
– Авжеж, – швидко передав їй.
А я сподівалася, що вона розповість мені все пізніше і мені не прийдеться здогадуватися.
Елевонда. Вона про книги.
Брігель. Думаєш я про Арвіна не спитаю?
Елевонда. Та, будь ласка.
Один за одним усі, хто були сьогодні підходили, щоб витягнути побажання. Хоч кожний знав – це можна буде зробити і пізніше. І на що тільки у людей фантазії не вистачить? Хоча найсмішнішим усе ж залишився варіант – хай професор Сильфід захворіє і не прийде тоді, коли ти не вивчиш його пару.
Здається, якби я прочитала, що завтра буде Кінець світу – повірила б більше.
Насамкінець мала витягувати Інна, але замість неї це зробив її хлопець. Я відчула полегшення і навіть дихати на мить перестала, коли Ерзо витягнув листок. Чи точніше Айзек, але усі скорочували його ім'я інакше. Мить тягнулася цілу вічність.
Аж поки він нарешті не витягнув листок і потім простягнув його здивованій Інні.
– Ти вийдеш за мене? – запитав повністю серйозно і я ледве стримала радісну усмішку.
Усе вдалося.
– Що? – вражено запитують усі, навіть Дельфі, не вірячи написаному.
– Ттаак, – відповідає вона запинаючись.
Інна повністю вражена і здивовано дивиться на листок на якому справді пише те, що він сказав.
– Вітаємо! – чується від всіх і від мене також.
Вони заслуговували на це. І я вважала, що зробила все правильно. А ще мені подобалося, що у випадку, якби витягувала Інна фраза змінилася б на "Одружишся зі мною?"
Елевонда. Повірити не можу, що ти використала те, про що ми говорили в майбутньому.
Брігель. Чого не зробиш для найкращої подруги, навіть, якщо у цій реальності це не так.
– І чия ж це витівка? – запитала вона дивлячись на мене, мабуть, відчувши слабкий магічний слід.
Я не відповіла, лиш витягнула ще один листок, наче раніше цього не робила. Хотілося зняти з себе підозри, хоча подумки я підтвердила її здогадки за що на диво отримала, щиру подяку. Може навіть, якщо ми не завжди маємо спогади про інші реальності, які відвідали – усі відчуття залишаються? Було б прекрасно.
– Що? – я зітхнула ще більш розчаровано, – ти зустрінеш кохання всього свого життя. А ще банальніше не могло бути?
Я зістрибнула з підвіконня і наспівуючи “You never know” почала підвішувати магією листочки.
Це побажання яке я отримала було найгіршим через те, що мене зараз точно почнуть підколювати з цього приводу.
Раз не пощастило, то потім тільки чула – Брі, а може це про мене говорилось в побажанні…
А потім ще усі кому не лінь сперечаються, а чи погоджуся я з кимось зустрічатися. Ось тоді як говориться, втікай з села, чи точніше Академії.
Елевонда. Тепер ще й я є. Але й весело у вас там.
Брігель. І що на це скажете?
Елевонда. Промовчу. Рано.
– Може поміняємося побажаннями, – тихо запитала мене Селеста.
Найбільш тиха й непримітна. Та сама персонажка в десятому ряду третього плану. Для неї це був шанс, а не прокляття.
– А що в тебе?
– Та щось незрозуміле, – прошепотіла вона, – будьте обережні з бажаннями.
Я киваю і обмінююся листками. Мені байдуже, а їй і справді може життя зіпсувати. Шкода, що тоді я ще навіть не здогадувалася, що насправді це означало.
Після чого мій настрій покращується і я знову стаю такою як завжди.
Найбільше мені подобаються підготовки до фестивалів, адже тоді, які б усі не мали відносини стаємо дружніми.
Хоча більше говорю я. Дельфі старається не розмовляти з іншими, чим дуже нагадує мене з Академії Суддів.
Робота проходить швидко і злагоджено і вже через декілька хвилин можна насолодитися гарним виглядом академії і відпочинком.
Останнім штрихом є спеціальні свічки, які наповнюють коридори запахом кориці, яблук і осіннього повітря. Усе завершено.
Елевонда. То я хотіла більше персонажів, тепер думаю, що можна було й менше. І ще потрібно ні про кого не забути і всіх розписати?
Брігель. Мені здається, що для тебе це взагалі нічого.
Елевонда. Я не проти всієї цієї компанії. Просто додаткові персонажі – додаткові знаки в тексті. А я планувала завершити її хоча б до Різдва. А і тепер ще й Еліту з академії Суддів потрібно згадати.
Брігель. Впевнена, що встигнеш?
Елевонда. Цього разу точно. Головне нагадуй мені щоразу, коли я буду про когось забувати.
Брігель. Авжеж.
