Спочатку:
На сторінку книги
Елевонда. Тобі який варіант розгорнутий чи короткий?
Брігель. Другий, авжеж.
Елевонда. Тоді чудово. Зможу з чистою совістю його переписати.
Брігель. Все.
Елевонда. Ні.
Я відчинила двері і пройшла в порожнє світле приміщення. Колись тут займалися хореографією, але зараз він був порожнім.
Ранкова тиша наповнювала кімнату і я відчувала як поступово мене огортає спокій.
Не знайшовши жодного приміщення, яке в архіві можна було б відкрити ключем, мене осінило.
Кабінет хореографії.
Саме її викладала мама, а отже, мала змогу заховати там щось для мене. Та знайти його виявилося не так легко, тому прийшлося попросити допомогу у Трактувальниці.
Тепер я стояла тут. І відчувала як мене огортає передчуття. Я точно знайду тут щось.
Але це місце було надто порожнім.
Дзеркала увесь ріст, ліворуч від входу. Підвіконня і стіни пофарбовані у приємний жовтуватий колір. Звичайна підлога і все.
Жодних поличок чи тумб у яких би можна було щось приховати. Жодних картин за якими міг знаходитися сейф. Нічого, що могло б відволікти від танцю.
Може саме у цьому справа?
Вмикаю музику на телефоні і починаю повільно крутитися залою. Заодно вивчу танець, який у мене ніяк не виходить. Крок вперед, крок назад перекрутитися, два кроки вперед і два…
– Кроки назад, – прошипіла я і повернулася в початкову позицію.
Дивно, як була в магічному світі Аві, то лекго змогла вивчити цей танець, а зараз ніяк не виходить. Може заспівати щось звідти?
Елевонда. Ти була на Аві?
У питанні авторки було щире здивування і якась дивна ностальгія чи що? Хоча ні, радше смуток.
Брігель. Ви писали про цей світ також? Неймовірно.
Елевонда. Можна й так сказати. Якщо хочеш можу допомогти.
Я радісно закивала. Якщо вона знає ту реальність, то це точно мені допоможе.
На фоні почала тим часом грати моя улюблена японська пісня і я вирішила, що вона цілком підійде.
Крок вперед.
Крок назад.
Перекрутитися.
Тепер потрібно зробити теж саме, але з двома кроками, але чомусь я постійно збиваюся, бо забуваю, що потрібно після цього зробити.
Елевонда. Сплеснути в долоні, але так, щоб одна була на бік, а торкатися лише пальцями, а не повністю.
Брігель. О здається зрозуміла. А що робити на трьох і чотирьох?
Елевонда. У кінці прогнутися назад, а от що зараз має бути ще потрібно згадати.
Тоді поки повторю щось інше. Я перемкнула музику на телефон і наспівуючи японською продовжила танцювати. У якийсь момент я знову збилася і ледь не впала в останній момент вирівнявшись.
Це було близько.
Елевонда. Потрібно було застосувати усього лиш рух підвернута нога, не насправді авжеж.
Я здивовано завмерла на місці враз забувши, що мені потрібно було спочатку. Що за маячню ти говориш, хотіла б відповісти, але раптом здалося, а й справді десь чула про подібне. Тільки от де саме?
– Тоді як це зробити? – натомість запитала вголос.
Підіймаю одну руку вверх, перемикаю музику на початок і починаю все знову.
Елевонда. Не забувай про руки, коли танцюєш.
Елевонда. І про ноги також.
Час від часу вона дає свої колючі коментарі у стилі, навіть черепаха швидша за тебе або ти танцюєш так, наче в наступну мить впадеш замертво. Навіть не задумуючись, щоб критикувати мене якось м’якше.
Елевонда. А ще ти надто багато думаєш.
Хоча вона ж авторка, мабуть, для неї це так само звично як дихати, але це не означає, що я як її персонажка повинна.
Елевонда. Правду кажучи, підсвідомо я теж сприймаю критику як і всі. Я починаю думати, що у мене все не так і втрачаю настрій, щоб писати. Але, коли проходить декілька днів я все розставляю по поличках і тоді вже визначаю на що справді потрібно звернути увагу.
Брігель. О, та невже. Є у і у вас щось людське.
Елевонда. Але мені також не подобаються тільки одні хороші коментарі, бо від них майже немає користі.
Я здивовано підійняла брову. І справді дивна людина.
Елевонда. Я ж не з цукру. І добре знаю, що інколи не пишу усі потрібні описи, не завжди можу щось розписати або й пропущу важливе. А ще інколи буває, що я на щось взагалі уваги не зверну поки мені не скажуть.
Брігель. Тоді, які ваші коментарі улюблені?
Елевонда. Версії і теорії, про персонажів авжеж, все що стосується сюжету. Ну й треба подумати, бо так сходу не скажу.
Що ж час уже прожовжити. Насиділася вже. Підіймаюся з місця. Мені байдуже на схвалення Елевонди, та важливіше довести самій собі на що я здатна.
Цього разу мої рухи ідеальні, відточені практикою без жодної помилки…та на це я отримую лиш, – ти схожа на робота.
Елевонда. Танець це завжди практика, але також ти маєш вміти імпровізувати інакше це не матиме жодного сенсу.
Брігель. Тебе послухаєш, то відчуття, наче ви хореографиня.
Елевонда. Я – ні, а от Елевонда – так.
Брігель. То у вас що роздвоєння особистості?
Елевонда. Хочеш сказати, що була на Аві, але не знаєш Елевонди Евермонт Еливедо, Головної чарівниці тієї реальності. Ти там що була в Норвезькому лісі?
То ось чому увесь цей час мене не покидало відчуття, що я її звідкись знаю.
Брігель. Тоді це значить, що ви Тесс?
Елевонда. І звідки ж тобі відоме моє справжнє ім'я?
Брігель. Ви перша, хто започаткували розмови з персонажами.
Елевонда. І там те саме.
Брігель. Але чому ти назвалася Елевондою?
Елевонда. Бо це мій псевдонім, тому прошу звертайся до мене як раніше.
А от тепер усе більш менш ставало на свої місця. Хоча відчуття було вкрай дивне.
Я спробувала вдихнути і видихнути.
Брігель. Але чому ви почали писати книгу про мене. Хіба моя історія справді цікава?
Елевонда. Ти дивна, Брі. Це одна з кращих книг, які я напишу. Тому, будь ласка, прибери свою низьку самооцінку.
Я здивовано завмерла коли мелодія змінилася. Але лише на мить, а потім почала щасливо крутитися приміщенням.
Duel. Ост з дорами Родина Тайфун і та яка подобалася мені зараз найбільше. Вона була легка і змушувала відчувати мене щасливою.
Рухи виходили самі собою.
Я не думала і все було так як і має бути.
Я усміхалася і забула про все.
Я просто насолоджувалася танцем і нічого більше не мало значення.
Аж раптом я відчула, характерний звук. Наче під дошкою на яку я ступила було порожньо.
Невже!
Я почала обережно її виймати і побачила усередині папереову коричневий пакет, чи як це правильно називати, спеціально для документів.
Там щось є чи не так?
Я відкрила і так і завмерла подиві.
То я дарма сюди прийшла?
Нічого. Там було абсолютно порожньо і це викликало у мене хвилю суцільного розчарування.
І що тепер? Що робити далі? Коли те що я знайшла не має жодного сенсу.
Я важко зітхнула і пройшла до дверей.
Щастя це та сама емоція, яка надто швидкоплинна.
Двері за мною зачинилися.
Елевонда. Це ж був сон чи не так?
Брігель. І як ви здогадалися?
Елевонда. Стиль змінився, а ще ми раніше вже говорили про це.
Брігель. Шкода, а я хотіла, щоб про це ніхто не здогадався.
