Раді Вас бачити!

Вечір поступово окутував академію. З вікон відкривався прекрасний захід сонця, який навіював легку і спокійну атмосферу. Притиснувши потрібні зошити я тихо кралася до потрібної аудиторії.

Чому запитаєте?

Бо в мене виникли питання про які хотіла запитати безспосередньо до професорки Аюму. Непевна чи можу їй довіряти, але професора Мігеля у цей час вже не було, тому залишалася вона.

Елевонда. Як побачу скажу.

Я тихо постукала в двері її кабінету. Пара почнеться через хвилин двадцять а отже час ще є. На щастя Дельфі повірила у те, що я забула річ в академії і хочу піти раніше, щоб її забрати.

– Заходьте, – почула приємний і спокійний голос.

– Вітаю, професорко Аюму, у мене є важливе питання до вас, – сказала, пройшовши всередину.

Вона була жінкою сорока років з азіатською зовнішністю і була дуже мудрою людиною, до якої завжди можна було звернутися за порадою. От тільки, чому ж вона у мене завжди викликала тривогу.

Хоча на правду як і всі професори Снів. І що зі мною не так?

Елевонда. Не впевнена. Вона поки складає хороше враження, але тут кожен може бути твоїм ворогом, а ворог – другом.

Брігель. Дякую. Я буду обережною.

І все ж вона єдина, хто могла мені це пояснити.

– Мігель знову знайшов якусь небезпечну інформацію і тепер вводить студентів у оману, – важко зітхнула вона, поправляючи окуляри.

– Якщо у архіві зберігається щось приховане від інших, отже це правда, – твердо зазначила я, а потім запитала, – хто така Еларі Ферд і чому вона не змогла повернутися декілька років?

Елевонда. Не знаю яка мета в цього професора ім'я якого я ніяк не можу визначити, але він мені точно подобається.

Брігель. Хіба я не говорила як його звати.

Елевонда. Ну так, але…проїхали.

Ну й нехай. Сама розбереться, а от історія з цією студенткою була справді цікавою. Професорка і бровою не провела лиш відповіла з деяким смутком.

– Пам'ятаю її, – вона здавалася щирою, – таке буває, коли сон здається кращим, ніж реальність.

– Але вона ж повернулася? – перепитала з тривогою і хвилюванням.

У академії про таке не говорили. Ми навчаємося контролю снів і завжди повернемося назад. Адже ми ж навчаємося…

Скільки нам разів вбивали це в голову.

– У неї був Фамільяр. Єдина істота, яка може потрапити у сон свого сновидця і вмовити прийти назад, – прошепотіла вона тихо.

Мій погляд став враженим. Це неможливо. Неможливо! Ні! Я відчула як дихати стає важче, тому вхопилися за останню соломинку. Я повинна знати. Повинна зрозуміти, що втратила.

Брігель. У тому сні…який я бачила…у мене був Фамільяр так?

Елевонда. Так. Тільки я той момент не вписала в розділ. А у цій ні?

Брігель. Я не виконала умови виклику і втратила можливість зробити це назавжди.

Елевонда. Є речі для яких існує лише одна спроба. Як я тебе розумію, Брі.

– І саме тому ми проводимо виклик, – ствердно відповіла я, вирівнявши дихання.

– Саме так, – кивнула професорка, – і саме так здійснюється повне керування стихіями, адже фамільяр теж нейтральна істота. Але чому ви так відреагували, – пильно подивилася на мене.

Я не мала відповіді. І справді…чому?

– Уявлення не маю, – знизала плечем я, – може в одній з реальностей, які я не пригадаю, мене більше не існує, – тихо прошепотіла.

Сни це завжди небезпека. І тільки академія безпечне місце для таких як ми…інакше могли б закінчити життя так як ця дівчина і як багато інших. Хоча…зачекайте.

– Але ж вона була студенткою академії, – знервовано уточнила я, – тоді чому сон вийшов з під контролю?

– Як я вже говорила це був її особистий вибір. І саме для цього потрібна стихія, – терпляче відповіла вона.

– Так вибачте я задаю багато питань, – виправилася я швидко, – я дізналася те, що мене цікавило і буду готуватися до пари.

Усі ж знають, що тих хто надто багато лізе не у свої справи прибирають першими. А я ще хотіла пожити, тому потрібно діяти більш обережно.

Я вийшла з аудиторії і ледь не зіштовхнулася з Дельфі.

– Ти забрала потрібну річ? – запитала вона з деякою підозрою.

– Ох так, професорка Аюму передала мені, – з усмішкою відповіла я, – йдемо на пару?

Вона кивнула, цього разу також усміхаючись.

Усе пройшло так як і мало. Вона розповідала нам важливі поради з того, як можна застосувати стихію. Але цього разу у мене виникли думки, а якщо на нас можуть впливати ззовні?

Елевонда. Ще не час про це думати. Ще через це не зможеш нормально заснути.

Ну може вона й права. Отже, найважливішими є стихії звуку. Саме тому ми маємо вмикати на будильник саме ту мелодію чи звук, якого точно не може бути у іншій реальності.

Наступним йшло тепло чи холод.

І як виявилося це й справді має зробити хтось інший, якщо я не зможу прокинутися сама. Логічно, насправді. Та це можна застосувати і для зворотнього ефекту. Потрібно якось перевірити, але не думаю, що Дельфі дозволить ставити на собі досліди. Як варіант можна ризикнути і піти до Фарізе, але це точно у крайньому випадку.

Хоча ні піти усе ж варто, йому точно може бути щось відомо, але розслідувати цю справу треба вкрай обережно. Усе ж краще спочатку зрозуміти хто може стати союзником, а тоді діяти більш рішуче.

Елевонда. Яке щастя, що в тебе є інстинкт самозахисту.

Брігель. Я ж хочу завершити академію і здійснити свою мрію, а для цього я повинна залишитися живою. Ви ж не…

Елевонда. Не хвилюйся даремно, я остання кому вигідна твоя смерть.

Брігель. Чудово, тоді я зможу робити заплановане не відволікаючись на вас.

Останньою парою були перевірка реальності, після чого ми починали медитувати, щоб краще зануритися в сон далі.

І саме у цей момент сталося дещо незвичне. Таке чого не було за всю історію мого навчання.

Ніхто не пройшов перевірку.

Окрім мене.

Але мені залишалося нічого іншого як прикинутися, наче я також нічого не відчула.

– Але ж ти? – з нерозумінням глянула на мене Дельфі, але все ж повторила мою реакцію.

– Бо якщо серед всіх лише ми пройдемо, чи не виглядатимо підозріло? – шикнула на неї.

– Логічно, – погодилася вона.

– Тоді…пройдіть за мною, – наша професорка підвелася зі свого каримату і пройшла до невеликої полички.

Взявши пляшечку, відкрила і їй на руку впав зовсім невеликий ключик.

Ми встали зі своїх місць також і направилася до дверей яких раніше зовсім не помічала. Зважаючи на те наскільки вони зливалися зі стіною, це не видавалося неможливим. Вигляд у них був такий, що я відчула – заходити туди зовсім не хочеться.

– Щось не так? – пильно подивилася на мене професорка Ян.

– Усе гаразд, – вичавила з себе, відчуваючи ще більший неспокій.

Елевонда. Може у тебе якесь швидкодіюче снодійне є.

Брігель. Швидше я свідомість втрачу.

Елевонда. Що у тебе з характером, що тебе все тригерить.

Брігель. У мене є причини, чому я себе так поводжу.

Елевонда. І все ж ти так і не відповіла на моє питання.

Вона була права. Потрібно зберігати холодний розум, як завжди робила це в академії Суддів. А от щодо снодійного…можливо й справді є. Якщо мене чекатиме небезпека я просто випю його і засну. Прокидалася завжди в ліжку, а отже, хвилюватися немає через що.

– Усе гаразд, – прошепотіла ще раз, цього разу більш твердо.

У кишені джинсів знайшлася пляшечка зі снодійним, який про всяк випадко завжди носила з собою. Ми заходили по одному і я не могла дізнатися наперед що там. Нарешті черга дійшла й до мене.

Попри побоювання нічого страшного там не було. Звичайна кімнатка блакитних і фіолетових відтінків як і все тут. Трохи далі було зручне м'яке крісло і прилад схожий до того яким вимірюють тиск.

– Дай руку, Брі.

Я слухняно поклала її на підлокітник і дозволила їй все зробити, що потрібно.

– Спочатку я подумала, що ти обманюєш, але не схоже, – задумливило промовила професорка і пробурмотіла щось надто тихо.

– Щось не так? – запитала дивлячись на її реакцію.

Її погляд наповнився усвідомленням.

– Ну точно ти ж уже раз запитувала мене про перевірку, – якось радісно сказала вона.

Але коли таке було. Я з нерозумінням дивилася на неї стараючись згадати.

Ну точно. Сон. Спогади про сон, який я забула накрили мене з головою і все стало на свої місця. Єдине, цього разу у сні були зовсім нові деталі і можливо, знаючи, що майбутнє обернеться саме так, я б не залишилася під протекцією Дельфі. Якби тільки спробувала дізнатися більше раніше.

І ще ця забута студентка чи не та це про яку я нещодавно розпитувала?

– Але це ж не відбувалося в дійсності!? – здивовано перепитала я, – звідки вам це відомо, – наголосила дещо стривожено.

– Завдяки цій кімнаті, – легко мовила вона, але пояснювати більше не стала, – якщо ти тут, то змогла благополучно повернутися? – запитала з усмішкою.

Я кивнула.

– Тоді ви знаєте чому я була впевнена у тому що це правда.

Вона пройшла декілька кроків туди й назад кімнатою.

– Мене теж зацікавило це питання тому я вирішила знайти про це більше інформації…але я скажу тобі більше щойно підтверджу дещо.

– Добре. Тоді я вільна?

Вона відпустила мене і попросила Дельфі зайти. Вона перебуває там декілька довгих хвилин і повертається до мене.

– Ну що там? – запитую зі щирою цікавістю.

– Усе добре, – відрізає вона, а вже в кімнаті гуртожитку пояснює детальніше, – вона запитувала мене чи не ставалося у мене щось подібне раніше.

– І? – на мить відірвалася від складання зошитів на завтра, глянула на неї.

– Не впевнена, – знизує вона плечима, виймаючи свою піжаму з шафи, – але дивне відчуття є.

Я киваю. Можливо вона також щось пам'ятає, але якщо це так…мені стало дещо сумно.

Ми швидко завершуємо зі всім, розстеляємо ліжка і лягаємо спати.

– Успішного перельоту, – каже Дельфі замість звичного для інших на добраніч.

– І вдалого повернення, – додаю я, заплющуючи очі.

Час вирушати у реальність моєї дипломної роботи. Цікаво, коли я вже навчуся повністю себе там усвідомлювати?