Раді Вас бачити!

Я тягну час. Роблю все надто повільно. Довше передягаюся, довше мию руки і надзвичайно повільно п'ю каву. 

А потім, коли вже більше не маю змоги це робити ледь перегортаю сторінки і безліч разів перевіряю чи не загубився там часом якийсь “запис”. Але я знаю, що це не можливо. 

Нарешті Тоунс не витримує і все ж запитує те що його цікавить. 

– Ти ж знаєш, що я ніколи не лізу не в свої справи, але може ти скажеш, що такого побачила в тому записі, що тепер боїшся видінь? – він говорить з неочікуваним для мене натиском. 

У ньому більше немає тої грайливості чи як би це назвати. 

І я здаюся. Розповідаю йому все і не стримую сліз. Я така нажахана. Я просто хочу обіймашок і заспокійливих слів. І більше ніколи не бачити того Морфея. 

– Якщо ти не готова ми не будемо нічого читати, – нарешті каже він після того як я заспокоююся. 

Але я заперечно хитаю головою. 

Я повинна дізнатися усе. Щоб там не чекало на мене і я зроблю все можливе для цього. 

– Я зможу. І тепер ти будеш зі мною. Я не буду сама, чи не так? – вдавано весело дивлюся на нього, підіймаючи на нього погляд. 

– Добре, але тепер без самодіяльності, – говорить він. 

Я кивнула і тепер уже впевнено відкрила щоденник на останній сторінці, яку завершила читати. 

Повноцінних записів не було. 

Тільки рядки з пісень. 

Тільки вони майже нікуди не переносили. 

“Black Sky”

На всю сторінку. Написане великими чорними літерами, наче вона була роздратована на весь світ. 

"I want recodnized you anymore”

Тут я побачила коротке видіння, де вона розмовляла по телефону, а потім пройшла до професора в кабінет і цього разу її погляд був сповнений щирої ненависті. 

Від кохання до ненависті пів кроку. 

І чомусь було сумно. Я не хотіла, щоб їхня історія завершилася на такій ноті. Це було надто жорстоко чи що? 

– Вибач, він знову хоче тебе бачити, Дельфі, – голос Сильфіда звучить здавлено і глухо. 

– І ви не могли поговорити зі своїм братом щодо цього. Я втомилася. Мене дістало це все! – складається враження, що ти готова або його вдарити або розтрощити тут всі артефакти. 

Ти з усієї сили стримуєшся і обертаєшся на каблуках до виходу. 

– Це востаннє. Чуєте востаннє. І хай тільки спробує хотіти щось з мене вдруге. 

Він проводжає її до дверей і його погляд сповнений вини і приреченості. 

Я неочікувала такого. 

Повертаюся назад швидше, ніж думала і ще довго роздумую над тією короткою сценою, яку бачила. 

– І все ж…– протягнула я задумливо, – чому ні словечка не має про те, чим вона займається. 

Елевонда. Заманює людей в секту. 

Брігель. Так я вам і повірила. Скажіть чесно ви самі нічого не знаєте, от і викручуєтеся як можете. 

Елевонда. Тобі влаштувати ще одну зустріч. 

Вона права, якщо хочу щось дізнатися то потрібно знайти спогад з лиходієм. Але як на зло вона більше нічого не писалося. 

– Він порожній, – тихо сказав Тоунс. 

– Але має бути щось ще, – пробурмотіла я. 

Та нічого більше не було. Можливо ще щось залишилося не відкритим і тому тепер я не можу пробитися сюди. 

Важко зітхнула і ще раз прогортавши щоденник закрила його. 

– Думаю, нам варто зачекати ще трохи я відчуваю, що розгадка уже дуже близько, – благоволійно прошепотіла я. 

Він кивнув. 

– Ми обов'язково все зрозуміємо, Брі. Тобі немає за що хвилюватися.

Ледь всміхнулася і поклала голову йому на плече. Ще трохи і усе точно завершиться. 

Коли я розплющила очі це все ще була наша квартира в Артуріумі. 

– Чекайте…Тоунс ми запізнюємося! – прокричала я глянувши на годинник і зрозумівши, що пари почнуться через десять хвилин, а ми навіть не з гуртожитка маємо йти. 

Елевонда. Вона за добре знайомий нам ост. 

У голові заграла незрозуміла мелодія, яка дуже допомагала і я зі швидкістю світла почала бігати по квартирі на ходу переодягаюсь і роблячи аби який сніданок. 

– Брі? – здивовано подивився на мене Тоунс розслаблено проходячи у квартиру, – ти що не бачила повідомлення. 

Я на мить зупинилася і знайшовши телефон прочитала. 

– А…Тобто в честь випускного…нам дали вільний день, – повільно доходила до мене ситуація. 

Відчула себе останньою дурепою. 

– А що цілий день робити? – подивилася на нього зі щирим здивуванням. 

Я настільки звикла кожного дня ходити на пари, що тепер, коли їх відмінили справді не розуміла, що мені робити. 

– Ну може тобі готуватися потрібно? – видав ідею він. 

– Та що там робити, – буркнула я, як представниця тих, хто не витрачали години часу на підготовку, – хіба волосся вкласти? – сказала приречено згадавши про те як з ним важко впоратися. 

З розчесеним абияк не варіант. Особливо, коли мене супроводжуватиме сам Реджинальд Тоунс. 

– Ось і займемося цим, – він натомість широко усміхнувся. Те що він робитиме мені зачіску сам я сумнівалася, а він підтвердив мої слова, – зателефоную мамі хай пришле стилістку. 

– Ось за це ти мені й подобаєшся, – сказала я, цього разу ці слова не мали жодного прихованого контексту, – як у тебе легко вирішуються проблеми. 

– Все для моєї коханої Брі, – у тон мені відповів він. 

Усе повернулося у правильне русло і можна було більше не згадувати події петлі. Я умиротворено усміхнулася.