Раді Вас бачити!

Сьогодні у нас був один з найважливіших днів, бо у зв'язку з тим, що скоро ми мали завершувати Академію Сновидінь до нас прийшли розповісти про інші заклади. Узагалі, завершувшивши нашу академію було не так багато шляхів, щоб йти далі. Офіційних тільки два. 

Перший – Академія Творців Доль, у яку як вже всі знали я й збиралася йти. Другий –Корпорація Снів дуже загадковий заклад про який мало хто щось знав. Хоча я й не дуже цікавилася. 

Після завершення цих закладів з'явилися нові шляхи уже для працевлаштування. 

У актову залу я йшла неохоче, бо виступ Кесседі Амфро мене не дуже цікавив. 

Елевонда. Зроби вигляд, що не знаєш мене. 

Брігель. Гаразд. Але ви зараз схожі на головну героїню з “Закоханих невротиків” яка боялася в очі людям дивитися і тому завжди втікала. 

Елевонда. Нормальна фобія. Я взагалі не розумію навіщо витріщатися на людей. А так поясню пізніше. 

Хоча я й так уже здогадувалася відповідь. Бо єдина причина чому я вирішила усе ж прийти було те, що Кесседі Амфро одна з героїнь книги “Стати Королевою” Може ще й автограф вийде взяти. 

З такими радісними думками я знайшла вільне місце і вмостилася в очікуванні. 

Ще перед її появою у мене з'явився опис з книги. Здавалося, наче він прямо зараз розгортається перед моїми очима як кадр з фільму. 

“Скоро у ці двері зайде Кесседі, яку вона однаково щиро ненавиділа і поважала.

Вона вже давно почула стукіт її підборів і тепер очікувала, коли та нарешті зайде.”

Я відчула як серце завмирає і здається я затамовую подих. Ще зовсім трохи і я побачу її знову. 

Так було кожного разу, коли ми мали зустрітися. Адже саме через неї ця книга стала можливою. Саме вона направила мене туди, де я зараз знаходжуся і допомогла змінити визначений порядок речей. 

“Кесседі виглядала справді невимушено і гарно. Вона була наче якась темна богиня, яка зійшла у цей світ, щоб карати інших. А ще усе в ній було чорне. Одяг, волосся, капелюшок і очі. Жахаючі і такі, наче сама первородна темрява зачаїлася в них. 

Я не опустила погляд і декілька хвилин ми дивилися одна одній у вічі, не схиляючи голови в поклонах, і не вітаючись одна з одною. Тиха мовчазна битва, яку я повинна виграти, щоб не програти далі. 

І тільки тепер змогла помітити, що очі її – сірі, а не чорні. І є у них щось прекрасне.”

Різні персонажі надавали їй різний опис та мені завжди найбільше подобався від однієї з двох головних героїнь – Офелії Ельдер. 

І краще й уже не скажеш. 

 – Вітаю усіх, хто зібрався тут. Я добре відома усім леді Кесседі Амфро і я тут сьогодні для того, щоб розповісти вам чому варто обрати саме Корпорацію Снів, – що ж тепер я могла переконатися у тому, що все у ній і справді нагадує божевільну психопатку. 

Я відчула як у моїй голові мимоволі починає грати пісня “Don't worry. Be happy” Хоч насправді я не відчувала страху. Навпаки якийсь дивний спокій. 

Вона говорила усе коротко і по суті. І цим дуже нагадувала…Я про дещо згадала і знову почала в думках наспівувати теж що й до цього. 

 – Корпорація Снів надає вам гарантоване місце роботи з хорошою зарплатнею і гнучким графіком. Також ми пропонуємо кар'єрний ріст. 

Я ледве стрималася, щоб не розсміятися вголос. Це звучало як класична реклама десь в Сімку, Аврору, Єву та й у всі інші. 

Що ж після такого я відчула, що там явна підстава. І навіть якби у мене раптом з'явилася б думка, туди йти одразу б зникла. 

Йой! Але ж вона ніби вміє читати думки. Гаразд. Не хвилюйся, Брі. Be happy. 

Хоча далі її слова вселяли більшу довіру. 

 – Також пройшовши стажування в Корпорації Снів ви можете – створити власну систему або ж заключити договір з Бюро Потраплянців. Що допоможе вам усе життя мати дуже великий прибуток. 

Після завершення виступу було стандартне задавання питаннь. 

Селестра підняла руку найшвидше. За нею це зробили Флав, Томас і Тереза. Я добре знала, що місць насправді усього лиш п'ять і вирішила промовчати, щоб не привертати увагу і не забирати у тих, кому вона насправді потрібно. 

Останнім руку неочікувано підійняв Арвін. А йому для чого? 

– Що ж слухаю, що тебе цікавить? – з вдаваною доброю усмішкою звернулася до Сел, на що вона радісно підвелася зі свого місця. 

– Що потрібно для того, аби створити власну систему. Чи у мене мають бути якісь документи? – швидко запитала вона. 

А вона не промах. Ця історія мабуть, буде цікавою. Але не думаю, що все так просто. 

– Для початку ти маєш завершити стажування і знайти того, хто зможе тобі допомогти, – здається це надавило на щось таке чого вона не хотіла згадувати. 

Далі вона запитала у Флав і та задала дещо неочікуване. 

– Яку ціну платать за стажування в корпорації? 

– Можливо ти мала на увазі чи платать за стажування? – легко викрутилася вона, відповівши питанням на питання, – так, авжеж. А пропуск туди абсолютно безкоштовний. 

Флав гмикнула і вмостилася назад на крісло і повернувшись до мене тихо шепнула. 

– Ходять чутки, що вона продала свою душу чи щось таке, щоб створити свою систему. 

Я ледве стримала здивований вигук. 

– Здається вона відчайдушно хотіла цього, – подивилася на неї ще раз, але цього разу інакше. 

Вона все ще здавалася божевільною психопаткою, та здається за її поведінкою було щось більше. Або я все ж помиляюся. 

Томас і Тереза здавалося зовсім не хотіли поступатися одне одному, тому врешті запитали одне питання на двох. 

– Чому краще піти в корпорацію, а не в академію, – почала Тереза і кинула погляд на брата, мовляв продовжуй. 

– Адже, що там, що там є одна важлива умова не можна покидати територію і ні з ким не зустрічатися ззовні. То чому ви кращі? 

– А це цікаве питання, – її нудьгуюча усмішка змінилася на веселішу, – можливо тому, що ми свободу повертаємо, а там ви назавжди залишитесь їхніми в'язнями. У сенсі ви завжди повинні будете писати чужі долі замість того, щоб творити власну.

Як гарно сказано. То на її думку…ось ким я завжди хотіла стати. Добровільна ув'язнена. Та у мене немає вибору, окрім зробити це. 

– А чим ви кращі за них, леді Амфро, – почула я голос Арвіна, який підійнявся зі свого місця і тепер дивився на неї насмішливо і з викликом, – чи ті, хто працюють на вас і інших системників. 

Інша людина на її місці знітилася, мабуть. Вона ж виглядала, наче спостерігає надзвичайно кумедну виставу, або прийшла подивитися на шоу в цирку. А ще ця її легка ледь помітна усмішка…мене наче блискавкою вдарило, адже саме така завжди була в Еліс. 

Та й більше того, вони були багато у чому схожі. 

Невже вона пише історії, бо їй нудно і тому так хоче, щоб вони були цікаві. 

Згадала рядок з пісні. 

Це не може бути правдою. 

– Я розумію ваші побоювання, вони авжеж не безпідставні, – погодилася вона, – проте також особисто я рятую людей. Навіть, якщо мій спосіб не всіх влаштовує. Та системи бувають різні як і причини їх створення, – я не втрималася і сплеснула в долоні. 

І справді темна богиня, нічого не скажеш. Залою пролунали аплодисменти. 

Коли виступ завершився я хотіла швидко втекти, але почула голос Кесседі. 

 – Передавай вітання своїй авторці, – з усмішкою сказала вона. 

Тільки у її виконанні це здавалося підозрілим. 

 – Авторці? Про кого йде мова? – щиро здивувалася я. 

Вона насупилася і подивилася на мене ображено. 

 – Ох, тоді можливо я помилилася, – розвела руками вона, – та все ж сподіваюся вона оцінила мій подарунок. 

Бути такого не може! 

– Невже ви підлаштували, що я тут? – запитала з цікавістю, – і ваша знайома авторка мала записувати цю історію, – розмірковувала я вголос. 

– Ні я лиш допомогла, дехто інший із твого оточення зробив це, – прошепотіла вона вкрадливо, – знаєш, мені надзвичайно подобається спостерігати за цією історією. 

Я завмерла на місці. Чекайте, тільки не кажіть, що хтось заради такої незначної людини як я пішов на щось таке. 

“Досягни або помри” 

Договір, який заключали з Кесседі був саме таким. Але хто міг на таке піти? Та й навіщо. Зі мною ж усе гаразд мені нічого…майже нічого не загрожує. Хоча Сильфід згадував, що Дельфі памятає минулі життя, а отже у них могло статися щось таке, що змусило її поводитися так жахливо аби я зненавиділа її. 

Але відповіді можуть бути лише у щоденнику. 

– Думаєш, хто це зробив, – протягнула вона, – не варто мила, поки договір не завершиться, та людина усе одно не зможе розповісти. 

Отже, нічого важливо я більше не дізнаюся. 

 Я вже хотіла попрощатися і піти, але цього разу нас зупинила професорка Ассін, яка швидко підійшла.

– Ох ви вже познайомилися це чудово, леді Амфро це саме та студентка про яку я згадувала, – звернулася вона до неї. 

Здавалося в академії ця жінка шанована особа, зважаючи на ставлення. Цікаво. 

– А я й не здогадувалася, – усміхнулася вона.

Справді, вона ж спеціально до мене підійшла і хоче сказати, що справді не знає. Так я й повірила. 

– І як твоя проблема? Вирішилася? – сказала вона уїдливо і ще якось так, наче вже давно все знала. 

Але чекайте. Вона бачить мою історію завдяки тій людині про яку згадувала чи ні? Я насторожилася. 

– Не хвилюйся, Брі, – неприємно усміхнулася вона, а тоді я почула її голос в думках.

“Ця пісня через тебе буде грати в мене в голові ще з тиждень, якщо не більше. Я просто хотіла помститися тобі таким способом. Не можна, мила?” 

І це все? 

– Вирішилася, але хіба вам про це вже не відомо? – у тон їй відповіла я. 

– Аякже, – сказала вона радісно, – а тепер мені час поговорити і з іншими, хто потребує мене більше…а з тобою ми ще побачимося, – загадково махнула рукою, а тоді додала подумки. 

“Краще б ти й справді не заглиблювалася у всю цю історію, інакше нічим хорошим це не завершиться. Але я щиро вболіваю за те, щоб ти пішла на це знову, але цього разу виграла” 

Якби це сказав так хтось, я б просто махнула рукою, але вона точно казала правду. І це видавала її справді засмучена посмішка така, що приховує найважливіще.

“Чому ви вірите у мене?” – запитала з нерозумінням. 

“Хіба моя дорога Тесс не пише книгу про тебе? – розсміялася вона. – Я знаю її стиль надто добре і мене так легко не проведеш, хоча у тебе майже вийшло” 

“І що ж мене видало” – запитала з цікавістю. 

“Розповім іншим разом” 

Я б воліла аби той інший раз ніколи не настав. Але кого ж узагалі цікавить моя думка. 

Зачинивши двері актової зали і опинившись на безпечній відстані я нарешті змогла запитати усе, що мене цікавило. 

Брігель. Як так, що ви знайомі з Кесседі і чому не хотіли, щоб вона дізналася?

Елевонда. У нас договір про співпрацю, вона постачає мене ідеями і я пишу на її замовлення. 

Брігель. У неї й такий є? 

Елевонда. Спеціально для мене, у сенсі як Тесс. А взагалі я давно не писала Королеву через тебе, і хто знає, що вона мені на це скаже. 

Брігель. Шкода, у Еліс так само заморожена і мені сумно. 

Елевонда. А мені ще більше, але ця книга теж має свою користь. 

Але здається є щось ще. Хоча почула я вже й так достатньо.