Спочатку:
На сторінку книги
Минав тиждень, а нічого не відбувалося. Тільки от ніяк не могла зрозуміти чому всі кидають на мене дивні косі погляди. І що ж я вже вчудила такого, про що поняття зеленого не маю?
Ще й авторка кудись запропастилась, коли так потрібна.
Брігель. А скільки часу пройшло між написанням і викладкою цього розділу.
Елевонда. У мене зараз 9 грудня, а тоді було 17 листопада.
Брігель. Добре, що принаймні не рівно місяць.
На другий я відчула, що наче знову проживаю одні й ті самі дні. І спогади, які так раптово почали з'являтися у моїй голові. Це так відчувається редагування книги?
Не найприємніше відчуття я вам скажу. Події, які я не відвідувала, речі, які здавалося не робила тепер мали місце бути. Розмови, яких не було. І навіть люди. Тепер усе це відчувалося надто правильно.
Але також було дуже боляче дізнатися, що про мене насправді думала Селестра. Навіть не здогадувалася, що це на вигляд невинне дівча – насправді таке стерво.
Елевонда. Вибач, що залишила тебе.
Це було вперше, коли я була настільки рада її чути. Та й, мабуть, вибачення – це все що хотіла. Отже, вона відчуває себе винною за те, що так вчинила зі мною. Я рада, що Ела це розуміла.
Брігель. А де ти взагалі пропадала?
Елевонда. Спочатку в нас був племінник і ще я писала книгу на інший конкурс. А на другий тиждень мала й справді дещо дописати у попередніх розділах.
Правду кажучи, інколи мене нестерпно дратував її спокій і байдужість у будь якій ситуації. Інколи складалося враження, що вона ідеальна. Але це ж не може бути правдою?
А ще у ній відчувалася якась штучність, наче у запрограмованого робота.
Брігель. І скільки йому? І що за книга?
Натомість задала нейтральні питання.
Елевонда. Два з половиною. Надзвичайно мила і розумна дитина…але тільки не тоді, коли хворіє. А от книга – не думаю, що вона є у твоїй реальності.
Брігель. А якщо знайду? Зробиш ставку?
Елевонда. Якщо знайдеш, то зможеш сама вирішити долю лиходія – йде? Назва – “Тринадцята година”
Брігель. Вже біжу шукати.
Але зачекайте – я ж наче головна героїня. Вона мене, що обдурити вирішила. От лафрічче. Це слово означало шахрайка в одному з магічних світів, які я відвідувала.
Елевонда. Знайди спочатку.
Знайти правду кажучи було надзвичайно складно. Тринадцяті година була і не одна, але необхідною мені.
Прогорнувши ще раз я зрозуміла, що вона весь цей час була на найвиднішому місці.
Елевонда. Та ну серйозно? Мене ж не може бути у твоїй реальності.
Брішель. От бачиш! Я змогла.
Елевонда. Молодець. А тепер можеш сказати авторку.
Зайшовши на сторінку я з подивом усвідомила, що й раніше читала книги тих, хто написав цю.
Брігель. Еліс і Лисиця.
Елевонда. Повірити не можу, що це вони. Думала, що більше не зустріну їх.
Брігель. Ти писала про них.
Елевонда. Так. І знайома з цими двома ще з коледжу.
Вирішивши, що краще не розпитувати про це більше я зайшла в книгу, бо як виявилося не читала її раніше.
Перше, що мені надзвичайно сподобалося це відлік часу замість розділів. От це й справді крутий прийом. Подумки поставила собі нагадування, щоб написати коментар.
Але ще не встигнувши налаштуватися на читання одразу спіткнулася об знайомі слова у першому ж абзаці
“Вечір тихо і повільно опускався на Таймрімез. Перше світило слабшало, але не зникало повністю. А інше підіймалося з-поміж хмар і дарувало легке фіолетове світло.”
Звичайні читачі не змогли б зрозуміти у чому тут підступ. Та й невпенена, що знали ці троє, коли написали.
Але для мене Таймрімез і два світила звучали надто знайомо.
Я зістрибнула з ліжка і почала ритися в шухлядах.
– Та вашу ж тераформацію, де він в дельту дівся, – прошипіла я.
Нарешті знайшовши потрібний записник я з полегшенням повернулася назад на ліжко і розгорнувши його почала шукати потрібну інформацію.
Тенебріс – світ у якому знаходиться академія Суддів, являється демонічним світом, правителем якого є Люцифер, ну власне це й логічно. І у своїй реальності я добре знала куди йду, тільки чомусь у тій про цей факт вічно забувала.
Елевонда. Таки все знаєш.
А от Таймрімез – місто Часу і те яке було під протекцією Безоальда і Вендети у честь яких і були названі ті два світила. Чи точніше Езальде і Вендіз.
Але справа у тому, що воно зникло ще дуже давно і ніхто не може дістатися до нього.
Елевонда. У сенсі зникло?
Брігель. За атмосферою наш час, а цього бути не може. Тут або помилка в хронології або ви як авторки знаєте більше.
Я відкрила книгу, щоб можна було співставляти мої відомості і те, що написане тут.
Ельвірейн Вайолет? Хранителька Часу? Але ж останнім був Елезарій.
Елевонда. Тепер я зовсім нічого не розумію. Добре я, але Елсі в житті б не змогла написати неправдивий сюжет.
Думаю…помилилися не вони. Я почала більш уважно читати далі, тому що на відміну від усіх могла побачити крізь текст. І навіть ті відсилки, які ніхто з них не збирався залишати.
То ось, що таке ця тринадцята година. Від ілюстрації я навіть здигнулася. Не хотіла б потрапити у таке жахливе місце.
– Що! Елай! – голосно крикнула я, вражено дивлячись, то на текст книги, то на свої записи.
От чого я не очікувала так це того, що його буде виставлено як позитивного персонажа. Ошизіти, просто.
– Він же лиходій насправді. Його хотіли закрити там, бо його називають тим, хто зруйнував Таймрімез, – вражено прошепотіла я.
Елевонда. Не дивно, що я вважала його каламутним.
О це так. Тим цікавіше було прочитати далі, щоб зрозуміти, що там відбуватиметься.
– Час забутий і час згаданий…а це часом не ця пісня, – я прогортала кілька сторінок записника і прочитала, – Time emelide. Time аfride. Це ж вона?
Елевонда. Авжеж.
– Але з того, що мені відомо вона допомагає повернутися в минуле через транс, – невпевнено сказала я, і тільки зараз зрозуміла, що увесь цей час говорила вголос, і мабуть, виглядала надзвичайно безглуздо.
Щастя, що ще нікого не було.
Елевонда. Не тільки.
Завершивши останній розділ я відчула, що чомусь плачу. Не сказала б, що мені справді було сумно. Це більше нагадувало відчуття легкої ностальгії чи що? Чи смуток від того, що усе це могло й не відбуватися насправді?
Ну серйозно чому? У цій книзі навіть сюжет був більш звичайним, аніж звикла читати. Але чомусь…
Брігель. Історія закінчилася добре, а за відчуттями, наче усі в кінці померли.
Сльози я стримувати перестала і тепер ввіткнулася в подушку, а ще думала над тим як пояснити чому я плачу, Дельфі.
Брігель. То чому ця книга вийшла настільки простою порівняно з іншими.
Елевонда. Бо ця тринадцята година була щось на кштал втечі. Я не знала, що писати далі, але й писати зовсім не могла. Правду кажучи, це перша книга у якій я взагалі не думала над сюжетом.
Брігель. Он як. Вибач, я завжди думала, що мою історію легко писати.
Елевонда. Усе надто гарно почалося, щоб так само чудово продовжитися. Тому у якийсь момент я більше не знала як заповнити прогалини сюжету.
Брігель. Як легко вирішилася проблема. В мене час пішов вперед і ти змогла просто проскіпати.
Брігель. Точно.
Елевонда. Налякала, щоб тебе.
Але до неї мені зараз було байдуже. Якщо моя теорія вірна, то... Я різко зірвалася з місця і перейшовши на сторінку завмерла. В рекомендаціях була книга.
Я…
Мені просто здається…
І все ж назва була та, яку я дуже добе знала.
“Академія Сновидців. Суддя сердець”
Брігель. Це що книга про мене? Але чому у мене на обкладинці очі пов'язкою закриті. Це типу як символ того, що я суддя.
Елевонда. Все можливо.
Я відкрила кингу і з думками про те, що зможу побачити тут спойлери сюжету відкрила крайній розділ 14.
Але на мій превеликий подив та жаль там писалося “Доступ заблоковано”
Чи точніше повідомлення було довше і схоже на те, коли заходиш у книгу за передплатою, але у мене не було жодної додаткової кнопки.
Елевонда. Бо треба чекати на те, коли події відбудуться...
Брігель. Але ж ти можеш бачити спойлери сюжету. А я ні?
Елевонда. Якщо дуже хочеш, просто напиши їм в телеграмі. Можливо Еліс не відмовить?
Ага точно. А ще зустрінеться зі мною. Так я й повірила.
Але все ж не втрималася і написала, мабуть, найдивніше повідомлення у своєму житті.
“Доброго вечора. Я Брігель Амаль, головна героїня…”
Натиснувши відправити я відчула себе як мінімум дурепою, а як максимум божевільною. Хоч би це не було звичайним співпадінням. Щоб відволіктися я вирішила більш вивчити записи. Усе ж цікаво було чи вийде ще щось знайти.
