Раді Вас бачити!

Вежу було видно задовго до міста.

Спочатку — як тонку сіру лінію на горизонті.

Потім — як високий силует, що піднімався над пагорбами.

Алія помітила її ще вранці.

— Це вона?

Кайл кивнув, навіть не підводячи голови.

— Вежа магів.

Циц, який сидів у нього на плечі, повернув мордочку в бік горизонту й тихо сказав:

— …Пфф.

Алія примружилася. Тепер, коли вони під’їхали ближче, вежа здавалася ще вищою. Кам’яні стіни здіймалися над пагорбами так, ніби виросли просто із землі.

— Вони всі такі? — запитала вона.

Кайл знизав плечима.

— Майже.

Азарг їхав попереду й нарешті відповів:

— Ці вежі старші за королівство.

Він трохи повернувся в сідлі.

— Їх збудували ще до Катаклізму.

Алія насупилася.

— Для чого?

— Ніхто точно не знає.

Азарг задумливо подивився на вежу.

— Кажуть, раніше там жили маги. Або навчалися.

Він показав на кам’яні стіни.

— І вони захищали ці місця. З часом навколо веж почали з’являтися будинки. Потім місця для збору, продажу, виробництва. Іноді такі поселення так і залишалися маленькими селами. Іноді перетворювалися на міста.

Трансерг був десь посередині між селом і містом.

Коли вони перевалили через останній пагорб, містечко відкрилося перед ними. Кілька десятків кам’яних будинків. Невелика площа. Постоялий двір біля дороги. І вежа — в самому центрі.

Вона височіла над усім поселенням, наче величезний кам’яний маяк.

Але міських стін, як у Халстоні, тут не було.

— Гарно, — тихо сказала Алія.

— Ага, — відповів Кайл.

Він спрямував коня вниз дорогою.

— І зручно.

Азарг зупинив коня біля розвилки. Він зняв із сідла сумку й дістав із неї дві вузькі колби. Усередині м’яко світився ефір.

Алія помітила, як обережно він їх тримає.

— Я піду до вежі, — сказав Азарг.

Кайл кивнув.

— Логічно.

— А ви займіться житлом.

Він кинув Кайлові невеликий гаманець.

— Дві кімнати в постоялому дворі.

Кайл упіймав його однією рукою.

— Зробимо.

Азарг подивився на Алію.

— І сходіть на ринок.

Вона здивовано підняла брови.

— Навіщо?

Він оглянув її з ніг до голови.

— Бо далі на північ буде холодніше.

Алія подивилася на свої легкі дорожні речі й зітхнула.

— Гаразд.

Азарг продовжив:

— Купіть теплу куртку. Або плащ.

Він трохи подумав.

— І кращі чоботи.

— Я і так нормально одягнена.

Кайл тихо усміхнувся.

— Поки що так.

Азарг уже ховав колби в шкіряний футляр.

— Я продам ефір.

Він поплескав по сумці.

— Потім зайду в банк.

Алія здивовано подивилася на нього.

— У банк?

— Королівський.

Він кивнув у бік міста.

— Тут є відділення.

— І що ти там робитимеш?

— Відкладу частину грошей.

Він спокійно додав:

— Решту залишимо на витрати.

Алія кілька секунд мовчала.

Потім насупилася.

— Зачекай.

Азарг уже збирався рушити.

— Що?

— Я ж не брала участі у зборі ефіру.

Він подивився на неї так, ніби не зрозумів питання.

— І?

— Значить… гроші ваші.

Азарг похитав головою.

— Ні.

— Але…

— Ми ділимо все порівну.

Алія розгублено подивилася на Кайла.

Той знизав плечима.

— У нас так прийнято.

Азарг спокійно сказав:

— Ти тепер частина команди.

Він підняв три пальці.

— Троє.

Потім опустив один.

— Отже, третина.

Алія все ще виглядала невпевнено.

— Але…

Азарг перебив її:

— Без Чуючої ми б у ту бурю взагалі не полізли.

Він уважно подивився на неї.

— Тож ти вже заробила.

Алія повільно видихнула.

Циц висунув голову з її сумки й тихо сказав:

— …гроші?

Кайл розсміявся.

Азарг похитав головою.

— Тільки не кажи, що ти навчила його цьому слову.

Алія усміхнулася.

— Я нічого не робила.

Циц подумав і додав:

— …їжа.

— Оце вже більше схоже на правду, — сказав Кайл.

Азарг розвернув коня.

— Зустрінемося ввечері.

Він подивився на них обох.

— І постарайтеся не влаштувати нічого… цікавого.

Кайл усміхнувся.

— Без гарантій.

Азарг лише похитав головою і поїхав у бік вежі.

Алія дивилася йому вслід.

Потім тихо сказала:

— Третина…

Вона все ще не вірила, що хтось хоче віддати їй гроші просто так.

Кайл уже скеровував коня до міста.

— Звикай.

Він кивнув на вежу.

— Якщо все піде добре, скоро в тебе буде ще більше.

Алія підняла брови.

— Чому?

Кайл подивився на світні лінії на її зап’ясті.

— Бо Чуючі коштують дорого.

Він додав тихіше:

— Тільки не світи цим. І нікому не розповідай, хто ти.

Циц уважно подивився на її руку.

Потім сказав:

— …Алія.

Вона усміхнулася.

І троє мандрівників повільно поїхали вниз дорогою — до вежі, таверни й першого спокійного дня за довгий час.

Але вітер над Трансергом усе ще був неспокійний.

І десь високо над вежею на мить майнула тонка блакитна іскра ефіру.

Наче буря, яку вони перемогли, залишила по собі пам’ять.