Спочатку:
На сторінку книги
Натовп ще щільніше обступив проповідника. Люди тягнулися ближче — його голос, різкий і фанатичний, змушував слухати уважно. Слова падали важкими краплями.
— Ви думаєте, це випадково сталося у нашому світі?
Він повільно обвів поглядом зібраних.
— Ви думаєте, що чудовиська народжуються самі?
Ніхто не відповів.
— Ні!
Він різко підняв руку.
— Це ви їх породжуєте.
По натовпу прокотився шепіт.
— Кожен із вас, — продовжив він, — хто хоч раз тягнувся не до світла Богині, а до чужої сили!
Він зробив крок уперед.
— Хто з вас не брав у руки магічний артефакт?
Натовпом пробіг шепіт. Хтось опустив погляд.
— Хто замінив живе світло, дане Богинею, на мертве?
Жінка на краю натовпу стиснула руки.
— Хто не шукав легкого шляху? Допомоги від тих, кого ви називаєте магами?
Його голос став різкішим.
— Хто з вас не хотів більше, ніж йому дозволено?
Тепер люди почали переглядатися.
— Магія — це не дар, — сказав він, майже шиплячи. — Це рана світу.
Алія ледь помітно здригнулася.
— Рана, яку ви продовжуєте рвати! Терзати! Тягнути з неї кров! Впиватися в неї! Занурювати в неї свої руки!
Він ткнув пальцем у натовп.
— Ви купуєте. Ви користуєтеся. Ви дозволяєте цьому існувати! Ви самі нищите світ і годуєте чудовиськ!
Його голос знову піднявся.
— А потім питаєте: звідки чудовиська?!
Хтось у натовпі схлипнув.
— Це не кара, — продовжив він. — Богиня любить кожного з вас. Навіть грішників. Вона не карає. Але це — наслідок ваших вчинків.
Він опустив руку.
— Але Богиня милосердна.
Тон змінився. М’якший. Майже лагідний.
— Вона дає вам шанс.
Хтось опустився на коліна. За ним — ще один. І ось уже частина натовпу хвилею припала до землі.
— Відмовтеся від хибного світла, — тихо сказав проповідник. — І вона очистить вас.
Він підняв лампаду. Полум’я всередині здригнулося.
— Прийміть її світло… і воно випалить усе темне. Навіть якщо доведеться випалити вас самих!
Тиша опустилася важкою хмарою на плечі людей.
А потім натовп заворушився. Хтось почав шепотіти молитви. Хтось поспішно відходив, ніби боявся, що його вже помітили. Хтось стояв, не рухаючись.
— Ну й весело, — тихо сказав Кайл.
Алія не відповіла. Вона дивилася на людей.
— Вони вірять, — сказала вона.
— Вони бояться, — поправив Кайл.
Азарг коротко кивнув:
— І це гірше.
Він розвернувся.
— Пішли. Нам тут робити нічого. Час зайнятися своїм.
***
Головна зала таверни була переповнена. Наче половина села вирішила провести тут вечір, обговорюючи останні чутки — і особливо слова мандрівного проповідника.
Гул голосів стояв густий і важкий. Майже висів у повітрі. Якщо прислухатися, можна було вловити окремі фрази.
На щастя, шукачам вдалося зайняти місце з краю довгого столу. Кайл одразу замовив їжу й пиво. Алія мовчки озиралася.
— Чув? — говорив хтось за сусіднім столом. — У Лірені ж…
— Якщо це правда, — перебив інший.
— Та яка різниця! — втрутився третій. — Якщо правда — страшно. Якщо ні — ще страшніше.
— Я тобі кажу, це все маги, — прошепотів хтось ближче. — Вони там щось роблять…
— Тихіше, — одразу його вгамували. — Ще почують.
— А що, неправда?
— Зараз не час таке казати.
— А коли час?
Хтось фиркнув.
— Коли за тобою не прийдуть.
Кайл криво усміхнувся.
— Уже почали перешіптуватися.
Азарг поставив кухоль на стіл.
— Зерно падає в родючий ґрунт.
Алія тихо сказала:
— А ґрунт такий, що воно вже проростає.
Кайл глянув на неї.
— Тобі це не подобається. Але ти сама бачила, як живуть маги і як вони ставляться до звичайних людей.
Вона похитала головою.
— Це надто схоже…
Вона не договорила. Але він зрозумів. Надто схоже на те, як страх і заздрість перетворюють на інструмент.
До них підійшла господиня.
— Ночувати будете?
Азарг кивнув:
— Три місця. І сніданок зранку — щедріший.
— Буде, — коротко відповіла вона.
І, нахилившись ближче, тихо додала:
— Краще не сперечайтеся з ними.
Вона кивнула в бік площі.
— Сьогодні вже одного вивели.
Кайл підняв брову:
— За що?
Жінка знизала плечима:
— Сказав, що маги теж рятують.
Вона випросталася й пішла.
Деякий час вони мовчали. Потім Кайл тихо сказав:
— Ну от.
Алія глянула на нього:
— Що?
Він відкинувся на спинку лави й буркнув майже собі під ніс:
— Тепер у нас монстри не тільки в лісі.
Азарг кивнув:
— Кайл, ти правий, але краще помовчи тут.
І додав спокійно:
— Ці можуть виявитися небезпечнішими.
