Спочатку:
На сторінку книги
Дім у Міддарі зустрів їх забитими дошками вікнами й брудом, що налип на двері. На віконницях вони потемніли від дощів, а важкий засув на дверях покрився тонкою смужкою іржі.
Зима на південному заході королівства Райнар була короткою й мокрою. Майже без снігу. Зате з нескінченими дощами.
Вода текла вулицями Міддара тонкими струмками, збираючись у калюжі й перетворюючи землю на в’язку сіру багнюку. Навіть дерев’яні настили подекуди вкривалися справжніми потоками — сильні зимові зливи легко переливалися через їхні краї.
Міддар був невеликим поселенням. Про кам’яні вулиці тут поки що лише мріяли.
Алія обережно злізла з коня. Чоботи одразу загрузли в м’якій багнюці.
— Тепер розумію, чому ти хотів купити мені нові, — пробурмотіла вона.
Кайл усміхнувся.
— Це ще сухо.
Азарг підійшов до дверей. Кілька секунд дивився на них, ніби перевіряючи, чи все на місці. Потім зняв засув. Дерево тихо скрипнуло.
— Ласкаво просимо до нашого гнізда.
Він штовхнув двері. Вони відчинилися з довгим скрипом. Усередині пахло пилом, старим деревом і застояним повітрям.
Кайл кивнув, скинув сумки просто на підлогу — не надто чисту, зате суху.
— Зійде.
Він повернувся до виходу.
— Я займуся кіньми.
Кайл швидко вийшов у двір, ведучи коней до невеликої перекошеної стайні. Дорогою прихопив із кута ломик.
— І вікна відкрию, — кинув через плече. — А то тут скоро мох виросте.
За кілька хвилин надворі пролунав глухий стукіт. Ломик підчепив першу дошку. Дерево тріснуло.
Алія обережно зайшла до будинку.
Кімната за передпокоєм була простою, але просторою: великий стіл, кілька важких стільців. Уздовж стіни — полиці. На одній із них лежали згорнуті карти.
Азарг поклав свої речі й насамперед попрямував у дальній кут. Підняв одну з дощок підлоги й витягнув назовні невелику залізну скриню. Зняв із шиї ключ і відчинив замок.
Усередині лежали товсті зошити в шкіряних обкладинках.
Алія зупинилася.
— Це…
Азарг помітив її погляд. Він підійшов і обережно провів рукою по одному із зошитів.
— Записи.
— Твої?
Він похитав головою.
— Моєї дружини.
Алія обережно взяла один із зошитів. Папір усередині був списаний рівним, акуратним почерком. Дивні схеми. Начерки вітрових потоків. Нотатки на полях.
— Ти казав, вона теж була Чуючую? — тихо запитала Алія.
Азарг якийсь час мовчав.
Потім кивнув.
— Так.
Ззовні знову гупнула дошка.
Кайл радісно крикнув:
— Чудово!
У кімнату хлинуло сіре зимове світло.
Алія провела пальцями по сторінці. На ній був намальований знайомий знак — спіраль вітру.
Під малюнком стояв короткий напис:
“Вітер не завжди приходить ззовні. Іноді він починається всередині.”
Алія насупилася.
— Що це означає?
Азарг подивився на сторінку.
— Це те, чого тобі доведеться навчитися.
Він посунув до столу стілець.
— Чуючі не лише знаходять вітер.
Він легенько постукав пальцем по малюнку.
— Вони вчаться його слухати.
Ззовні нарешті відвалилася остання дошка.
У вікно вирвалося вологе повітря Міддара. Десь у глибині будинку тихо скрипнула стара балка — ніби дім, що довго стояв порожнім, знову почав прокидатися.
***
Алія обережно перегорнула сторінку.
Папір був щільний і трохи пожовклий від часу. Почерк залишався рівним, акуратним — ніби людина писала спокійно, не поспішаючи.
На наступній сторінці були не записи.
Вправи.
Короткі рядки, розділені рискою.
“Сядь так, щоб спина не торкалася стіни.”
“Заплющ очі.”
“Не слухай вітер вухами.”
“Спершу відчуй рух повітря на шкірі.”
Алія тихо хмикнула.
— Це схоже на медитацію.
— Майже, — сказав Азарг.
Він поставив на стіл чорнильницю й розгорнув одну з карт.
— Тільки мета інша.
Алія продовжила читати.
“Не намагайся знайти вітер.”
“Дозволь йому знайти тебе.”
Нижче стояв ще один запис.
“Більшість людей шукають потік. Чутливі вчаться помічати відсутність руху.”
Алія підняла очі.
— Відсутність?
Азарг кивнув.
— Там, де вітер поводиться неправильно.
Він провів пальцем по карті. У цей момент до кімнати зайшов Кайл.
— Що вивчаєте? — Його погляд ковзнув по зошиту в руках Алії.
Азарг не відповів. Він узяв перо й на секунду задумався. Потім акуратно поставив крапку на карті.
— Ось тут.
Кайл нахилився ближче.
— Трансерг?
— Так.
Азарг провів коротку лінію й намалював знайомий знак — спіраль вітру. Поруч поставив невелику позначку.
— Застигле місце.
Алія подивилася на карту. Тепер вона помітила, що таких позначок уже було багато.
Різні символи. Кола. Спіралі. Ламані лінії.
— Це всі прокляті місця? — запитала вона.
— Місця, де вітер поводиться дивно, — відповів Азарг. — Іноді там з’являються бурі.
Він показав на іншу позначку.
— Інколи — такі зони, як ми бачили біля Трансерга.
Кайл додав:
— А іноді там народжуються щось гірші.
Алія знову подивилася в зошит.
На наступній сторінці був намальований чоловік.
Дуже простий малюнок. Фігура сиділа на землі. Навколо неї були позначені тонкі лінії. Стрілки й потоки.
Під малюнком стояв запис.
“Перша вправа.”
“Сядь на відкритому місці.”
“Заплющ очі.”
“Дихай повільно.”
“Не шукай вітер.”
“Спробуй зрозуміти, звідки він приходить.”
Алія тихо сказала:
— Це звучить одночасно і просто, і незрозуміло.
Кайл усміхнувся.
— Найскладніші речі зазвичай такі.
Азарг закрив карту.
— Іди, спробуй.
Алія підняла брову.
— Зараз?
Він кивнув.
— Чому б і ні.
Вона вийшла на ґанок.
Дощ майже закінчився. Вітер тягнувся між будинками Міддара повільно й важко, пах мокрою землею й димом.
Алія сіла на сходинку. Заплющила очі.
Спочатку вона чула лише звичайні звуки.
Краплі води. Скрип дерева. Десь грюкнули двері.
Потім вона згадала слова із зошита.
“Не слухай вухами.”
Вона спробувала відчути повітря.
Спочатку нічого не було. Лише холод.
Але потім… щось змінилося.
Вітер торкнувся її руки. Потім щоки.
Він рухався нерівномірно.
Наче хтось обережно проводив пальцями по повітрю десь далеко. А до неї доходили лише коливання — хвилі, що десь брали свій початок.
Алія повільно вдихнула.
І раптом зрозуміла одну дивну річ.
Вона могла сказати, звідки йдуть ці хвилі.
Вона розплющила очі.
На мить їй здалося, що хтось дивиться на неї. Трохи далі на подвір’ї стояв Кайл, спершися плечем об стіну. Але він встиг сховатися за рогом перш ніж вона встигла до нього звернутися.
Тим часом у дверях з’явився Азарг:
— Вийшло?
Алія трохи розгубилася.
— Так… ніби відчула, звідки тягне вітром.
Він подивився на зошит у її руках.
— Це лише початок.
Вони повернулися до будинку, і Алія знову подивилася на карту.
На ній було багато позначок. Занадто багато для невеликої частини королівства.
— Азаргу, всі ці мітки… вітер же там не постійно? Інакше кожен міг би легко збирати ефір.
Він підняв погляд.
— Так. Тому в нас є свої секрети. Ми давно відстежуємо рух вітру й можемо, як кочівники, ходити знайомими маршрутами.
— А якщо вітер почне змінюватися?
— Для цього ти й потрібна нам.
Він трохи помовчав.
— Ми маємо бути першими, хто відчує ці зміни.
Азарг на секунду затримав погляд на карті.
— Бо якщо ми помилимося…
Він не договорив.
