Раді Вас бачити!

Світло в прихованій долині здавалося м’якшим. Повітря — теплішим. Навіть вітер рухався інакше. Це було місце застиглого літа і тієї дивної дитячої радості, що з’являється, коли світ раптом здається безпечним.

Алія сиділа на траві, спостерігаючи за метеликами. Квіти довкола неї ледь погойдувалися, ніби дихали разом із землею.

Кайл лежав неподалік на спині, заклавши руки за голову.

— Подобається? — запитав він.

Алія кивнула.

— Дуже.

Вона провела пальцями по траві.

— Це не схоже на прокляте місце.

Кайл усміхнувся.

— Бо воно не зле.

Він повернувся до неї.

— Мама казала, що вітер не завжди руйнує.

Алія тихо запитала:

— Вона часто приводила тебе сюди?

Кайл на мить замовк.

— Кілька разів.

Він подивився на небо.

— Коли хотів утекти від всього… й від Азарга теж.

Алія всміхнулася.

— Важке дитинство.

— Дуже. Ти б знала, як він змушував мене вчитися, — підморгнув Кайл.

Він перевернувся на бік і подивився на неї.

— А ти?

— Що?

— Що ти відчула, коли вперше побачила вітер?

Алія замислилася.

— Спочатку… страх.

Вона заплющила очі.

— А потім… ніби світ став більшим.

Кайл довго дивився на неї.

Потім тихо сказав:

— Коли ти так говориш, стає зрозуміло, чому батько одразу це в тобі відчув.

Алія глянула на нього.

— А ти?

— Я?

— Ти теж радий, що я з вами?

Кайл на мить замовк. Потім знизав плечима.

— …Так.

Він різко підвівся, ніби згадав щось важливе.

— Я перевірю прохід.

Алія тихо усміхнулася. І глянула туди, де біля невеликого струмка стояв Рей. Він дивився, як вода тече між камінням.

Алія підійшла до нього.

— Ти не відпочиваєш?

— Відпочиваю, — відповів він.

Він кивнув у бік долини.

— Просто думаю.

— Про що?

Він подивився на метеликів.

— Про магію.

Алія здивувалася.

— І що ж ти думаєш про магію?

Рей ледь усміхнувся.

— Я вірю, що люди її неправильно розуміють.

Він підняв із землі квітку.

— Більшість думає, що магія — це сила.

Він покрутив квітку в пальцях.

— Але насправді це… творчість.

Алія насупилася.

— Творчість?

— Авжеж.

Він вказав на долину.

— Подивися довкола. Це не руйнування. Це створення.

Алія повільно озирнулася. Квіти. Яскраві істоти. Метелики. Вітер.

— Ти думаєш, хтось це створив?

Рей знизав плечима.

— Може, сам вітер. Або природа. Або хтось. Ми зараз можемо користуватися лише тим, що лишилося від минулого. Але раніше, за допомогою магії…

Він ледь усміхнувся. Занадто легко для людини, яка нібито нічого про себе не пам’ятає.

— А може, мені просто хочеться думати, що світ інколи сам стає художником.

Алія заплющила очі й знову відчула вітер. Він рухався м’яко. Наче не стикався із землею, а ковзав по ній.

У цей момент вони побачили, що в їхній бік швидко біжить Кайл.

Алія одразу відчула напруження.

— Що?

— Обережно. Чуєте?

Спершу вони не зрозуміли, про що він. Потім звук став чіткішим. Тріск гілок. Важкі кроки. З боку проходу в колючках.

Кайл повільно поклав руку на руків’я ножа.

— Схоже, у нас гості.

Із заростей вийшли троє людей у солдатській уніформі. За ними — ще двоє. На їхніх плащах був герб: чорний вовк на сірому тлі.

Старший із них оглянув долину й тихо присвиснув.

— Оце знахідка. Дякую за підказку.

Кайл уже стояв між ними й центром долини.

— Заблукали?

Солдат усміхнувся.

— Ні.

Він глянув на траву.

— Ми давно шукали це місце. Наш барон любить збирати байки й легенди. Хто б міг подумати, що деякі з історій виявляться правдою.

Рей тихо сказав:

— Для чого це йому? Для науки?

Солдат розсміявся.

— Не наша справа. Але, швидше за все, він захоче вигідно продати цих кольорових тварюк.

Він вказав на долину.

— Це місце можна зачистити й поставити тут пост. А потім збирати все, що тут росте й стрибає.

Алія відчула, як у неї стиснулися кулаки.

Кайл тихо сказав:

— Ідіть.

Солдат подивився на нього з насмішкою, демонстративно витягаючи меч із піхов.

— А якщо ні? Що ви нам зробите, дітки? Батьки вас явно шукати не будуть.

Рей зітхнув.

— Тоді нам доведеться зіпсувати вам цей день.

Солдат навіть не перестав усміхатися.

Кайл уже рухався, затуливши собою Алію. Удар був швидкий. Перший солдат упав, не встигнувши скрикнути.

Рей у цей момент перехопив другого, різко притиснувши до його шиї невеликий металевий предмет. Потім перемістився до третього. Його рухи були легкі, майже непомітні. Але за кілька секунд двоє вже лежали на траві, не рухаючись.

Решта троє солдатів відступили.

Один із них вилаявся.

— Чортові Шукачі.

Кайл ступив уперед.

— Біжіть.

Вони відступили майже одразу. За кілька секунд зарості знову зашурхотіли. І раптом стало тихо.

Алія важко видихнула.

— Вони повернуться з підкріпленням.

Кайл і так це розумів. Рей подивився на прохід.

— Звісно, повернуться.

Він перевів погляд на долину.

— Якщо дізнаються, де вона.

Кайл глянув на нього.

— Отже, не дізнаються, — продовжив Рей.

Алія тихо сказала:

— Ми не позначимо її на мапі.

Рей злегка винувато всміхнувся.

— На жаль, це не дуже допоможе.

Він ще раз оглянув долину.

— Іноді світові потрібні місця, яких люди не торкаються.

— Що ж нам робити? — стурбовано запитала дівчина.

— Схоже, доведеться дещо пояснити, — знизав плечима Рей.

Кайл не стримав кривої усмішки:

— Ти що, думав, що ми з батьком повірили в твою амнезію, маге? Давай роби, що вмієш, тільки допоможи позбутися тіл. Не хочеться, щоб вони змінилися, ставши величезними кольоровими мерцями, або зіпсували місцевих метеликів. Я б хотів ще сюди повернутися.

Кайл змінив жартівливий тон на серйозний:

— Залишимо твої секрети поки що в спокої. Але скажи, що ти можеш зробити для захисту?

— Дайте мені пів години — і це місце більше не знайде жодна людина без ключа.

Рей зняв рукавички.

— Слухайте уважно.

Він повільно пройшовся долиною, ніби дослухаючись до чогось, що було чутно лише йому.

— Це місце не просто приховане.

Він провів пальцями по повітрю.

— Воно… налаштоване.

Кайл насупився.

— Ближче до справи.

Рей кивнув.

— Мені потрібно закріпити межу.

Він указав на зарості колючок.

— І змінити те, як сюди веде вітер.

Алія напружилася.

— Змінити?

Рей глянув на неї.

— Не зламати.

— Спрямувати.

Він дістав із кишені кілька тонких металевих стрижнів, схожих на голки.

І почав вбивати їх у землю — по краю долини, по внутрішньому колу заростей, через рівні проміжки.

Щоразу, коли метал входив у ґрунт, повітря довкола ледь помітно тремтіло.

Алія відчувала, як вітер ніби змінюється. Його потік більше не тягнувся над землею, а розвертався назовні, створюючи щось нове.

Вона вперше відчула і майже побачила візерунок.

Рей тим часом зупинився біля останньої точки.

— А тепер головне.

Він провів рукою по одному зі стрижнів. І тихо щось сказав — майже пошепки. Слова були дивні. Незнайома мова. Радше… ритм.

Вітер відповів. Спочатку слабо. Потім сильніше. Зарості колючок зашурхотіли.

І раптом почали рухатися.

Самі.

Гілки переплелися щільніше. Прохід зник.

Кайл різко випростався.

— Гей.

Рей не відповів.

Він дивився в центр долини. І говорив далі. Повітря стало важчим.

Алія відчула, як по шкірі пробігла знайома хвиля.

Така сама, як у бурі. Тільки м’якша і ніби глибша.

Вона різко розплющила очі.

— Рей…

Він замовк.

Усе стихло. Вітер знову став звичайним.

Рей повільно видихнув і натягнув рукавички.

— Готово.

Кайл глянув на зарості.

— І що тепер?

Рей ледь усміхнувся.

— Тепер сюди не можна просто прийти. Лише якщо знаєш, як іти.

Алія насупилася.

— Як?

Рей подивився на неї.

— Треба йти… проти вітру і не сумніватися.

Кайл пирхнув.

— Чудова порада.

Рей знизав плечима.

— Зате працює.

Він зробив крок назад.

І на мить його погляд знову став іншим. Холоднішим. Більш… обізнаним.

Алія це помітила. І раптом зрозуміла одну річ: він зробив це надто легко. Надто впевнено. Наче вже робив таке раніше багато разів.

Вона тихо запитала:

— Рей…

Він подивився на неї.

— Так?

Алія на мить завагалася.

— Ти справді маг?

Він криво усміхнувся.

— А як ти думаєш?

І в цю мить Алія зрозуміла: він не просто відчуває вітер. Він надто добре знає, як його змінювати.