Спочатку:
На сторінку книги
Вони виїхали ще затемна. Небо було чистим, але повітря здавалося важким і майже нерухомим.
Біля воріт Трансерга на них уже чекав чоловік із магічної вежі. Він був молодий — ледь старший за Кайла — і вдягнений у простий сірий плащ. На поясі висіла сумка з дивними інструментами.
— Ви Шукачі? — запитав він.
Азарг кивнув.
Юнак помітно видихнув.
— Добре. Мені доручили привести вас.
Він показав на дорогу.
— Частина людей із вежі вже там.
— Ти маг? — запитав Кайл.
Юнак завагався.
— Учень мага.
— Значить, маг, — усміхнувся Кайл.
Вони рушили в дорогу. Алія їхала позаду Азарга на одному коні. Його плащ частково прикривав її від холодного вітру.
Чим далі вони просувалися на північ, тим більше змінювався степ. Трава ставала нижчою й густішою. Звичний гомін степової живності під ногами зник.
Через кілька годин юнак попереду підняв руку.
— Ми майже на місці. Це там.
На горизонті стояли вози. Кілька коней були прив’язані до конов’язі.
І над усім цим висіла дивна тиша.
Алія одразу її відчула. Вітер тут не рухався. Він був, наче вода в закритому колодязі.
Кайл першим помітив, як вона напружилася:
— Що таке?
— Ти щось відчуваєш? — тихо запитав Азарг.
Вона кивнула.
— Так.
На краю цього місця стояли люди в плащах вежі. Поруч із ними в землю вже були вбиті кілька дивних предметів. Мідні трубки. Кожна завдовжки з руку й укрита складними візерунками з кілець і прорізів.
Один із магів підняв голову.
— Нарешті.
Він підійшов ближче.
— Ви Шукачі?
— Так.
Маг показав на вози.
— Караван увійшов туди вчора вранці. Дурні торговці вирішили скоротити частину шляху бездоріжжям. Та ще й без місцевого провідника.
Він показав рукою вперед.
Спершу Алія нічого не побачила. Але потім помітила дивне. Трава попереду стояла нерухомо. Зовсім. Наче була намальована на полотні.
— Люди всередині? — запитав Кайл.
— Так.
— Живі?
Маг знизав плечима.
— Поки що так.
Він кивнув на мідні трубки.
— Ми вже почали прокладати прохід.
Кайл підійшов ближче й присів біля однієї з трубок.
— Провідники поля?
Маг здивовано подивився на нього.
— Ти в цьому розумієшся.
— Трохи.
Азарг уже знімав сумку з сідла.
— Показуйте.
Маг дістав із ящика ще дві трубки.
— Їх треба вбити по обидва боки.
Він провів лінію по землі.
— Коли вони з’єднуються між собою, поле починає йти в землю. І на якийсь час дає можливість вивести людей.
— Як відвід блискавки, — сказав Кайл.
— Майже.
Азарг узяв молоток.
— Ходімо.
Він і Кайл ступили вперед, забравши з собою кілька підготовлених трубок.
І одразу стало холодніше.
Алія здригнулася.
Кайл на мить зупинився поруч.
— Хочеш повернутися назад?
— Ні.
Він кивнув.
— Тоді тримайся ближче.
Вітер тут не дув. Він просто тиснув згори.
Циц тихо зашипів у неї на плечі.
— Циц…
— Усе нормально, — сказала вона, хоча сама не була впевнена.
Кайл уже вбивав першу трубку. Метал глухо відгукнувся дзвоном.
Азарг пройшов на кілька кроків далі й забив наступну в землю.
Мідні кільця на трубках тихо задзвеніли.
Повітря між ними ледь здригнулося. Наче хтось провів по ньому невидимою рукою.
— Працює, — сказав Кайл.
Маг із полегшенням видихнув.
— Продовжуйте.
Вони рухалися повільно.
Крок за кроком.
Трубка за трубкою.
За їхніми спинами поступово з’являлася вузька стежка.
І раптом попереду пролунав голос.
— Гей!
З нерухомого повітря вийшов чоловік. Він виглядав так, ніби щойно прокинувся зі сну.
За кілька хвилин із дивної застиглої зони почали виходити люди. Розгублені, але живі.
Маги біля невидимої межі проклятої території допомагали їм.
Алія мовчки спостерігала, поки всі люди не вийшли із застиглої зони.
— Чому на них подіяло це місце? А з вами… з нами, — тихо виправилася вона. — Такого не сталося?
Азарг якийсь час мовчав. Потім сказав:
— Бо таке трапляється не з усіма.
— А з ким саме?
— З тими, кому «пощастило».
Алія подивилася на його руки. На зап’ясті виднілися знайомі хвилясті шрами.
— Уперше, коли людина потрапляє в таке місце… — сказав Азарг. — Вона або виходить звідти, або помирає, або змінюється.
Алія подивилася на нерухому траву попереду.
— І тоді вона стає Шукачем?
— Інколи. Не кожен хоче бути Шукачем, Алія.
Кайл усміхнувся.
— Та ще, якщо доживе до другого разу. Але є ще одна дивина.
Він подивився на Алію.
— Якщо один із батьків був змінений вітром…
Кайл коротко подивився на Алію й закінчив за нього:
— Дитина частіше теж витримує.
Алія тихо сказала:
— Отже, це не випадковість.
Азарг похитав головою.
— Ми поки що не знаємо.
Він подивився на караванників, які вибиралися з проклятого місця.
— Але вітер чомусь обирає.
Циц тихо сказав:
— …Алія.
Вона обережно погладила тхора.
І раптом знову відчула це.
Легкий рух повітря.
Наче вітер тут усе ж дихав.
Тільки дуже повільно.
