Спочатку:
На сторінку книги
Вони зупинилися біля струмка, коли сонце вже хилилося до заходу. Місце обрали неглибоке — вода текла між камінням, тихо дзюркочучи, а навколо — досить відкрито, щоб було видно всі підходи. Азарг швидко оглянув околиці, кивнув сам собі й почав розпалювати вогонь.
Кайл мовчки зайнявся кіньми.
Алія сіла трохи осторонь, біля самої води, і просто дивилася, як потік огинає каміння. Чисто. Спокійно. Зовсім не так, як там, під землею.
Вона опустила пальці у воду, згадуючи холод гірського струмка.
Ніч прийшла швидко. Вони майже не розмовляли — втома брала своє. Поїли мовчки, вмостилися ближче до вогню. Кайл узяв першу варту, передавши другу варту батькові.
Алія заплющила очі майже одразу й миттєво провалилася в сон.
Спочатку була темрява. Потім — різкий рух. Корінь вирвався із землі так стрімко, що вона навіть не встигла скрикнути. Обвився навколо грудей, стиснув. Другий — навколо ніг.
Вона сіпнулася. Вдихнути. Вирватися.
Не вийшло.
Стискало сильніше.
Ще.
І ще.
Алія різко розплющила очі.
Повітря в легені увірвалося з хрипом. Вона закашлялася й завмерла. Тягар на грудях нікуди не зник.
Рука.
Кайла.
Він спав поруч, притискаючи її до землі, ніби захищаючи навіть уві сні. Його обличчя було зовсім близько. Надто близько.
Алія завмерла. Серце все ще билося занадто швидко — але вже не від кошмару.
Уві сні його обличчя було іншим. М’якшим. Без цієї постійної настороженості. Без напруги в стиснутих губах.
Вона затримала погляд. Невелика складка між бровами. Чуб, що впав на лоб. Вії — темніші, ніж їй здавалося раніше.
Вона навіть не помітила, як затримала подих.
Циц тихо сопів на її ногах, розвалившись так, ніби це його особисте місце.
Десь поруч хруснула гілка.
Алія здригнулася й одразу різко сіла. Рука Кайла зісковзнула з неї. Циц, забутий, скотився з ніг на землю й обурено заверещав.
— Та щоб тебе… — пробурмотів Кайл, миттєво прокидаючись.
Він різко підвівся, озираючись.
Азарг вийшов із темряви з бурдюком із водою — і, побачивши їх, тихо засміявся.
— Схоже, ніч минула спокійно.
Алія відвернулася, ховаючи обличчя.
— Так.
Відповідь вийшла занадто швидкою й тихою. Кайл глянув на неї, примружившись, ніби намагаючись щось зрозуміти, але нічого не сказав.
Циц продовжував обурено пищати, вимагаючи поваги до своєї персони. І чомусь саме це остаточно зняло напругу.
Кайл фиркнув. Азарг, усміхнувшись, похитав головою.
— Живі — вже добре.
Ранок був простим і спокійним. І від цього — майже незвичним. Поки вони збиралися, Азарг коротко пояснив:
— Їдемо на північний захід, подивимося, що там Рей розкопав.
Він затягнув ремінь на сумці.
— Але перед цим — треба поповнити запаси.
Кайл кивнув:
— Чого вчора в селі нічого не взяли?
— Там і так скоро нічого буде їсти, — спокійно відповів Азарг.
Він глянув на дорогу.
— Попереду є Кутонс. Він більший. Але доведеться звернути.
— Відхиляємося? — уточнив Кайл.
— Так.
Алія мовчала, слухаючи й запам’ятовуючи.
Дорога до села зайняла майже весь день. Дівчина ловила себе на тому, що щоразу, коли Кайл під’їжджав ближче, вона відверталася, намагаючись не видати себе палаючими щоками. Їй здавалося, що так він точно прочитає на її обличчі всі думки, які крутилися в голові з самого ранку. Яке ж щастя, що Кайл прийняв її гру — робив вигляд, що нічого не помічає, і мовчав.
***
Кутонс зустрів їх шумом. Живим шумом людського поселення. Люди. Голоси. Торгівля. Запахи їжі. Після мертвого лісу й самотньої дороги це здавалося майже чужим.
Але не все було як у звичайний день. Мандрівники помітили, що на центральній площі вже зібрався натовп. Спершу подумали, що це весняний ярмарок, і навіть зраділи можливості знайти свіжі овочі, але долинутий голос розбив ці надії.
Гучний. Поставлений. Фанатичний. Він здіймався над натовпом, змушував людей хреститися й притягував усе більше слухачів.
— …і прийдуть часи випробувань!
Чоловік у сірому одязі стояв на підвищенні. Паломник чи проповідник.
— І тільки ті, хто зберігає віру, будуть врятовані!
Шукачі сповільнилися.
— Уже почалося, — тихо пробурмотів Кайл.
— Чудеса Богині-Матері вже явлені! — продовжував той. — У місті Лірен чудовисько, що пожирало дітей, було переможене!
Натовп зашумів.
— Маги втекли! — голос став гучнішим. — Але Свята Мати залишилася!
Алія завмерла.
— І словом Богині вона очистила землю!
Люди переглядалися. Хтось уже опустився на коліна. Хтось перешіптувався.
— І так буде всюди! — він підняв руки. — Там, де віра — там спасіння!
Кайл тихо видихнув:
— Зручно.
Алія дивилася на проповідника й відчувала, як усередині щось стискається. Надто… вчасно.
Вона тихо сказала:
— Вони знають.
Кайл повернув голову:
— Або роблять вигляд, що знають.
А попереду проповідник уже продовжував:
— Нові лиха прийдуть! Але з ними прийде і світло! Світло, яке несе у своїй лампаді Богиня. Світло, яким вона освячує очі кожної своєї дитини. Світло, яким вона випалює очі своїм ворогам!
Шукачі переглянулися. Азарг насупився.
Алія повільно відвела погляд і відчула не страх, а тривогу. Забагато збігів. І церква поруч із тим, що схоже на породження магії.
Тепер це вже не було чимось випадковим у лісі. Це ставало історією, яку хтось уже розповідав людям.
І, можливо, готувався продовжити.
