Спочатку:
На сторінку книги
Вони вирушили з Міддара рано-вранці. Дощ нарешті закінчився, і повітря стало чистим і холодним. Трава навколо поселення була мокра й важка, а на горизонті тягнулися низькі сірі хмари.
Алія їхала попереду. За два місяці в поселенні вона навчилася впевнено триматися в сідлі. А одного дня Азарг придбав для неї власного коня — витривалу сіру кобилку на ім’я Квіточка. Циц спершу довго принюхувався до неї й боявся підходити, ховаючись у волоссі Алії. Але потім звик і невдовзі почав буквально жити в гриві кобили, час від часу перебігаючи вгору-вниз по її шиї.
Спочатку за містечком Алія відчувала лише звичайний вітер — нерівний, вологий, із запахом землі.
Але потім щось змінилося.
Дівчина зупинила коня.
— Зачекайте.
Кайл підняв брову.
— Що?
Алія заплющила очі.
Вітер став іншим. Сильнішим. Він відчувався не поривами. Наче навпаки — тягнув кудись за собою.
Дівчина трохи повернулася праворуч.
— Там.
Азарг уважно подивився на неї.
— Впевнена?
Вона кивнула.
— Так.
Кайл усміхнувся.
— Ну що ж. Веди.
Кілька днів дороги на північний захід вивели їх через невеликий лісок у горбисту місцевість. Їхати тут було важко. Волога після зими земля ще не встигла підсохнути. В ярах лежали залишки снігу, крізь які стирчали торішні сухі трави й чорні гілки низьких кущів.
Через деякий час вітер знову почав поводитися дивно. Алія відчувала, що він ніби відбивався. Наче попереду стояла стіна, об яку він налітав і одразу відступав назад.
Алія знову зупинилася.
— Тут поруч щось є.
Кайл озирнувся.
— Я нічого не бачу.
Але Азарг уже насупився.
— Зачекай.
Він зробив кілька кроків уперед.
І раптом зупинився.
— Схоже, знайшли.
Перед ними відкрився досить глибокий яр, який навіть можна було назвати долиною. На перший погляд він здавався звичайним. Але коли сонце виглянуло з-за хмар, земля внизу спалахнула дивним світлом.
Уся низина була вкрита тонкою кристалічною плівкою.
Трава. Каміння. Навіть гілки кущів.
Наче хтось залив долину тонким шаром прозорого скла.
Кайл тихо присвиснув.
— Ніколи такого не бачив.
Алія обережно спустилася на кілька кроків.
Під ногами хруснуло.
Звук виявився дивним. Він ніби відбився від схилів і повернувся назад, трохи спотворений.
— Чуєш? — сказала вона.
Кайл ударив носком чобота по каменю.
Хрускіт. І луна.
Звук розсипався на кілька коротких відлунь.
— Не подобається мені це місце, — пробурмотів він.
Азарг уважно оглядав долину і раптом завмер.
— Там.
Біля підніжжя схилу лежала людина. Вона була майже повністю вкрита дрібними прозорими уламками.
Деякі стирчали з одягу. Деякі — просто зі шкіри рук і шиї.
— Живий? — запитав Кайл.
Азарг швидко спустився вниз.
— Поки що так.
Вони обережно перевернули чоловіка. Той тихо застогнав.
Алія помітила, що його волосся і плащ теж були вкриті тонким кристалічним пилом. Наче він довго лежав тут.
Кайл обережно витяг один із дрібних уламків із плеча чоловіка.
— Дідько.
— Обережніше, — сказав Азарг.
Чоловік раптом різко вдихнув. Його очі розплющилися. Кілька секунд він дивився на них так, ніби не розумів, де знаходиться.
— Спокійно, — сказав Азарг.
— Ми витягнемо тебе звідси.
Чоловік моргнув.
— Я…
Він спробував підвестися. Кайл м’яко притиснув його назад до землі.
— Лежи.
— Як тебе звати?
Чоловік насупився.
Він довго дивився на них.
Наче намагався пригадати щось дуже далеке.
— Я…
Тиша зависла між ними.
Потім він повільно похитав головою.
— Не знаю.
Кайл подивився на Азарга.
— Пам’ять?
— Схоже на те.
Алія обережно допомогла їм підняти молодого чоловіка. Коли вони вивели його з долини, вітер знову став звичайним.
Чоловік важко сперся на плече Кайла.
— Дякую…
Він подивився на Алію.
Його погляд на секунду затримався на її руці — там, де під шкірою проходили хвилясті шрами.
— Як тебе назвати? — запитав Кайл.
Чоловік деякий час мовчав.
Потім тихо сказав:
— Рей.
Азарг насупився.
— Ти впевнений?
Рей знизав плечима.
— Це… перше ім’я, яке спало на думку.
Кайл усміхнувся.
— Що ж, Рей так Рей.
Вони почали підніматися назад на дорогу.
Алія ще раз озирнулася на Скляну долину.
Сонячне світло знову торкнулося її поверхні.
І на секунду їй здалося, що кристалічна плівка на землі ледь помітно здригнулася.
Наче щось усередині неї… дихало.
А попереду Рей ішов мовчки.
Але в якийсь момент його погляд знову ковзнув по руці Алії — по хвилястих шрамах.
Він швидко відвів очі.
Отже, він не помилився.
Шукачі.
