Спочатку:
На сторінку книги
Вони не стали затримуватися біля Скляної долини. Азарг лише коротко оглянув її краї, а потім кивнув Кайлу.
— Вітер усе ще тут. Значить, можна спробувати зібрати ефір.
Кайл одразу зрозумів.
— Квіточки?
— Швидше за все.
Алія насупилася.
— Квіточки?
Кайл усміхнувся.
— Ти ж думала, ефір просто розвіюється в повітрі? Не завжди вдається потрапити у воронку чи під насичений спалах. До того ж існують закономірності накопичення ефіру, які залежать від того, як саме змінюється місце під його впливом.
Він спішився й трохи спустився вниз по схилу.
— Дивись.
Між скляною травою, у тріщинах кристалічної плівки, росли маленькі прозорі утворення. Вони нагадували крихкі квіти зі скла. Їхні пелюстки ледь тремтіли на вітрі.
Алія обережно присіла поруч.
— Це і є ефір?
Азарг похитав головою.
— Ні. Це його слід.
Він дістав із сумки невеликий ніж і колбу.
— Ефір простіше збирається в таких місцях, де вітер довго змінював простір. Іноді він осідає. Наче нові пориви притягуються до вже змінених предметів.
Він обережно зрізав одну з прозорих «квіток». Та одразу почала танути, перетворюючись на тонку сріблясту димку.
Азарг швидко закрив її в колбі. Усередині спалахнула слабка блакитнувата іскра.
Алія здивовано видихнула.
— Красиво…
Кайл знизав плечима.
— Красиво — поки не потрапить до рук магів.
Вони працювали близько години.
Коли сонце піднялося вище, у сумці Азарга вже лежали дві заповнені колби в мідних футлярах.
Він задоволено кивнув.
— Непогано.
Кайл подивився на долину.
— Дивне місце.
— Нове, — спокійно сказав Азарг.
Алія підняла голову.
— Як це?
Він закрив сумку.
— Є старі прокляті місця.
Він вказав на горизонт.
— Такі з’явилися одразу після Катаклізму. Коли вітри йшли світом без зупинки. Там, де вони стикалися один з одним, земля змінювалася.
Кайл додав:
— Їх знають усі. Вони є на картах.
— А є нові, — продовжив Азарг. — Маленькі. Як це.
Він знову подивився на Скляну долину.
— Вони з’являються і зникають. Звичайні люди можуть потрапити в їхню пастку, як уже сталося з цим хлопцем. — Він кивнув у бік Рея.
Алія насупилася.
— Значить, їх неможливо всіх позначити?
Кайл знизав плечима.
— Тому і існують Шукачі. Ми не лише збираємо і продаємо ефір, а й попереджаємо про нові утворення.
Рей мовчки слухав їхню розмову. Він сидів трохи осторонь, спершись на камінь. Його рани вже обробили, але рухався обережно.
— Отже, ви шукаєте такі місця? — тихо запитав він.
Кайл усміхнувся.
— Іноді вони знаходять нас швидше.
Коли сонце почало хилитися до заходу, Азарг підвівся.
— Час іти.
Алія подивилася на нього.
— Куди?
— До найближчої башти.
Він постукав по сумці з контейнерами.
— Ефір сам себе не продасть.
***
Надвечір вони зупинилися на ночівлю біля невеликого гаю. Кайл розвів вогнище. Алія сиділа поруч, сушачи промоклі рукавички.
Циц спершу вкрав шматок сушеного м’яса, а потім знову вмостився в гриві Квіточки.
Рей сидів навпроти дівчини.
Деякий час він мовчав, потім сказав:
— Ти добре тримаєшся в сідлі.
Алія здивовано підняла голову.
— Дякую.
— Два місяці тому вона ще не вміла, — усміхнувся Кайл. — Можна сказати — рекорд.
Рей ледь усміхнувся.
— Значить, вона особлива, якщо так швидко вчиться.
Алія відчула легку ніяковість і швидко відвела погляд. Кайл різкіше, ніж треба, кинув у вогонь гілку.
— Скажи ще, що вона краща за мене.
— Я цього не казав, — спокійно відповів Рей.
— Але натякнув.
Азарг тихо зітхнув і зробив вигляд, що зайнятий казанком. Розмова ненадовго стихла.
Потім Рей знову повернувся до Алії.
— Ти ж не завжди була Шукачкою?
Кайл різко підняв очі. Алія трохи розгубилася.
— Я… вчуся.
Рей подивився на нього спокійно, з легкою ноткою підозри.
— Значить, у неї хороший учитель. Цікаво у тебе працює пам’ять. Ім’я пам’ятаєш. Про Шукачів теж знаєш. А решта — наче вітром здуло?
Рей знизав плечима.
— Мені самому цікаво. Якщо згадаю, обіцяю поділитися.
Кайл помовчав. Потім раптом сказав Алії:
— Завтра покажу тобі дещо.
Алія здивовано подивилася на нього.
— Що?
Кайл усміхнувся.
— Є одне місце. Тут недалеко.
Він кинув погляд на Азарга.
— Старе.
Азарг трохи насупився, але нічого не сказав, лише ледь кивнув у відповідь.
Алія зацікавилася.
— Яке місце?
— Побачиш. — Він усміхнувся. — Думаю, тобі сподобається.
Рей тихо дивився на них крізь вогонь.
І в його погляді на мить майнуло щось дивне.
Наче він уже знав, про яке місце йдеться.
І це знання його зовсім не здивувало.
