ГЛАВА 12.

Чужа кров.

Архів залишився позаду, але слова з кам'яної плити не виходили Нефірі з голови. «Коли дитина двох світів народиться вдруге... Ворота відкриються назавжди». Вона не розуміла, що означає вдруге. А ще більше її непокоїло те, що Каїр явно знав більше, ніж хотів сказати. А ще гра в мовчанку дратувала, та доводилося терпіти і збирати інформацію по піщинкам.

Вони йшли довгим коридором.

— Куди ми зараз? — запитала Нефіра.

— На перевірку.

— Яку?

— Магічну.

— Навіщо?

Каїр не відповів.

— Каїре.

— Правителі хочуть знати, ким ти є.

— Я вже знаю.

— Ти думаєш, що знаєш.

Нефіра зупинилася.

— Я — Нефіра Дешрет. Народилася в Сонячних Вежах. Моя мати — людина. Мій батько — людина з вашого світу. Що тут ще потрібно перевіряти?

Каїр повернувся до неї.

— Саме це.

— Що?

— Чи справді ти людина.

Нефіра відчула, як усередині все стиснулося.

— Ти сумніваєшся?

— Я не сумніваюся.

— Тоді хто?

— Усі.

Він продовжив іти. Нефіра рушила за ним.

Кімната для перевірки знаходилася під землею. Вона була круглою. У центрі стояв великий кам'яний постамент. Над ним зависав прозорий кристал. Навколо були накреслені десятки символів. Нефіра одразу впізнала один - два кола.

— Знову цей знак.

— Він старший за більшість держав цього світу.

— Що він означає?

— Межу.

— Між світами?

— Між усім, що можна назвати світом.

Нефіра не зрозуміла, але не встигла запитати, бо двері відчинилися й до кімнати увійшли троє людей.

Перша — та сама літня жінка, яку Нефіра бачила раніше.

Другий — високий чоловік у білому одязі.

Третя — молода жінка з темним волоссям і золотими очима.

Вона уважно подивилася на Нефіру.

— Це вона?

— Так, — відповів Каїр.

Чоловік у білому підійшов до постаменту.

— Тоді почнемо.

Нефіра насупилася.

— А мене хтось запитає, чи я згодна?

Літня жінка ледь усміхнулася.

— Саме тому ми запросили тебе, а не привели силою.

— Різниця невелика.

— Вона дуже велика.

Жінка подивилася їй в очі.

— Якщо ти відмовишся, ми не будемо змушувати тебе.

Нефіра перевела погляд на Каїра.

— А правителі?

— Вони будуть незадоволені.

— Це вже не моя проблема.

Каїр усміхнувся.

— Ось тепер я точно бачу, що ти його донька.

Нефіра пирхнула.

— Ти вже вдруге це кажеш.

— І щоразу це стає очевиднішим.

Чоловік у білому поклав руку на кристал і той засвітився.

— Перевірка визначить три речі, — пояснив він. — Твою магічну природу, походження сили та зв'язок із Воротами.

— А якщо я не маю магії?

— Тоді кристал згасне.

— А якщо маю?

— Він покаже її природу.

Нефіра підійшла до постаменту.

— Це боляче?

— Ні.

— Ви впевнені?

Чоловік замислився.

— Зазвичай.

Нефіра подивилася на нього.

— Це була дуже погана відповідь.

Каїр тихо засміявся. Нефіра поклала долоню на кристал. Спочатку нічого не сталося. Вона відчула лише прохолоду. Потім кристал засвітився — золотим. Чоловік у білому нахилився ближче.

— Пустельна магія.

Нефіра не здивувалася, але все одно запитала.

— Що це?

— Магія піску, води, вітру. Властива народам південних земель.

Світло змінилося, стало сріблястим. Чоловік різко випрямився.

— Неможливо.

— Що саме? — запитала Нефіра.

Кристал почав пульсувати. Золотий колір змішався зі срібним. Потім з'явився блакитний. Потім фіолетовий. Потім чорний. Усі троє спостерігали мовчки.

— Що відбувається? — запитала Нефіра.

Ніхто не поспішав відповідати. Аж раптом кристал тріснув. Нефіра відсмикнула руку.

Тріск!

По поверхні прозорого каменю побігла довга тріщина.

— Вона зламала артефакт, — прошепотіла молода жінка.

— Ні, — сказав чоловік у білому.

Він дивився на Нефіру так, ніби перед ним стояло щось неможливе.

— Артефакт зламався сам.

— Чому? — запитала дівчина.

Чоловік не відповів, а літня жінка підійшла до кристала й торкнулася його, та відсмикнула руку.

— Він не може визначити її.

Нефіра нахмурилася.

— Визначити що?

— Твій народ.

— А що з ним не так?

Жінка подивилася на неї.

— Ти не належиш до жодного відомого народу.

Нефіра мовчала.

— Але я наполовину з вашого світу.

— Це ми знали.

— Тоді чому?

Чоловік у білому обережно підійшов до неї.

— Тому що твоя магія не змішана.

— Що?

— Вона подвійна.

Нефіра нічого не зрозуміла.

— Поясніть.

Чоловік подивився на Каїра.

Той мовчав.

— У більшості людей магічна природа одна, — сказав чоловік. — Навіть якщо в них змішана кров, сила все одно має одне джерело.

Він показав на кристал.

— У тебе їх два.

— Два?

— Дві незалежні магічні системи.

Нефіра подивилася на свою руку.

— Одна від матері?

— Так.

— Інша від батька?

— Так.

— І вони не змішалися?

— Ні.

Чоловік похитав головою.

— Вони існують одночасно.

Нефіра відчула дивне тепло в долоні.

— Що це означає?

Літня жінка відповіла:

— Ти можеш використовувати магію обох світів.

Тиша.

— Тобто? — не втрималася Нефіра.

— Ти можеш відкривати те, що для інших закрите.

Нефіра згадала сферу. Портал. Другий місяць. І чоловічу руку, яка простягнулася до неї з іншого боку.

— Тому сфери відкрилися.

— Так.

— Тому вони чекали на мене.

— Так.

— Тому мене переслідують.

Літня жінка не відповіла. Нефіра гірко посміхнулася.

— Я починаю ненавидіти це слово.

— Яке?

— «Так».

Раптом кристал знову засвітився. Цього разу не золотим і не срібним. Червоним.

Усі відступили. На підлозі спалахнули символи.

Один.

Другий.

Третій.

А потім між ними виникла світлова лінія. Вона повільно сформувала два кола. Ті самі. Нефіра відчула біль у долоні. Подивилася на неї. Знак, який з'явився після переходу через портал, світився.

— Що це?

Чоловік у білому зблід.

— Вона активувала печать.

— Я нічого не робила!

— Саме це й страшно.

Кімнату наповнив низький гул. Десь далеко почали дзвонити дзвони.

Раз.

Другий.

Третій.

Каїр різко підійшов до Нефіри.

— Забери руку.

— Я намагаюся!

— Не силою.

— Тоді як?!

— Не опирайся.

— Що?

— Дай магії згаснути самій.

Нефіра заплющила очі. Вона згадала пустелю. Тишу. Пісок під ногами. Вона перестала боротися. І світло згасло, а кристал розсипався. На кам'яну підлогу впали сотні уламків.

Усі мовчали.

Нарешті молода жінка прошепотіла:

— Це неможливо.

Нефіра відкрила очі.

— Сьогодні я вже чула це кілька разів.

Жінка дивилася на уламки.

— У старих хроніках такого не було.

— Чого?

Літня жінка відповіла:

— Людини з двома магічними природами.

Нефіра подивилася на Каїра.

— І що тепер?

Він не відповів.

— Каїре.

Він повільно підняв на неї очі. Уперше відтоді, як вони познайомилися, Нефіра побачила на його обличчі справжній страх.

— Тепер вони дізнаються.

— Хто?

Каїр подивився на двері. За ними вже чувся шум.

Крики.

Кроки.

Хтось біг коридором.

— Правителі.

Нефіра відчула, як серце забилося швидше.

— Вони ж і так про мене знали все.

— Все, та не все, — відповів хлопець.

— І що вони зроблять?

Каїр підійшов ближче.

— Вони захочуть переконатися, що ти справді та, про кого говорять старі записи.

— Які записи?

Каїр мовчав. Нефіра згадала напис із архіву. «Коли дитина двох світів народиться вдруге...» Вона подивилася на нього.

— Каїре...

— Що?

— Хто була перша?

Він зблід.

— Ти знаєш.

— Так.

— Хто? Кажи.

Каїр довго мовчав.

Потім тихо сказав:

— Твій батько.

Нефіра завмерла.

— Що?

— Він теж мав подвійну природу.

— Але ти казав...

— Я сказав, що ти перша людина за триста років.

Каїр опустив очі.

— Я не сказав, що твій батько був звичайною людиною.

Нефіра відчула холод.

— Тоді ким він був?

Каїр подивився на розбитий кристал.

— Тим, кого цей світ вважав зниклим триста років тому.

Двері раптом відчинилися, на порозі стояли озброєні люди, а за ними — один із правителів у довгому білому плащі.

Він подивився на Нефіру. Потім на уламки кристала. І тихо сказав:

— Вона справді повернулася.

Нефіра не зовсім зрозуміла, про кого він говорив. Але Каїр зрозумів. І його обличчя стало білим.