Спочатку:
На сторінку книги
ГЛАВА 28.
Дві сфери.
Храму вони дісталися без перешкод, попри те, що вулиці наповнювалися мешканцями.
«Люди» стояли на вулицях і дивилися в небо, де крізь темряву світився другий місяць. Його світло стало настільки яскравим, що навіть уночі пустеля здавалася залитою сріблом.
Але Нефіра майже не помічала людей. Вона чула пустелю. Під ногами ворушився пісок. Стіни будинків тихо потріскували. Десь далеко знову гуркотіло під землею. Місто прокидалося разом із тим, що тисячі років спало під ним.
— Нам треба поспішати, — сказав Адренеш.
Нефіра подивилася на батька.
— Ти боїшся?
— Так. — відповів він. — Раніше я боявся тільки за тебе. Тепер я боюся за обидва світи.
***
У покинутому храмі було тихо. Занадто тихо. Магічні пристрої, встановлені навколо них, лежали розбитими. На підлозі залишилися уламки скла. Але ще одна пар сфер все ще стояли.
Перша світилася золотим.
Друга — синім.
Нефіра зупинилася перед ними. Вона вже знала, що має зробити.
— Вони хочуть, щоб я підійшла.
Каїр став поруч.
— Тоді не підходь.
Нефіра глянула на нього.
— Якщо я не підійду, вони прчнуть тріскатися, як ті, що в місті Сонячних Веж.
— А якщо підійдеш?
— Не знаю.
Мати тихо сказала:
— Ти повинна побачити.
Нефіра повернулася до неї.
— Що саме?
— Правду.
— Ти вже казала, що знаєш більше, ніж розповідала.
— Тепер знаю ще одне.
Мати підійшла ближче.
— Сфери не просто відкривають Ворота.
— А що?
— Вони показують наслідки.
Нефіра підійшла до першої сфери. Золоте світло стало яскравішим. Вона простягнула руку.
— Нефіро, — попередив Каїр.
Вона подивилася на нього.
— Я повинна.
Її пальці торкнулися скла. Світ зник.
***
Спочатку Нефіра побачила Сонячні Вежі. Місто було тихим. Занадто тихим. Вулиці лежали під товстим шаром піску. Червоні куполи зруйнувалися. Вежі були переламані. Старий храм стояв посеред пустелі, але від нього залишилися лише уламки. Нефіра зробила крок.
— Ні...
Вона побачила свій будинок. Він був порожній. Двері висіли на одній петлі. На порозі лежав її старий шарф. Той, який вона носила ще дитиною.
— Мамо...
Нефіра побігла вперед. Але нікого не знайшла. Пустеля продовжувала наступати. Дюни накривали будинки.
Сади.
Криниці.
Міста.
Все зникало під піском. Нефіра підняла голову. На небі висіли два місяці. Між ними відкривалася величезна чорна тріщина.І з неї лилася темрява. Вона впізнала її.
Спляча.
— Ні.
Перед Нефірою виникла інша картина. Міста падали. Люди тікали. Небо розколювалося. А пустеля ставала безмежною.
Усі Ворота були відкриті. І через них просочувалася темрява. Нефіра побачила себе. Вона стояла посеред пустелі.
Одна. Навколо неї не залишилося нікого. Голос прошепотів:
— Це станеться, якщо Ворота відкриються.
— Що я маю зробити?
— Закрити другий світ.
Нефіра завмерла.
— Що?
— Знищити шлях.
Вона відсахнулася.
— Тоді другий світ...
— Загине зв'язок із ним.
Нефіра зрозуміла. Якщо вона врятує свій світ... Другий залишиться відрізаним. Можливо, назавжди. Світло згасло.
***
Нефіра відсмикнула руку. Вона важко дихала.
Каїр схопив її за плечі.
— Що ти бачила?
Нефіра не відповідала. Мати підійшла ближче.
— Скажи.
— Наш світ.
— Що з ним?
Нефіра подивилася на неї.
— Він загинув.
Мати зблідла.
— Якщо Ворота відкриються?
Нефіра кивнула.
— Так.
Адренеш заплющив очі.
Нефіра подивилася на другу сферу. Синє світло пульсувало всередині неї.
— Тепер я повинна побачити інше.
Каїр похитав головою.
— Ти не зобов'язана.
— Зобов'язана.
Вона підійшла до другої сфери.
— Якщо перша показала, що буде з моїм домом...
Вона торкнулася скла.
— Я повинна знати ціну іншого вибору.
***
Світ знову зник. Цього разу Нефіра опинилася серед зелених полів. Над нею було блакитне небо. Вона впізнала цей світ. Світ Каїра. Але він теж був мертвим. Міста лежали в руїнах. Ріки стали чорними. Ліси горіли. Величезні шматки землі були розколоті. Нефіра побачила людей, які тікали від чогось невидимого.
І почула крики.
— Ні...
Вона пішла вперед. На обрії з'явився знайомий силует. Каїр. Він стояв серед руїн. Але був старшим. Втомленим. По його обличчю текла кров.
Він дивився на небо.
— Нефіро...
Вона побігла до нього.
— Каїре!
Він не почув.
Бо це було лише бачення. Поруч із ним з'явився Адренеш. Потім її мати. А потім усі зникли. Нефіра закричала. Над містом відкрився величезний портал. З нього вийшла темрява. Спляча. Голос пролунав:
— Це станеться, якщо ти закриєш Ворота з іншого боку.
Нефіра завмерла.
— Чому?
— Бо два світи вже пов'язані.
— І їх не можна розділити?
— Не так, як раніше.
Перед нею з'явилася ще одна картина. Нефіра побачила саму себе. Вона стояла перед величезним порталом. Позаду неї був її світ. Попереду — світ Каїра.
А між ними... Темрява.
Вона зрозуміла. Якщо вона збереже один світ, інший буде знищений. Світло згасло.
***
Нефіра впала на коліна. Каїр кинувся до неї.
— Нефіро!
Вона схопила його за руку.
— Я бачила твій світ.
Каїр завмер.
— Що з ним?
Нефіра не могла відповісти. Він зрозумів по її обличчю.
— Він загине.
— Так.
— Якщо ти врятуєш свій?
Нефіра кивнула. Каїр відвів погляд. Довго мовчав. Потім тихо запитав:
— А якщо ти врятуєш мій?
— Загине мій.
Мати стояла біля сфер. Вона плакала.
— Отже, вибору немає.
Нефіра подивилася на неї.
— Є.
— Якого?
— Потрібно знайти третій шлях.
Аріан похитав головою.
— Його може не існувати.
— Тоді ми його створимо.
Раптом сфери одночасно спалахнули. Нефіра відступила. Золотий і синій потоки світла переплелися. Посередині виникло щось третє.
Не золоте.
Не синє.
Темне.
Але в ньому мерехтіли маленькі срібні точки. Нефіра підійшла ближче.
— Що це?
Адренеш дивився на нього з жахом.
— Я ніколи такого не бачив.
Мати прошепотіла:
— Третій шлях.
Нефіра повернулася до неї.
— Ти знала?
— Ні.
— Тоді звідки ти знаєш, що це він?
Мати подивилася на неї.
— Бо так само світилися в день твого народження.
Нефіра завмерла.
— Що?
— Пам'ятаєш дві сфери?
— Так.
— Вони засвітилися тієї ночі не через твого батька.
Нефіра відчула холод.
— Тоді через що?
Мати подивилася їй в очі.
— Через тебе.
Нефіра мовчала. Двадцять років тому. Дівчинка народилася в пустельному місті. Тієї ж ночі дві сфери прокинулися. Усі думали, що це знак. Але ніхто не знав справжньої причини.
— Я була ключем ще до того, як торкнулася сфери.
— Так.
— Але чому?
— У нашій родині з покоління в покоління передавалася одна історія.
— Яка?
— Про дитину, яка народиться після закриття Воріт.
Нефіра відчула, як стискається серце.
— Донька Двох Світів.
Мати кивнула.
— Так.
— І ти знала, що це я.
— Знала.
Адренеш зробив крок уперед.
— Чому ти ніколи не сказала мені?
Мати подивилася на нього.
— Тому що якби ти знав, ти ніколи б не пішов.
Адренеш замовк.
Нефіра зрозуміла. Її мати не просто приховувала правду від неї. Вона приховувала її і від батька.
Сфери знову здригнулися. Цього разу тріщина пройшла й на них. Каїр подивився на них.
— Вони довго не протримаються.
Нефіра підійшла ближче. Вона дивилася на дві сфери. Одна показувала загибель її світу. Інша — загибель світу Каїра. А між ними... Срібне світло. Третя можливість. Вона простягнула руку. Але Адренеш схопив її за зап'ястя.
— Не треба.
— Чому?
— Ти не знаєш, що там.
Нефіра подивилася на нього.
— Я знаю тільки одне.
— Що?
— Якщо я нічого не зроблю, загинуть обидва.
Адренеш повільно відпустив її руку. Каїр підійшов ближче.
— Тоді я піду з тобою.
Нефіра подивилася на нього.
— Ти навіть не знаєш, куди.
— Неважливо.
Він усміхнувся.
— Ти ж сама сказала: якщо немає третього шляху, ми його створимо.
Нефіра вперше за весь цей час усміхнулася.
— Сказала. А ти казав невірити першому ліпшому.
Мати підійшла до неї. Взяла її за обличчя обома руками.
— Я все життя боялася цього дня.
— А я боялася, що ти ніколи не скажеш мені правду.
— Пробач.
Нефіра обійняла її. На мить усе стихло. А потім...
Тріск.
Перша сфера вкрилася новими тріщинами.
Тріск.
Друга теж.
А срібне світло між ними стало яскравішим. Нефіра відпустила матір.
— Вони відкриваються.
Адренеш дістав меч. Каїр став поруч.
— Тоді час дізнатися, що за ними.
Нефіра подивилася на дві сфери.
— Ні. — Вона похитала головою. — Не за ними.
— А де?
Нефіра подивилася на срібне світло між ними.
— Між ними.
І вперше сфери відповіли не голосом Сплячої. Вони заговорили голосами тисяч людей. Її предків. Хранителів. Тих, хто століттями чекав.
— Обери не один світ.
— Обери обидва.
— Обери сотні.
Нефіра простягнула руки. Одну до золотої сфери. Другу — до синьої. І між її долонями спалахнуло срібне світло. У ту ж мить далеко під пустелею щось прокинулося. А в іншому світі відкрився портал. І з обох його боків почувся один і той самий голос:
— Нарешті Донька Двох Світів зробила свій вибір.
