ГЛАВА 20.

Справжня причина війни.

Після прочитання листа Нефіра ще довго не могла говорити.

Вона сиділа біля кам'яного столу, тримаючи в руках останні слова батька.

«Ти не ключ. Ти — вибір».

Ці слова не давали їй спокою.

Якщо він знав, що вона колись знайде фортецю, то мав знати й те, що вона захоче дізнатися правду.

А отже, десь тут повинні бути відповіді.

— Нам потрібно знайти все, що стосується війни, — сказала Нефіра.

Каїр підняв голову від старих книг.

— Чому?

— Бо всі говорять про неї однаково.

— Про Велику війну?

— Так.

Вона поклала лист на стіл.

— Мені розповідали, що два світи були з'єднані. Потім почалася війна. Портали стали небезпечними, і їх закрили.

— Саме так написано в офіційних хроніках.

— Але я більше їм не вірю.

Каїр повільно кивнув.

— Я теж.

***

Вони почали шукати.

Перші записи були майже такими самими, як ті, що Нефіра вже читала.

Війна.

Катастрофа.

Закриття Воріт.

Загибель тисяч людей.

Але чим старішими були документи, тим більше з'являлося суперечностей.

— Ось, — сказав Каїр.

Він поклав перед Нефірою товсту книгу.

— Це хроніка першого королівського архіву.

— Наскільки стара?

— Майже двісті років.

— А є старіша?

— Є.

Він дістав ще одну. Потім ще. Нефіра почала помічати закономірність. У новіших книгах писали:

«Війна почалася через боротьбу за контроль над Воротами».

У старіших:

«Війна почалася через розбіжності між хранителями двох магічних традицій».

А ще старіші говорили зовсім інше. Там майже не згадувалася війна. Там писали про розділення.

Нефіра насупилася.

— Чому?

— Що?

— Чому в найстаріших записах немає слова «війна»?

Каїр перегорнув сторінку.

— Не знаю.

— Подивись.

Вона показала йому текст.

— Тут написано: «Після рішення Старшої Ради Ворота були розділені».

Каїр завмер.

— Дай сюди.

Він перечитав.

— Це неможливо.

— Чому?

— Тому що в офіційній історії ніколи не було жодної Старшої Ради, яка могла б наказати закрити Ворота.

Нефіра подивилася на нього.

— Тоді хтось збрехав.

***

Вони шукали ще кілька годин. Знайшли карти. Списки імен. Старі договори. Записи хранителів. І нарешті — книгу без назви.

Її обкладинка була зроблена з темного металу. На ній не було жодного символу. Каїр спробував відкрити її. Книга не піддалася.

— Дай мені.

Нефіра простягнула руку. Щойно її пальці торкнулися обкладинки, метал засвітився. Книга відкрилася. На першій сторінці було написано:

«Історія розділення. Записи тих, хто залишився».

Нефіра прошепотіла:

— Розділення.

Вона перегорнула сторінку. Текст був написаний від руки.

«Нехай ті, хто прийде після нас, не повірять офіційній історії».

Нефіра відчула холод.

«Не було Великої війни за Ворота».

Вона підняла голову. Каїр стояв поруч.

— Читай.

Вона продовжила.

«Була змова тих, хто зрозумів, що Ворота більше не можна контролювати».

Нефіра повільно перегорнула сторінку.

«Два світи почали змінюватися. Магія переходила з одного світу в інший. Пустеля почала прокидатися. Люди почали чути голоси тих, хто жив за межею».

Нефіра завмерла.

— Пустеля...

Каїр кивнув.

— Читай далі.

«Деякі з нас хотіли зберегти Ворота. Інші боялися того, що станеться, якщо два світи об’єднаються. Тоді було прийнято рішення».

Нефіра перевернула сторінку. Там був лише один рядок:

«Ми розділимо світи самі».

У бібліотеці запанувала тиша.

— Вони зробили це навмисно, — сказала Нефіра.

Каїр не відповів.

— Вони не програли війну. Вони не втратили контроль над Воротами. Вони самі їх закрили.

— Так.

Нефіра відчула, як усередині все стискається.

— Але навіщо?

Каїр почав гортати книгу.

— Тут має бути пояснення.

Він знайшов наступний розділ.

— Є.

Нефіра нахилилася до нього. Каїр прочитав:

«Ми побачили майбутнє».

Він замовк.

— Що?

— Тут так написано.

Він продовжив.

«Якщо Ворота залишаться відкритими, межа між світами зникне. Магія двох світів змішається. Почнеться зміна самої землі».

Нефіра згадала карту. Золоті лінії. Пустелю. Голоси.

— Але це ще не причина для війни.

— Ні.

Каїр перегорнув сторінку і його обличчя змінилося.

— Нефіро...

— Що?

Він показав їй малюнок. На ньому були два світи. Між ними — Ворота. А під ними — величезна мережа ліній. Таку саму вони бачили на карті. Але тут було показано дещо інше. У центрі мережі знаходилася людина. Дитина. Навколо неї — два кола. Нефіра відчула, як у неї перехопило подих.

— Це я.

Каїр мовчав. Під малюнком був напис:

«Коли два світи з'єднаються знову, народиться той, хто зможе керувати Воротами».

Нефіра дивилася на малюнок. Вона провела пальцем по напису.

— Вони знали, що колись народиться така дитина.

Каїр раптом перегорнув сторінку.

— Ось.

Там стояв список.

Імена тих, хто знав про Пророцтво.

Серед них були хранителі.

Правителі.

Маги.

Жерці.

І останнє ім'я змусило Нефіру завмерти.

— Ні...

— Що?

Вона торкнулася сторінки.

— Тут є мій батько.

Каїр подивився на ім'я.

Адренеш Дешрет.

Нефіра повільно сіла.

— Він знав.

Тепер усе почало складатися. Її батько прийшов через портал. Він знав про пророцтво. Знав про Доньку Двох Світів. Знав, що портали можуть відкритися знову. І все одно залишився в її світі.

Зустрів її матір. Одружився. У них народилася Нефіра. А потім він пішов.

— Чому? — прошепотіла вона.

Каїр мовчав.

— Якщо він знав, що я народжуся...

Нефіра підняла очі.

— Чому він залишив мене?

Каїр відповів не одразу.

— Можливо, щоб урятувати тебе.

— Від кого?

— Від тих, хто хотів використати тебе.

Нефіра стиснула кулаки.

— Ордену?

— Можливо.

— Тоді чому вони досі мене шукають?

Каїр подивився на книгу.

— Бо вони хочуть відкрити Ворота.

— А інші хочуть їх закрити.

— Схоже на те.

Нефіра похитала головою.

— Тоді хто з них правий?

Каїр не відповів. Бо відповідь була очевидною. Ніхто.

***

Вони знайшли ще один документ. Цього разу — лист. Він був адресований хранителям. Почерк Нефіра впізнала одразу. Її батько.

«Якщо ви читаєте це, рішення вже прийнято. Ви збираєтеся розділити назавжди світи. Але ви не розумієте головного. Ворота неможливо знищити. Їх можна лише приспати».

Нефіра читала далі.

«І поки існують два світи, вони шукатимуть один одного. Рано чи пізно народиться людина, яка стане мостом між ними».

Нефіра затримала подих.

«Не вбивайте її. Не використовуйте її. Не змушуйте її обирати».

Останній рядок був майже стертий. Каїр нахилився. Та Нефіра прочитала його сама:

«Бо одного дня саме вона вирішить, чи повинні два світи залишитися розділеними».

Нефіра закрила очі. Тепер вона зрозуміла. Її життя не було випадковістю. Її народження не було випадковістю. Її батько не випадково прийшов через портал. І навіть її здатність чути пустелю була частиною чогось набагато більшого.

Раптом у глибині фортеці пролунав удар. Книги затремтіли на полицях. Нефіра підняла голову.

— Знов?

Каїр вихопив зброю.

Другий удар був сильнішим. Зі стелі посипався пил. А потім пролунав знайомий шурхіт. Пісок. Він почав просочуватися крізь кам'яну підлогу.

— Це неможливо, — прошепотів Каїр.

Пісок швидко розповзався між плитами. Нефіра присіла. Торкнулася його рукою. І почула голоси. Цього разу вони не були тихими. Вони звучали десятками. Сотнями. Наче весь світ заговорив одночасно.

— Ворота відкриваються. — Нефіра різко підвелася. — Каїре...

Він подивився на неї.

— Що?

— Ми помилялися.

— У чому?

— Вони не просто розділили світи.

Вона подивилася на карту. Золоті лінії одна за одною почали світитися.

— Вони розділили їх, щоб відкласти те, що мало статися.

— Що саме?

Нефіра підняла очі.

— Моє народження.

Каїр зблід.

— Але ти вже народилася.

— Саме тому вони знову прокидаються.

Пісок почав підніматися. А на стіні навпроти них проступив старий напис. Нефіра підійшла ближче. Вона прочитала його.

«Коли Донька Двох Світів дізнається правду, Розділення завершиться».

Нефіра відступила.

— Що це означає?

Каїр дивився на напис.

— Думаю...

Він не договорив. Десь далеко пролунав грім. А потім у небі над фортецею спалахнули два місяці.

Нефіра зрозуміла. Те, що сталося двадцять років тому, було не кінцем історії. Це був лише початок. А тепер хтось — або щось — вирішив закінчити те, що почалося тоді.

Розділення двох світів тріщало по швах.