Раді Вас бачити!

Рівно о 19:55 я стояла на тихому, напівтемному перехресті за два квартали від університету, ховаючись від прохолодного вечірнього вітру в комір свого пальта. Серце калатало так, ніби я збиралася перетнути державний кордон без паспорта. На мені була проста, але елегантна трикотажна сукня темно-смарагдового кольору, яка м'яко облягала фігуру, і я вперше за довгий час почувалася... жінкою, а не просто заляканою студенткою.

Рівно о восьмій із туману плавно випірнув знайомий чорний позашляховик. Машина зупинилася, пасажирські двері миттєво розчинилися.

Я швидко застрибнула всередину, втікаючи від прохолоди вулиці в затишне, прогріте тепло салону, яке пахло кедром, дорогою шкірою та його незмінною кавою.

— Доброго вечора, Арсене Володимировичу, — тихо промовила я, намагаючись вгамувати легке тремтіння в голосі.

Арсен сидів за кермом, переодягнений після кафедри — замість строгого костюма на ньому були дорогі темні джинси й щільний чорний кашеміровий светр з високим горлом, який робив його ще ширшим у плечах. Його сильні пальці впевнено тримали кермо. Він повернув голову до мене, і його глибокий, темний погляд повільно пройшовся по моєму обличчю, затримався на губах і опустився до смарагдового коміра сукні.

У салоні на мить стало так гаряче, що мені забракло повітря. Його витримка знову ледь помітно хитнулася.

— Доброго вечора, маленька, — його низький, хрипкий баритон прозвучав майже як дотик. — І в позаробочий час... просто Арсен. 

Він плавно натиснув на газ, і машина рушила з місця, стрімко виїжджаючи за межі галасливого центру міста.

— Куди ми їдемо? — запитала я, дивлячись, як за вікном зникають знайомі львівські вулички, поступаючись місцем темній лісовій трасі.

— У Брюховичі, — коротко відрізав Арсен, не відриваючи погляду від дороги. — У мій будинок, де зазвичай я відпочиваю після важкого робочого тижня. Там немає студентів, немає колег із вченої ради й немає жодного дурного правила. Тільки ти, я і спокій, який тобі так потрібен.

Вже за двадцять хвилин автомобіль заїхав у невеликий двір. Навколо височіли вікові сосни, повітря було таким чистим, що паморочилося в голові, а вздовж дерев'яних стежок м'яко світилися вогні елітного шале. Тут панувала абсолютна тиша.

Арсен заглушив двигун, обійшов машину й сам відчинив мої двері, подаючи велику, гарячу долоню. Я впевнено вклала свої пальці в його руку. Його долоня повністю накрила мою, даруючи те саме залізобетонне відчуття абсолютного захисту.

Він переплів наші пальці й повів мене до цього будинка. Це був двоповерховий будинок з панорамними вікнами. Всередині м'яко тріщав справжній камін, на підлозі лежав пухнастий килим, а крізь панорамні вікна було видно нічний сосновий ліс. 

Арсен допоміг мені зняти пальто й обережно повісив його. Коли я повернулася до нього, він стояв біля каміна, схрестивши руки на грудях. Вогонь підсвічував його вольовий профіль, роблячи його схожим на якогось хижого, але шляхетного лісового володаря.

— Подобається? — тихо запитав він.

— Тут неймовірно... — я підійшла ближче до скла, дивлячись на зорі крізь крони дерев. — Тут здається, що всього мого минулого жаху ніколи не існувало. Що немає жодних в'язниць і страхів.

Арсен зробив кілька повільних кроків, опиняючись прямо за моєю спиною. Я відчула його гаряче дихання на своїй маківці. Його великі, сильні руки обережно опустилися на мої плечі, а потім плавно ковзнули вниз, обіймаючи мене за талію й притискаючи спиною до своїх рельєфних грудей.

Я інстинктивно втягнула повітря, але не відсахнулася. Моє тіло розслабилося в його обіймах, повністю підкоряючись цьому чоловічому теплу. Його підборіддя м'яко торкнулося мого волосся.

— Цього жаху більше й немає, Вероніко, — впевнено, зріло промовив він прямо мені на вушко, і його голос завібрував у моєму серці. — Поки ти зі мною — ти недоторканна для всього світу. Я випалю будь-кого, хто спробує повернути тебе в ту в'язницю. Ти ж чула, що я казав? Я готовий потонути разом із тобою. Але я не дам тобі впасти.

Я повернула голову, і наші погляди зустрілися на відстані кількох сантиметрів. У його темних очах палала така глибока, зріла пристрасть, змішана з бажанням захистити, що мій тонкий лід остаточно зник.

Я повільно повернулася в його руках обличчям до нього, підняла руки й обхопила його міцну шию, заглядаючи в саму душу свого залізобетонного професора.

— Я чую тебе, Арсене, — прошепотіла я. — І я більше не боюся.

Він важко видихнув, і його пальці міцніше стиснули мою талію, притягуючи впритул. Ми стояли в напівтемряві лісового шале біля каміна, і невидимі нитки нашої забороненої пристрасті зв'язували нас так міцно, що розірвати їх не зміг би вже жоден університетський статут.

Арсен більше не стримувався. Його залізобетонна витримка, яка тримала нас обох на відстані весь час, остаточно капітулювала перед моєю довірою. Він повільно нахилився, і його гарячі, вольові губи нарешті торкнулися моїх.

Це був наш перший поцілунок. Нестерпно ніжний, глибокий і такий солодкий, що в мене миттєво підкосилися коліна. Арсен не квапився, він обережно досліджував мої губи, наче боявся налякати, а його великі долоні лагідно тримали моє обличчя, великі пальці пестили щоки. Я судомно зітхнула йому в губи, повністю розчиняючись у цьому відчутті безпеки. Смаку кави, вогню та його парфуму. Коли його язик м'яко штовхнув мої губи, проникаючи всередину, з моїх грудей вирвався тихий стогін.

Арсен важко відірвався від моїх губ лише на секунду, важко дихаючи мені в шию. Його пальці спустилися нижче, перехоплюючи подол моєї смарагдової сукні.

— Вероніко... ти впевнена? — його голос став неймовірно низьким, хрипким, наповненим чистою чоловічою силою. — Якщо я переступлю цю межу, я вже ніколи тебе не відпущу. 

— Так, — прошепотіла я, дивлячись у його потемнілі від пристрасті очі. — Впевнена.

Він плавним рухом підняв трикотажну тканину вгору, знімаючи сукню через мою голову й залишаючи мене в одній лише тонкій мереживній білизні в світлі каміна. Я інстинктивно хотіла закритися руками — старі комплекси та страхи з минулого на мить підняли голову. Але Арсен миттєво перехопив мої зап'ястя, обережно опускаючи їх вниз. Його погляд повільно пройшовся по моєму тілу — з такою повагою, таким чистим, гарячим захватом, що я вперше в житті почувалася красивою.

— Ти досконала, — глухо промовив він, піднімаючи мене на руки, наче я нічого не важила.

Він обережно опустив мене на м'який пухнастий килим прямо біля каміна. Вогонь обпікав шкіру приємним теплом. За секунду Арсен одним рухом скинув через голову свій чорний светр і позбувся джинсів, оголюючи своє потужне, рельєфне тіло з широкими плечима й чіткими кубиками преса.

Він навис наді мною, упираючись ліктями в підлогу, але так, щоб не тиснути своєю вагою. Його гарячі губи спустилися до моєї шиї, залишаючи вологі, палкі поцілунки на ключицях, змушуючи мене вигинатися йому назустріч. Велика долоня Арсена плавно ковзнула по моєму животу, піднімаючись вище й обережно звільняючи мої груди від мережива бюстгальтера. Коли його губи накрили мою гарячу вершину, а язик почав пестити чутливий сосок, я голосно стогнала, впиваючись пальцями в його міцні, напружені плечі.

Кожен його рух був наповнений кризовою точністю й нереальною ніжністю. Він відчував кожне моє здригання. Його пальці плавно спустилися нижче, проникаючи під шовк моїх трусиків. Його гаряча долоня накрила мою найінтимнішу зону, і коли його пальці обережно увійшли всередину, досліджуючи мою вологу гарячу глибину, я судомно вдихнула повітря.

— Арсене... благаю, — плакала я від солодкої муки, повністю згораючи в цьому вогні.

— Дихай, маленька, я з тобою, — шепотів він, обережно позбавляючи мене останнього шовку.

Він розсунув мої стегна, влаштовуючись між ними. Його гаряча, збуджена чоловіча плоть торкнулася мого входу. На мить у моїх очах майнув привид минулого болю, але Арсен зупинився. Він заглянув мені прямо в душу, зафіксував мій страх і почав повільно, міліметр за міліметром, входити в мене.

Він заповнював мене собою так плавно, так обережно, що я відчувала лише розпираюче, гаряче тепло. Моє тіло піддалося, приймаючи його повністю, до самого заснування. З моїх губ вирвався рваний, голосний стогін полегшення.

— Боже, Вероніко... яка ти тісна, — прохрипів він, заплющуючи очі від задоволення.

Арсен зачекав кілька секунд, даючи мені звикнути до його розміру, а потім почав рухатися. Повільні, глибокі, неймовірно сильні поштовхи змушували мене забути власне ім'я. Це був не просто секс — це було чисте зцілення. Його великі долоні переплелися з моїми пальцями, притискаючи їх до килима. Він рухався в мені, наче випалював кожен спогад про колишнього, замінюючи його своїм залізобетонним теплом.

Темп поступово прискорювався. Звуки каміна змішувалися з нашими важкими подихами й моїми відвертими, гучними стогонами. Кожен його поштовх відгукувався гарячою хвилею внизу живота. Напруга всередині мене закручувалася в тугий, солодкий вузол.

— Арсене, я... я зараз... — гарячково шепотіла я, закидаючи голову назад.

— Йди до мене, маленька, повністю віддайся мені, — рикнув він, роблячи кілька останніх, максимально глибоких і потужних поштовхів.

Мене накрило шалене, нестримне цунамі оргазму. Все тіло здригнулося в солодких судомах, стискаючи його всередині щосили. Арсен хрипко заричав, зробив один фінальний, різкий поштовх і вилився глибоко всередину мене, здригаючись усім своїм потужним тілом.

Він безпорадно опустився на мене, ховаючи обличчя в моєму мокрому від пристрасті волоссю. Ми лежали біля каміна, важко дихаючи, і в цій тиші нічного лісу я вперше за ці роки почувалася абсолютно щасливою. Мій лід не просто розтанув — він згорів у його полум'ї назавжди.

Дихання поступово вирівнювалося, а тріск дров у каміні знову повернув нас у реальність нічного Брюховицького лісу. Арсен усе ще лежав на мені, притискаючи своїм важким, розслабленим тілом, наче таврував, захищаючи від усього світу.

Він повільно підвівся на ліктях, заглядаючи мені в очі. Його темний погляд став м'яким, наповненим такою глибокою чоловічою повагою й ніжністю, від якої моє серце солодко стиснулося. Він обережно поцілував мене в кінчик носа, а потім одним плавним рухом знову підхопив на руки, притискаючи до своїх оголених грудей.

— Арсене... куди ми? — тихо прошепотіла я, інстинктивно ховаючи обличчя на його міцній шиї й вдихаючи рідний запах кедра та шкіри.

— Відмивати твоє минуле, маленька, — його низький, хрипкий баритон завібрував у моєму тілі.

Він упевнено штовхнув плечем масивні дерев'яні двері, і ми опинилися у великій, розкішній ванній кімнаті, яка повністю повторювала стиль усього шале. Тут панував інтимний лавандово-синій нуар. Схована під стельовими балками бурштин-підсвітка м'яко підсвічувала монументальну стіну з дикого сірого каменю, а в кутку праворуч уже затишно палав другий, невеликий камін.

Арсен обережно опустив мене на м'яке шкіряне крісло біля гігантського панорамного вікна, за яким у нічному тумані стояли вікові сосни. Сама ванна — величезна, обтічна, з матового чорного литого каменю — наповнювалась теплою водою, від якої піднімалася легка пара.

Він підійшов, опустився переді мною на одне коліно й узяв мої долоні у свої величезні гарячі руки.

— Тобі тепло? — тихо запитав він, заглядаючи в саму душу.

— З тобою — так, — щиро відповіла я, відчуваючи, як останні краплі колишнього страху розчиняються в цій лісовій тиші.

Арсен підвівся, допоміг мені піднятися з крісла й обережно переніс у ванну. Коли моє тіло занурилося в гарячу воду, я заплющила очі від абсолютного блаженства. За секунду я почула сплеск — Арсен переступив через бортик і сів позаду мене, притягуючи мою спину до своїх грудей.

Він узяв м'яку губку, налив трохи гелю з тонким ароматом хвої та почав повільними, неймовірно ніжними рухами мити мої плечі й ключиці. Його кризова точність зараз перетворилася на чисту терапію. Його великі долоні ковзали по моїй шкірі, змиваючи не просто втому, а кожну брудну згадку про колишнього аб'юзера, замінюючи все своїм залізобетонним захистом.

Я закинула голову на його плече, дивлячись крізь панорамне скло на зорі над соснами.

— Дякую тобі, — прошепотіла я, повертаючи голову й торкаючись губами його вольової щелепи.

Арсен перехопив мій погляд, його пальці міцно, але лагідно стиснули моє підборіддя, змушуючи повністю зосередитися на ньому.

— Забудь про вдячність, Вероніко, — карбуючи кожне слово, сказав мій професор, і в його очах знову спалахнув той самий хижий чоловічий азарт, змішаний зі зрілою пристрастю. — Ти моя. На всі наступні місяці, на все це літо, яке ми проведемо тут, і на все життя. Я більше нікому не дозволю торкнутися твоїх кордонів.

Він притягнув мене для нового, вологого й гарячого поцілунку прямо у воді, а вогонь у каміні праворуч спалахнув із новою силою, остаточно закріплюючи наші власні правила цієї забороненої гри.