Раді Вас бачити!

Вероніка.

У неділю ввечері я лежала на ліжку, загорнувшись у плед, і безцільно гортала стрічку новин. Львів за вікном засинав під тихий шелест чергового весняного дощу. Мій телефон знову здригнувся — дівчата скликали екстрений вечірній збір. У нас як завжди звіт за день у кого і як він пройшов. А особливо було поговорити про наших чоловіків.

Сніжка: Так, Шевчук Вероніко! Досить ховати свій скарб! Ти нам уже котрий тиждень описуєш його плечі, парфуми та крижаний погляд, від якого плавиться все живе. Скинь фотку! Ми маємо бачити цього професора, який зачиняє студенток в архівах!

Поля: Справді, Нікусь. Мені теж шалено цікаво подивитися на чоловіка, який зміг розтопити твій лід. Скинь хоч якесь фото, якщо маєш.

Ксеня: І я стовідсотково підтримую дівчат! Я коли приїжджала до неї й ми разом сиділи на його лекції в ЛНУ — я сама ледь дихати не забувала. Я бачила Арсена вживу, дівчата! Погляд — чиста скеля.

Я усміхнулася, відчуваючи, як щоки знову починають палати від однієї думки про Арсена.

Ніка: Дівчата, та у мене немає наших спільних фото, ви що! Ми ж конспіруємося. Але зачекайте... я зараз спробую знайти його офіційну сторінку в Інстаграмі. Навряд чи він там активний, з його-то характером, але раптом щось є.

Я згорнула Telegram і вбила в пошук Інстаграму «Арсен Левицький». На моє здивування, сторінка знайшлася швидко. Профіль був закритим, але на аватарці стояв він — у строгому чорному костюмі, з тим самим проникливим, важким поглядом, від якого у мене зазвичай перехоплювало подих.

Я заскринила аватарку й кинула в чат.

Ніка: Ось він. Мій професор.

Сніжка: Ох... Мати рідна. Шевчук, ну ти й відхватила! Це ж не викладач, це якийсь бос мафії. Погляд такий, ніби він мені прямо через екран зараз незалік поставить. Зрілий, солідний чоловік. Розумію тепер, чому ти біля нього тремтиш!

Поля: Дуже вольове обличчя, Нікусь. Сильний чоловік. Рада за тебе.

Ксеня: (надсилає відеоповідомлення-кружечок, тримаючи в руках чашку гарячого карпатського чаю) «Ніко... Ну я ж кажу, я як згадаю його на тій кафедрі — аж мурахи по шкірі! Погляд просто залізний. Навіть через фото видно цю шалену чоловічу енергетику й суворий характер. Риси обличчя ідеальні для портрета… До речі, який я вже намалювала… Справжня фортеця, а не чоловік!»

Ніка: Зачекайте, дівчата, я там у рекомендованих знайшла відкритий профіль якогось київського фотографа, і там є серія фоток з Арсеном! Схоже, якась закрита чоловіча зустріч. Зараз скину, там краще видно.

Я швидко зберегла дві фотографії. На першій Арсен сидів у кріслі, тримаючи келих із віскі й ледь помітно посміхаючись кутиками губ — такий затишний і домашній, яким я бачила його у нього вдома та у шале.

А от на другій фотографії він стояв біля барної стійки в компанії ще трьох чоловіків. Усі четверо в дорогих костюмах, розслаблені, впевнені в собі, зрілі. Справжні господарі цього життя.

Я, не замислюючись, переслала цю групову фотку в чат:

Ніка: Ось, тут він із друзями. Схоже, якась їхня суто чоловіча компанія.

У чаті запала дивна, оглушлива мовчанка. Хвилину. Дві. Три. Ніхто не писав ні слова, хоча статус «друкує...» блимав абсолютно у всіх сестер синхронно.

Ніка: Ей, дівчата? Ви чого зависли? Щось не так?

І тут чат просто вибухнув. Повідомлення полетіли з такаю швидкістю, що екран ледь встигав оновлюватися.

Сніжка: ШЕВЧУК!!! ТИ ЗАРАЗ ЖАРТУЄШ?! СКАЖИ, ЩО ЦЕ ФОТОШОП, БО У МЕНЕ ЗАРАЗ СЕРЦЕ ЗУПИНИТЬСЯ!!!

Поля: Ніка... Господи... Хто ці чоловіки поруч із твоїм Арсеном?! Звідки у нього це фото?!

Ксеня: Ніка!!! Та цього просто не може бути! Мої очі мене підводять?! Хто цей чоловік праворуч від Арсена?!

Ніка: Дівчата, та я не знаю! Кажу ж, це його друзі, мабуть. А що сталося? Ви їх знаєте?!

Сніжка: ЧИ ЗНАЄМО?! Ніка, подивися на чоловіка ліворуч від твого професора! Той, що в чорній сорочці, з сигаретою й наручним годинником за ціною крила від літака! Це Давид Арманов!!! Власник стриптиз-клубу, в якому я працюю в Києві! Той самий залізобетонний бос, з яким я щойно підписала новий контракт і якому розгромила кабінет! Вони що... друзі?! 

Я застигла на ліжку, відчуваючи, як по спині пробіг липкий холод. Не встигла я осмислити слова Сніжки, як прилетів текст від Полі, який змусив моє серце пропустити удар.

Поля: Дівчата... мені здається, я зараз знепритомнію. Подивіться на чоловіка поруч із Давидом. Високий, широкоплечий, у якого з-під коміра сорочки видно татуювання на шиї... Це Дан. Мій тренер з Одеси! Той самий Дан, який підняв мене на руки на стадіоні й приніс у роздягальню...

Але фінальний удар, який остаточно розніс мою свідомість на шматки, завдала Ксюня. Вона прислала кричуще аудіоповідомлення, у якому її ніжний голос зривався на справжній емоційний ураган.

Ксеня: (аудіоповідомлення) «Дівчата, у мене руки відмовляють!!! Подивіться на четвертого чоловіка, який стоїть трохи позаду Арсена, спершись на залізні бильця стійки! Кремезний, неймовірно широкий, у розстебнутому піджаку, з цим своїм фірмовим суворим примруженням гірського вовка... Це Любомир!!! Мій Любомир із Франківська! Той самий чоловік, який приніс мені полонинські квіти, заблокував мого колишнього й витирав мої сльози своїми великими долонями! Дівчата, він найкращий друг вашого Дана, Давида та твого Арсена!!! Вони всі четверо — одна компанія!»

Світ навколо мене раптом закрутився з шаленою швидкістю. Пазл, який кожна з нас збирала окремо у своєму місті — у Львові, Києві, Одесі та Франківську — з шаленим, оглушливим тріском зачинився в одну єдину, вибухову картину.

Ніка: Очманіти... Вони найкращі друзі. Наш професор, столичний бос Давида, тренер Полі та залізний карпатський ведмідь Ксені... Вони одна компанія.

Сніжка: Так, стоп! Якщо вони найкращі друзі й збираються разом, то вони сто відсотків зідзвонюються й обговорюють своїх дівчат! Дівчата... вони ж знають, що ми сестри! Вони все знають!

Поля: Боже... Арсен знає про мене й Дана, Давид знає про Ксеню та Любомира... Вони грають із нами? Чи це якийсь божевільний, містичний збіг обставин?

Ксеня: Тепер я розумію, чому Любомир так дивно посміхався, коли забирав мене зі Львова! Він все знав! Вони всі четверо тримають нас під своїм тотальним чоловічим контролем!

Я сиділа на ліжку, притискаючи телефон до грудей, а моє серце калатало як божевільне. Уся наша конспірація, усі наші таємні архіви, кабінети, стадіони та франківські мансарди в одну мить перетворилися на один спільний, гігантський вибух. Чоловіки знали все. А ми щойно розкрили їхній головний козир.

Ніка: Дівчата... у понеділок у мене пара з Арсеном. І схоже, наша гра за правилами університету офіційно закрита. Тепер ми граємо за новими правилами