Раді Вас бачити!

Ввечері Львів знову затягло густим туманом. Арсен забрав мене до себе додому відразу після пар. Його простора квартира в скандинавському стилі пахла деревом, лавандою та міцною кавою. Він наполіг, що я маю бути поруч, під його захистом, поки ситуація з чатом і сестрами не проясниться.

Я сиділа на широкому підвіконні в його кабінеті, підібгавши під себе ноги й загорнувшись у його величезну чорну худі, яка пахла кедром. У руках я тримала гарячий чай із м'ятою.

Арсен сидів за своїм дубовим столом. Він послабив краватку, розстебнув два верхні ґудзики сорочки й відкрив ноутбук. Його обличчя було зосередженим. На екрані миттєво з'явилися вікна відеозв'язку.

— О, професоре, привіт, — почувся з динаміків низький, втомлений голос Давида. Столичний бос сидів у своєму кабінеті в Києві, крутячи в пальцях дорогу запальничку. — Що за терміновий збір? У мене тут нічне шоу в клубі починається, треба йти контролювати.

— Давиде, зачекай зі своїм шоу, — перебив його Дан, який вийшов на зв'язок прямо з роздягальні одеського стадіону, накидаючи на плечі спортивну куртку. — Арсен просто так серед тижня нас не збирає. Що сталося, брат? Ректор дізнався про твою студентку?

В іншому вікні пробасив глибокий, оксамитовий голос Любомира. Він сидів у своїй франківській конторі, заставленій будівельними кресленнями, і суворо підпирав підборіддя важким кулаком: — Чуєш-но, Арсене, не томи. Я тусок від Ксенії повернувся, обіцяв їй завтра зранку свіжих ягід привезти, а ти тут тривогу б'єш. Кажи швидко, які проблеми у Львові?

Арсен повільно затягнувся сигаретою, випустив дим у бік від екрана й перевів погляд на мене. В його очах мигнула легка, хижа посмішка.

— Ректор не дізнався, — відрізав Арсен. — Гірше. Моя Вероніка вчора випадково побачила наш спільний знімок. І в неї відкрився дивний дар аналітики.

Давид у Києві припинив крутити запальничку й насупився. Дан в Одесі застиг із курткою в руках, а Любомир напружився, суворо звівши густі брови.

— Тобто? — сухо запитав Давид.

— Тобто чотири сестри Шевчук — Вероніка, Сніжана, Поліна та Ксенія — синхронізували свої дані у спільному Telegram-чаті, — спокійно, наче читав лекцію, продовжив Арсен. — І тепер вони чітко знають, що ми — найкращі друзі. Наша чоловіча змова офіційно розкрита, друзі. Карти на столі.

У динаміках ноутбука запала така тиша, що я на своєму підвіконні ледь не пирхнула в чашку з чаєм.

— Ох ти ж... — першим хрипко сказав Дан, емоційно б'ючи долонею по лавці. 

Давид у Києві повільно підвівся з крісла, підходячи до панорамного вікна свого кабінету. Його спина під дорогою сорочкою напружилася.

— А я-то думав, чого моя Сніжана сьогодні на репетиції поводилася як чиста відьма, — процідив столичний бос, і в його голосі пролунав небезпечний, гарячий азарт. — Вона сьогодні підійшла до мене, закинула голову й так уїдливо запитала, чи добре я знаю психологію. Я тоді не зрозумів підтексту. Ах ти ж маленька маніпуляторка... Вона вирішила пограти зі мною? Ну-ну.

Я почувши це, почала тихо сміятися. В цьому вся Сніжана. Гострий язик і вона як завжди б’є тоді, коли ти сам того не очікуєш. Тут Давиду не позаздриш.

Любомир важко, ляснув величезною долонею по столу так, що аж креслення злетіли. Його обличчя потемніло, а карпатська говірка зазвучала по-особливому жорстко й палко: 

— Матір Божа... То ось чого Ксенія мене сьогодні зустріла з такою хитрою посмішкою! Я їй квіти приніс, а вона дивиться своїми озера-очима так лукаво й запитує: "Любчику, а твої львівські друзі каву міцну варять?". Я ще заклинив на секунду, не зрозумів, до чого тут Львів! 

Але слова Любомира мене здивували. Не знаю, що нашло на Ксеню, що вона ось так сказала, але вона молодець. Дійсно починає оживати. 

Арсен зробив останній ковток віскі зі склянки й криво посміхнувся, дивлячись на друзів.

— Коротше, хлопці, дівчата оголосили нам мовчазну війну, — підсумував мій професор, повертаючи собі свій фірмовий тон. — Вони думають, що перехопили ініціативу. Давиду, твоя Сніжана явно готує новий бунт у клубі. Дане, твоя пташка в Одесі тепер буде ховатися від тебе по всіх трибунах. Любоше, твоя тендітна художниця у Франківську тепер малюватиме твої портрети з підтекстом. Думайте, як діяти на своїх фронтах. А свою Шевчук я беру на себе. Тут у Львові правила встановлюю я.

— Прийнято, — хижо посміхнувся Давид, поправляючи манжети. — Нехай Сніжанка думає, що вона хитра. 

— Сто відсотків! — підтримав Дан. — Я завтра Поліні такий крос влаштую, вона в мене з цієї тренерської взагалі не вийде, поки все не розкаже.

— Най буде так, — суворо пробасив Любомир, і в його очах спалахнув небезпечний вогонь. — Поїду завтра до своєї Ксенії в мансарду, закрию двері й виведаю все до останнього слова. На зв'язку, брати!

Арсен закрив ноутбук і повільно повернувся до мене. Попільничка згасла, у кабінеті залишився лише аромат кедра й м'яти. Він підвівся, підійшов до підвіконня й забрав чашку з моїх рук, ставлячи її вбік. Його великі, гарячі долоні впевнено лягли на мої коліна, притягуючи мене ближче до краю.

— Ну що, Шевчук? — його низький голос завібрував прямо перед моїми губами. — Твої сестри зараз гарячково будують плани оборони в Києві, Одесі та Франківську. А ти... ти вже в моєму лігві. І звідси тебе жоден чат не врятує.

Я сміливо обхопила його за шию, заглядаючи в його розпечені темні очі: — А я й не збираюся рятуватися, Арсене.

Він важко видихнув і вп'явся в мої губи глибоким, владним поцілунком, остаточно закриваючи тему розслідувань. Війна між чотирма містами та чотирма чоловіками офіційно почалася, але тут, у Львові, ми свій вибір уже зробили.

Арсен не просто поцілував мене — він привласнив мої губи, не залишаючи жодного шансу на відступ. Його язик владно штовхнув мої зуби, забираючи весь подих, а великі долоні піднялися з колін вище, безжально підтягуючи вгору його ж чорну худі, в яку я була одягнена. Тканина злетіла через мою голову за секунду, залишаючи мене на підвіконні повністю оголеною під його важким, розпеченим поглядом.

Він відірвався від моїх губ, важко дихаючи, і його очі потемніли до стану грозового неба.

— Ти думала, що перехитрила мене з цим чатом, маленька? — прохрипів він, і його пальці грубо, але неймовірно палко стиснули мою талію, піднімаючи мене з підвіконня й одним рухом усаджуючи прямо на свій масивний дубовий стіл, прямо на закритий ноутбук та документи. — Ти вирішила пограти в хованки з кризовим психологом?

Я вигнулася, впираючись долонями в прохолодне дерево столу. Кожна клітина мого тіла тремтіла від солодкого передчуття. Його близькість, ця чоловіча, первісна сила більше не лякала мене — вона зводила з розуму.

— Я не граю, Арсене... — видихнула я, закидаючи голову назад, коли його гарячі губи вп'ялися в мою шию, залишаючи там темні, палкі мітки.

— Граєш, — рикнув він мені в шкіру.

Арсен одним рухом розстебнув свій ремінь і позбувся штанів, оголюючи своє потужне, збуджене тіло. Його чоловіча плоть, велика й гаряча, випередила моє стегно, і я відчула, як сильно він мене хоче. Але він не став поспішати. Його контроль вимагав моєї повної, абсолютної капітуляції.

Він розсунув мої коліна в сторони, стаючи між ними. Його велика долоня спустилися до моєї гарячої глибини, яка вже стікала вологою від одного лише його голосу. Арсен увів відразу два пальці всередину, різко, глибоко, змушуючи мене голосно, рвано застогнати на весь кабінет. Він пестив мене зсередини, великим пальцем мучаючи розпечений клітор, поки я не почала благально вигинатися, шукаючи його губами.

— Дивись на мене, Вероніко, — хижо наказав він, і його голос вібрував у моїх нутрощах.

Я відкрила очі, дивлячись прямо в його темні, хижі зіниці. І в цей момент Арсен одним потужним, важким поштовхом увійшов у мене на всю довжину.

— А-а-ах... Арс… — мій крик відвертої, дикої насоди потонув у його новому поцілунку.

Він узяв мої руки, закидаючи їх собі за шию, а сам міцно перехопив мої сідниці, піднімаючи мене на столі й задаючи шалений, жорсткий темп. Це не було схоже на ніжність у шале. Зараз це було чисте, первісне володіння. Кожен його глибокий поштовх відгукувався глухим стукотом дубового столу й моїми без владними, гучними стогонами. Він заповнював мене так сильно, наче хотів випалити на моєму тілі своє ім'я, щоб жодне місто, жоден колишній жах ніколи не посміли повернутися.

— Ти моя... чуєш? Тільки моя, Ніка, — хрипів він, прискорюючись, і м'язи на його широких плечах ходили ходором під моїми пальцями.

Я впивалася нігтями в його спину, повністю розчиняючись у цьому розпеченому ритмі. Всередині все стислося в тугий, вибуховий вузол. Стіл під нами здригався, папери летіли на підлогу, але нам було байдуже. Я підняла ноги, обхоплюючи його талію, приймаючи кожен його удар ще глибше.

— Арсене, я все... я більше не можу... — задихалася я, відчуваючи, як підступає шалена хвиля оргазму.

— Разом зі мною, маленька. Давай! — рикнув він, роблячи три останні, максимально потужні, нищівні поштовхи.

Мене накрило таким диким, сліпучим оргазмом, що перед очима спалахнули іскри. Моє тіло в судомах стиснуло його плоть, витискаючи з Арсена глухий, тваринний рик. Він зробив фінальний, до упору, рух і вилився в мене гарячим, пульсуючим потоком, повністю здригаючись усім своїм величезним тілом на моїх грудях.

Ми так і залишилися лежати на його робочому столі серед розкиданих кризових кейсів. Арсен важко дихав мені в шию, його серце влаштувало справжнє цунамі під моїми долонями. Він повільно вибрався з мене, обережно притиснув до себе й зацілував мої мокрі від сліз насолоди повіки.

Війна чотирьох міст офіційно почалася, але у своєму львівському кабінеті мій професор виграв свій головний бій. Його жінка була завойована. Повністю й назавжди.