Раді Вас бачити!

Коли ти живеш у стані абсолютної, розпеченої пожежі, звичайна університетська рутина починає здаватися грою на мінному полі. Після тієї божевільної ночі в кабінеті Арсена, коли його дубовий стіл став свідком нашої повної капітуляції перед почуттями, мені було важко просто сидіти на парах. Під шкірою досі пульсувало гаряче тепло його дотиків, а в голові крутилися його слова: «Своїх жінок ми не віддамо нікому».

Але реальність швидко нагадала про себе. І ця реальність мала ім'я — Юля.

У середу після практики студенти швидко розійшлися. Я затрималася біля розкладу в холі, звіряючи дати майбутніх колоквіумів. Коридор майже спорожнів, коли біля мене різко зупинилася знайома тінь.

Юля стояла, схрестивши руки на грудях. Від її колишньої кокетливої маски не залишилося й сліду. Вона дивилася на мене з такою неприхованою, отруйною люттю, що в повітрі запахло озоном. Після того, як Арсен Володимирович виставив її невігласом перед усіма, її самолюбство було розтоптане на порох. І винною в цьому вона вважала виключно мене.

— Ну що, Шевчук, задоволена? — тихо, майже шиплячи, мовила вона, підходячи на крок ближче. — Думаєш, якщо ти один раз гарно вивчила тему з підручника, то стала його улюбленицею? Думаєш, я не бачу, як ти на нього дивишся? І як він... спочатку каже, що ти виняткова, а потім розпинає мене?

Я спокійно повернула до неї голову. Всередині більше не було того дикого страху, який паралізував мене раніше. Я була під захистом стіни, яку не пробити жодній заздрості.

— Юлю, я вже казала тобі: займайся своїми оцінками, — відповіла я холодним, рівним тоном. — Професор оцінює знання. Якщо ти замість протоколів безпеки вчила колір своєї помади — це твої проблеми, а не мої.

Юля ледь помітно здригнулася від моєї прямоти, її пальці судомно стиснулися в кулаки.

— Мої проблеми? — уїдливо перепитала вона, а на її губах з'явилася тонка, небезпечна посмішка. — О ні, мила. Це твої проблеми. Ти думаєш, що ти така хитра? Думаєш, ніхто не помічає, як ти затримуєшся після пар? Як у тебе щоки палають, коли ти виходиш з кабінету кафедри? Я знаю, що між вами щось є, Шевчук. Наш крижаний професор занадто сильно змінився. І я це доведу.

Вона зробила крок назад, зверхньо підкидаючи підборіддя.

— Один знімок, Шевчук. Одна скарга в деканат про порушення етики та субординації — і твій Арсен Володимирович вилетить з цього університету з вовчим квитком. А тебе з тріском відрахують. Я не полінуюся походити за тобою. Я дізнаюся, де він тебе забирає і куди підвозить. Побачимо, як ти тоді заспіваєш перед вченою радою.

Вона розвернулася й швидкою, переможною ходою попрямувала до виходу з корпусу.

Я залишилася стояти біля розкладу, і хоча зовні я залишалася абсолютно спокійною, всередині знову піднялася легка тривога. Юля була не просто заздрісною дурницею — вона була пораненою в саме его жінкою, яка готова піти на будь-яку гидоту. Вона збиралася стежити за нами. Почала відкрито полювати за доказами.

Я гарячково дістала телефон і вийшла на ґанок корпусу. Мені терміново потрібно було попередити Арсена. Наша конспірація опинилася під прямим прицілом старости. І тепер кожен наш крок за межами аудиторії мав бути прорахований із хірургічною точністю.

Я стояла на ґанку університету, стискаючи в руках телефон, а в голові досі відлунював уїдливий, шиплячий голос старости: «Один знімок, Шевчук... і твій Арсен вилетить звідси з вовчим квитком». Серце колотилося так, ніби вже готове було вистрибнути з грудної клітки. Я вже збиралася відкрити чат із Арсеном, як раптом ззаду почулося тихе зітхання й знайоме шурхотіння куртки.

— Ну і стерва ж вона, звісно, — спокійно, з легкою хрипотою сказав Макс, порівнявшись зі мною й спираючись плечем об масивну кам'яну колону ганку.

Я здригнулася й ледь не впустила мобільний. 

— Максе... Ти що, чув усе?

Друг повільно повернув до мене голову. Його завжди веселі, безтурботні очі зараз були серйозними й зосередженими. Він засунув руки в кишені своєї незмінної куртки й кивнув у бік воріт, куди щойно пішла Юля.

— Я стояв за кутком біля стенду з оголошеннями, чекав на тебе, — чесно відповів він. — Чув кожне її слово. Про кабінети, про погляди й про її геніальний план зі скаргою в деканат.

Мій пульс підскочив. Лякаюча паніка з минулого знову спробувала стиснути горло липкими пальцями. Макс тепер усе знає. Мій єдиний друг в університеті дізнався про мою найбільшу, найнебезпечнішу таємницю. Я затамувала подих, очікуючи на засудження, на купу запитань у стилі «Як ти могла?» або «Це ж викладач!».

Але Макс лише подивився на мене своїм фірмовим, простим поглядом, у якому не було ні грама осуду. 

— Шевчук, дивись на мене, — м'яко, але наполегливо попросив він, роблячи крок ближче. — Мені плювати, з ким ти затримуєшся після пар і чия машина забирає тебе вечорами. Це твоє особисте життя, і ти маєш на нього повне право. Головне — я бачу, що ти нарешті ожила й посміхаєшся. І я не дозволю якійсь ображеній старості все зіпсувати.

З моїх грудей вирвався судомний подих полегшення. Сльози вдячності підкотилися до очей, але я стрималася.

— Що ти маєш на увазі? — тихо запитала я.

— Я маю на увазі, що Юля занадто багато на себе бере, — хижо примружився Макс, і на його обличчі з'явилася чисто чоловіча, захисна впевненість. — Вона думає, що вона тут королева відомостей і компроматів. Але вона забуває, що я відповідаю за технічне забезпечення нашого студентського самоврядування. У мене є доступ до її робочого ноутбука, де вона тримає всі свої «секретні» файли й переписки, і я знаю парочку її власних грішків з іншими викладачами, за які її саму можна відрахувати ще до кінця тижня.

Він дістав свій телефон, покрутив його в руках і впевнено подивився на мене:

— Короче, Нікусь. Я можу зробити так, що їй буде дуже сильно не до тебе. Організую їй таку деескалацію, що вона свій телефон боятиметься в руки взяти, не те що фотографувати когось біля корпусу. Тобі треба, щоб вона мовчала? Вона буде мовчати. Просто скажи слово.

Я дивилася на свого друга й відчувала, як усередині мене розливається неймовірна сила. Мій світ більше не був крихким. Мені більше не треба було ховатися по кутках. Наді мною була залізна стіна Арсена, а поруч стояв Макс, готовий прикрити мені спину на студентському фронті.

— Дякую тобі, Максе... — щиро, з глибоким видихом сказала я, кладучи руку йому на плече. — Ти навіть не уявляєш, як для мене це важливо. Але давай поки не будемо діяти радикально. Подивимося на її наступний крок. Мені треба... розповісти про це.

— Професору? — з легкою, розуміючою усмішкою уточнив Макс, хоча імені так і не назвав, поважаючи мою конспірацію.

— Йому, — кивнула я.

— Без проблем. Свій ультиматум я тримаю напоготові. Якщо ця змія хоч раз косо подивиться в твій бік — дай знати. Все, Шевчук, вище ніс. Бувай!

Макс весело ляснув мене по плечу, накинув каптур і побіг по сходах до виходу, повертаючи мені ту саму легкість. Я знову поглянула на телефон. Тривога зникла. Тепер я була готова написати Арсену. Карти дійсно були на столі, але наша команда щогодини поповнилася ще одним дуже надійним гравцем.