Раді Вас бачити!

Роман. 

Увечері вирішили зустрітися і сходити в «Бріг» зі своїми панянками. Сергій із дамою серця крокує попереду, як завжди, за руку, а я з пасією йду слідом. Біля входу в кав'ярню галантно пропускаємо своїх супутниць уперед. Людей тут багато: і молодь, і ті, хто старші. Навколо витає приємна атмосфера вихідного вечора, того самого, коли можна не думати про те, що завтра навчання або робота, а просто розслабитися, посидівши за столиком із друзями або коханою людиною.

          Знаходимо вільне місце і зручно розташовуємося — пара навпроти пари.

— Не найкращий заклад, — морщить чоло Поліна.

— Якщо хочеш, можемо піти в «Лелеку», — пропоную їй.

— Усе добре, Ромо, можна і тут залишитися, — мило посміхається, струснувши своїм чорним, як смола волоссям.

Воно сяйливою хвилею перекидається на одне плече, і я одразу витріщаюся на її оголену тонку шию.

— Тут жива аура вільного спілкування, — зауважує мій приятель.

— У дорогих кафе часто буває нудно. А тут і караоке є, чудово! Я люблю співати! — крутячи головою в різні боки, каже його половинка.

— Я ще не чув, як ти співаєш, — звертається він до неї.

— Можливо, почуєш сьогодні, — кокетуючи доторкається вона до його щоки.

Моя зазноба помічає, як я роздивляюся стрункі ноги молодої офіціантки, і з усієї сили тріскає мене по голові меню в яскраво-помаранчевій обкладинці.

— Що? — обурююся, насилу відводячи очі від споглядання чужих кінцівок.

— Нічого, баболюбе! Я їсти хочу, замовляй, — ображається.

Офіціантка в три заходи приносить наше замовлення за хвилин двадцять, після того, як ми вже кілька разів висловлюємо їй своє невдоволення з приводу цього закладу.

— Що це за пісня? — цікавиться Світлана.

Її залицяльник знизує плечима, зі смутком подивившись на неї, ніби вибачається за своє незнання. І вона цілує його, всього лише на мить, торкнувшись своїми губами його губ. Трохи подумавши, теж кажу, що не можу згадати, хоча цю мелодію точно десь чув. Дівчата п'ють коктейль із кумедною назвою «Квадратний місяць». І судячи з градуса алкоголю, він реально може стати квадратним, якщо випити таких ось коктейлів пару штук. Місяць, звісно, квадратним не став, але погляд сфокусувати у брюнетки виходить погано, та й сміятися вона щось стала занадто часто. А її подруга, хоч і здається більш тверезою, але судячи з того, як обіймається зі своїм хахалем, алкоголь і їй приніс розкріпачення.

— Поліно, а чому ти мені не казала, що Барбі з тобою в одній групі вчиться? — запитую в неї.

— Яка ще Барбі? — не розуміючи, про що йдеться, перепитує вона.

— Та, яка з Мажором зустрічалася.

— А, чула я про цю солодку парочку. Ця дівчина, правда, така гарна, як кажуть?

— Ну так, вродлива… була, — задумливо відгукуюся.

Блондин весь цей час був зайнятий своєю пасією, вони захоплено цілувалися.

Почувши прізвисько особи, яка вже давно позбавила його спокою, він відсторонюється від неї та сідає ближче до столу.

— А, що ви там про Барбі говорили?

— Ти уявляєш, виявляється вона, вчиться разом із моєю дівчиною?! — повідомляю йому.

— Чому ти мені раніше не сказав? — дивується він.

— Та я сам тільки сьогодні дізнався!

— А за кого ви говорите, любий? Я вже ревную! — насторожується Свєта.

— Зайчику, не вигадуй! Це просто одна знайома, — винувато дивиться він на неї, ніби його застали зненацька, коли він займався чимось непристойним.

— У тебе з нею щось було? — не вгамовується вона.

— Як ти могла таке подумати, я тобі не зраджую?! — червоніє він і знову захоплює її поцілунком, щоб відірвати від цієї розмови.

— Я навіть не уявляю, хто в моїй групі може бути Барбі?! А як вона, хоч виглядає? — продовжує розмову моя зазноба.

— Ну, звісно, ти у «Джаз» не ходиш, звідки тобі знати? Її знають тільки ті, хто там зависає, — пояснюю їй.

— А ти нічого не плутаєш? Вона точно зі мною вчиться?

— Я її сьогодні бачив поруч з Ольгою, вони цілий день разом ходили. Ця красуня дуже змінилася, сам її ледве впізнав. Я був вражений, як можна з такої лялечки перетворитися на це страхіття?!

— Це Анжела… чи що? Вона та сама?.. — її здивуванню немає меж.

— Отже, її Анжела звати? — уточнюю для себе.

— Раніше вона, звісно, видна дівчина була, стильна така, але, на мій погляд, як для Барбі простакувата. Мажор міг би й крутішу знайти.

— Це вона в інституті скромничала, ти б бачила її в «Джазі» — вся в золоті, брендові речі, як модель з обкладинки журналу. Він на неї не скупився. І раптом такі зміни. Що з нею сталося?

— Депресія у неї через те, що з нареченим розлучилася. Тепер усе зрозуміло, втратити таку вигідну партію, хоча на що вона розраховувала?! Син мільйонера ніколи не буде серйозно ставитися до простолюдинки, погрався і кинув, — цідить крізь зуби.

У зал витончено входить ефектна блондинка, і кілька хлопців, що стоять біля входу, заворожено дивляться їй услід. Проходячи повз наш столик, вона ледь помітним жестом торкається моєї спини. Одразу ж відриваюся від розмови і повертаюся в її бік. Посміхнувшись, вона ковзає по мені поглядом. Теж відповідаю їй посмішкою. Ця краля вже давно пройшла, а я все дивлюся із захопленням. Вона так само гарна, як колись Барбі, і мимоволі згадую її, відчувши, як від цього спогаду пробігають мурашки по тілу.

Моя ревнивиця, помітивши, що занадто зацікавився незнайомкою, влаштовує мені моторошний скандал. Як не намагаюся її заспокоїти, вона не вгамовується, звинувачуючи мене в зраді. Настрій зіпсований у всієї компанії й ми просимо порахувати нас.

— Барикін, ми йдемо, я цю істеричку зараз додому відправлю! А ви залишаєтеся? — цікавлюся в нього.

— Ні, ми теж підемо. Світлані сьогодні раніше вдома треба бути.

— Чудово, тоді дівчат проведемо і посидимо десь удвох, мені треба з тобою ще побалакати про справи.

Офіціантка підходить до нашого столу, і посміхаючись, простягає рахунок.

— Здачу залиште собі, — віддаю їй гроші.

— Дякую, Ви такий милий… — заграє зі мною.

Це остаточно виводить із себе мою брюнетку, і вона знову накидається на мене зі своїми підозрами. Останнім часом мене дратує, що вона поводиться так, ніби я її власність. Її в моєму житті стало занадто багато. Тупа вона якась. Гарненька — так, весела — навіть занадто, а говорити нема про що. Суцільні телячі ніжності й сюсюкання, як у дурної матусі на дитячому майданчику: «Ах ти, мій зайчику, Ромчику, сонечко, ах ти, мій пупсику…». Нудить уже. Я не зайчик, не сонечко і вже тим більше — ніякий не пупсик!

— Що я такого зробив? Я, що винен, що скрізь усі дівки постійно мені на шию вішаються?! — серджуся і за руку витягую її з кав'ярні.