Раді Вас бачити!

Усі заглиблюються в шашлики, горілку, пиво і розмови про минулі поїздки в ліс. Святкувальники поступово діляться на окремі групи: рано чи пізно таке трапляється у всіх компаніях. З іншого боку лісопосадки шумлять мотори та чуються голоси, п'яному Женьці неодмінно хочеться подивитися, хто ж це приїхав. Спочатку, він просто прислухається, а потім вирішує залізти на дерево. Після довгого огляду зупиняє свій вибір на високій тендітній березі. У цей час мій милий розповідає про свою колишню, як та хотіла зробити собі татуювання на найцікавішому місці. Але щойно збираюся запитати, що це за місце таке, як лунає заклик Аліни підійти та на щось подивитися. Усі збираються біля вищезгаданої берізки, спостерігаючи, як її залицяльник, старанно пихкаючи, лізе по ній угору, щоб подивитися, хто ж там на іншому краю лісу?

Щоправда, сказати «лізе вгору» важко, бо в міру його залізання дедалі вище, береза схиляє верхівку дедалі нижче.

— Тарзане, куди поспішаємо? — не витримує іменинник.

Той відкриває очі ширше і бачить, що береза згинається під його вагою, і зараз він просто висить на ній догори ногами, міцно вхопившись за худу крону. Деякий час він задумливо мовчить, а потім зі здивуванням і захопленням сповіщає:

— О! Від землі ліз, до землі й приліз!

До своїх слів він хоче додати якийсь жест, але ледве відпустивши гілки, летить на землю, а дерево підіймається назад.

— Кінг Конг хрінів, — бурчить його половинка, кинувшись його обтрушувати.

Той, хто приземлився, перебуває в моторошному захваті й навіть забуває, навіщо туди ліз.

******************

Роман.

Настає вечір, від червоного західного сонця на небі залишається тонка смужка заграви. М'ясо засмажене і з'їдене, у мерехтливому червоному мангалі догорають березові дрова. Начальник із Сергієм щось обговорюють біля машини, а моя зазноба з Олесею йдуть у будиночок. Вирішую скористатися ситуацією і підійти до блондинки товариша, яка стоїть недалеко від мангала, рятуючись від настирливої мошкари.

— Чого нудьгуєш одна?

— Ти? — обернувшись, вона зустрічається зі мною поглядом і відступає на крок, приготувавшись позбутися вимушеного товариства.

— Скільки захоплення в голосі, — мене забавляє її дражнити.

— Рома ти мене переслідуєш?

— Замерзла? — ігнорую її запитання.

— Ні, комарі дістали, — спокійно каже.

— Хочеш, я буду від тебе їх відганяти? — обіймаю її ззаду.

Відчуваючи її тепло, сильно збуджуюся, кожна клітинка тіла відгукується на цей дотик, що бентежить. Хочеться її поцілувати та більше не випускати зі своїх обіймів.

— Руки прибрав!

— Не набридло ще чинити опір?

— Не набридло ще робити нікчемні спроби?

— Так вже й нікчемні? Ми обидва знаємо, до чого все це призведе, так, солоденька?

Задоволений тим, що вона мене не відштовхує від себе, злегка нахиляюся до неї, даючи змогу зануритися в приємний аромат моїх парфумів.

— Тобі краще відійти, нас можуть побачити.

— Ніхто не побачить: Поліна в будиночку, а Барикін в машині сидить.

— Все одно, навіщо нам палитися? Мені неприємності не потрібні!

— Як скажеш, красуне, — цілую її в щічку і відходжу.

«Ну, нічого, настане момент. Я зцілю її всю, у неї голова закрутиться від моїх поцілунків», — думаю і навіть прикриваю очі, уявляючи, як це станеться. Але поспішати не слід, вона не така, як усі. Нічого, все одно свого доб'юся.

************************

Анжела.

Знову починається злива. Усі поспіхом хапаються за імпровізований стіл, і швидко зібравши залишки, закидають усе в багажник, а потім кидаються по машинах. Роман із брюнеткою сідає до старшого зміни, а я тягну свого бойфренда в інший автомобіль.

— Що, додому? — запитує винуватець свята.

— Ну, а що тут ловити? — розводить руками Євген.

Першою від'їжджає машина іменинника.

— Ну, що, Ігорю, заводь, — командує брат, сидячому за кермом.

— Куди їдемо? — уточнює той маршрут.

— Можна до мене поїхати, обсушитися і погрітися.

— Ні, я додому, — одразу відмовляюся.

— Анжело, а чого так? — розвертається до мене Аліна, витираючи волосся рушником.

— Мені завтра рано вставати, та й узагалі, втомилася щось.

— Так, ми поїдемо додому. Погуляли й досить, — підтримує мене благовірний.

— Нецікаво з вами! Ну, гаразд — додому, так додому, — бурчить Женя. Їдемо, здебільшого мовчки. Кожен намагається, хоч якось витиснути речі та привести себе до ладу.

Літо в самому розпалі. Після цього свята тягнеться нескінченна низка вечірок, проведених за містом, на літніх майданчиках місцевих кафе або в когось удома. Навіть близьке настання осені не надто напружує нашу компанію.