Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Анжела.
З ванної заходжу на кухню та одразу лізу в холодильник. Поки Роман приймає душ, розігріваю обід та накриваю на стіл. Разом сідаємо обідати, вчора ми вперше разом вечеряли.
— У нас тепер все по-сімейному. Це так зворушливо, так, люба? — іронізує.
— Мене щиро лякають твої ігри.
— Немає жодних ігор. Все по-справжньому, — усміхається.
— Я намагаюся, але ніяк не можу тебе зрозуміти. Скажи мені, що далі?
— Не знаю, зараз я не хочу про це думати. Але мені потрібно, щоб ти залишалася зі мною. Ти ж і сама не хочеш іти.
— З чого це ти взяв? Ти надто себе переоцінюєш, не все у світі крутиться виключно навколо твоєї персони.
— Ось тільки не треба вдавати з себе принцесу! Навіщо постійно упиратися, якщо ми все одно хочемо одного й того самого? Змирись.
— А якщо я не хочу з цим миритись?
— Тебе тягне до мене, Анжела. Немає сенсу боротися з цим, — шепоче, нахиляючись і зупиняючись за кілька сантиметрів від моїх губ.
— Якщо мені огидна сама думка про цей потяг? Я таке не хочу. І буду дуже рада, коли ти нарешті відчепишся від мене, — відвертаюся.
Він ніяк не реагує на мої слова, підвівшись з-за столу, ставить свою тарілку в раковину.
— Навіщо тобі це? Навіщо тобі я? — зупиняю його своїм питанням, коли він уже збирається виходити.
— Я не пропоную стосунків, а всього лише чесно кажу, що хочу тебе. Нам добре разом — це факт. Відкинь усі умовності та роби те, що тобі хочеться, — відповідає перед тим, як підти.
Залишившись одна, скидаю посуд зі столу в раковину, але мити не збираюся, нехай сам помиє. Бісить, що він за мене все вирішує! Валяємося на ліжку і дивимося телевізор, коли він вмикає свій мобільний відразу сиплеться купа повідомлень,
серед яких і від Поліни. Вона не змушує на себе довго чекати та незабаром дзвонить. Він спершу не відповідає, але на третьому дзвінку не витримує.
— Чого ти хочеш? — грубить їй він. — Ні, я не прийду… Тільки не починай знову! У мене сьогодні «стрілка» з «братвою», а потім збираюся раніше лягти спати. Мені, взагалі-то, завтра на роботу… Що таке? Ти мені знову не віриш? Тоді навіщо ти
зустрічаєшся зі мною? Все, бувай.
«Таких брехливих негідників я ще не зустрічала, а бреше, як переконливо. Вже тиждень спить, та, що там, живе з іншою, а сам продовжує морочити голову своїй зазнобі!» — серджуся на нього і йду на кухню. Зараз немає бажання перебувати з ним поряд і до того ж цьому нахабі потрібно ще приготувати їжу на роботу. Поки смажу м'ясо, йому знову хтось дзвонить. Прислухаюся і з розмови розумію, що це його приятелі-бандити під'їхали та чекають на нього.
— Я недовго, біля під'їзду в машині посиджу.
«Ну, треба ж вже звітує переді мною, начебто ми пара. Що з ним? На нього це не схоже», — дивуюся і йду до спальні, щоб заколоти волосся. На столі відразу помічаю залишений ним телефон, і присівши на стілець, вирішую скористатися моментом і зателефонувати Юлі.
— Ти знову дзвониш із цього номера? Я не розумію, у тебе з ним щось є? —одразу запитує вона.
— Просто попросила зателефонувати, — брешу.
— Може, зустрінемося якось, в «Джазі» зависнемо? З нашою компанією побачишся, я їм розповідала, що ти дзвонила. Вони тобі передавали привітання.
— Тільки не там…
— Розумію, без Мажора ти на мілини. Посидимо моїм коштом, я пригощаю.
— Дякую, не треба. Я туди принципово не хочу ходити, щоб про Андрія не згадувати. Але хлопців наших хотіла б побачити. Пів року разом день у день, вважай, як друга родина.
— Давай тоді в іншому місці зустрінемося, в «Лелеці», наприклад?
— Непогана ідея, тільки зараз не можу.
— Розумію, до весілля готуєшся? Коли вже відбудеться ця знаменна подія?
— Поки не знаю, я не впевнена, що воно взагалі буде. Багато чого сталося, все якось і не розповіси. Як там Єгор? Передавай йому полум'яний привіт.
— Чого це ти так ним цікавишся? Око на нього поклала?
— А що? Він досить привабливий, — посміхаюся, — і єдиний із вашої компанії, кому я можу повністю довіритися.
— А ти не хочеш із ним роман закрутити?
— Я навіть і не думала про це. Він, хоч і несерйозний, але страшенно чарівний. Якби не одне «але», то я, можливо, розглянула б його кандидатуру.
— Ну, ну, — чую голос за спиною та одразу скидаю дзвінок.
Я настільки захопилася розмовою, що навіть не помітила, як Роман повернувся.
— І чию кандидатуру ти там зібралася розглядати?
— Ти про що?
— Я все чув.
— Це просто мій добрий знайомий, я йому багатьом зобов'язана, — квапливо встаю з-за столу, щоб піти.
— Тепер ти тільки моя! І ніякому Єгорові не дістанешся! — нервово хапає мене за зап'ястя, коли проходжу повз нього.
— Вимагай від мене тільки те, що готовий дати сам, — невдоволено висмикую свою долоню з його руки та йду на кухню.
Закінчую приготування вечері, а потім закриваюся у ванній, щоб помити голову.
