Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
На ґанку вже стоять наші дами, панянка товариша відразу ж висне на ньому, а моя половинка навіть не рушає з місця. «Отже, вона реально образилася, чудова нагода порвати з нею. І я кинув би її із задоволенням, боже, як же вона мені вже набридла! Но не можна, треба грати роль, театр по мені плаче…» — думаю, дивлячись на неї.
— Привіт, люба, — ніжно обіймаю її й цілую в щічку.
— Привіт, — невдоволено кривиться.
— Все ще дуєшся, кицько?
— А як я маю поводитися після вчорашнього? Ромо, навіщо ти мене обдурив?
— Чому одразу обдурив? Я, правда, хотів, просто не вийшло, вибач.
— А, що це ви, як і раніше, удвох? Де ж ваша подружка поділася? — цікавиться Максим.
— Невідомо, зникла кудись. Сергій щодня бігає, питає — чи не з'явилася вона на заняттях? — відповідає його зазноба.
— А чого ти так цікавишся нею? Дивись, як би твоя пасія не приревнувала! — жартує над ним Поліна.
Він одразу червоніє і замовкає. Постоявши ще трохи на вулиці, розходимося після дзвінка по своїм аудиторіям. Після занять не поспішаю йти, стою на ґанку з однокурсниками, вичікую, коли з будівлі інституту вийде Ольга зі своїм залицяльником. Вони віддаляються у бік гуртожитку. Проводжу їх поглядом, і постоявши ще якийсь час, слідую за ними. Це спонтанне рішення, наперед я нічого не планував. Ноги самі приводять до кімнати, де мешкала Анжела. Знаю, куди йти, бо колись приходив туди за своєю пасією. Двері не замкнені, і попередньо
постукавши, входжу всередину. Парочка п'є чай.
— Що тобі тут треба? — господиня мало не обливається від несподіванки.
— Бачу, тут не дуже дружньо зустрічають гостей! — помічаю.
— Не пересмикуй! Для чого прийшов?
— Мені треба з тобою поговорити.
— Про що? — дивується.
— Це особисте — не при свідках. Лукін, залиш нас ненадовго.
— Я не зрозумів, що тобі від неї може бути потрібне? — не витримує він.
— Не хвилюйся, я до твоєї дівчини чіплятися не буду. Ти сам це знаєш, тому хвилюватися тобі нічого.
— Ну, добре, розмовляйте, — підіймається, збираючись вийти.
— Максиме, стій! Чого це він розпоряджається у моїй кімнаті? Може, я не хочу з ним балакати?! Нехай скаже, що йому потрібне і провалює!
— Я, взагалі, хотів поговорити про одну подію тижневої давності ну, ти розумієш, про що я, так? Якщо хочеш, ми можемо обговорити це у присутності твого бойфренда, — посміхаючись, повідомляю.
— Гаразд, вийди, — збліднувши від страху, звертається вона до нього.
Він слухняно віддаляється з кімнати, а я сідаю на стілець.
— Ну, і що тобі насправді від мене треба? — перелякано питає вона.
— Мені потрібні речі Анжели, — нервово смикаюсь на стільці.
— Навіщо? — незрозуміло дивиться на мене.
— Покажи мені, де її речі. Я зараз їх заберу.
— З якого дива я тобі повинна їх віддавати?
— Тому що це вона попросила мене про це.
— А чому вона сама не прийшла? І взагалі, де вона?
— Вона зараз не може прийти, але з нею все гаразд. Коротше, давай, діставай мені, що їй належить: одяг, взуття та інші особисті речі. Я заберу все!
Сусідка згаданої особи в нерішучості мнеться, але потім, нахилившись, витягає з-під ліжка велику сумку приятельки. Розкривши її, кладе туди пару дорогих туфель.
— Халат і зубну щітку класти? — уточнює.
Киваю, вона все складає, а потім ставить сумку переді мною.
— Це все чи ще щось лишилося?
— Її зошити, постільна білизна, рушник та посуд. Це також треба?
— Тільки конспекти, решта не потрібна.
— Усі її зошити на столі, сам знайдеш.
— До речі, я сподіваюся, ніхто не дізнається про це? Якщо ти, хоч комусь скажеш, я все розповім твоєму хахалю про сауну. Я взагалі на весь інститут тебе прославлю! Навряд тоді він захоче з тобою зустрічатися! — погрожую їй, складаючи всі конспекти білявки у свій пакет.
— Я все зрозуміла, — приречено вичавлює Оля.
