Раді Вас бачити!

Анжела.

У той час, як Роман вранці приходить із роботи додому, я вже не сплю, одягнена чекаю, щоб він випустив мене із квартири. Це очікування гнітить. Щоразу повторюю самій собі, що він женолюб, що для нього наша ніч просто чергова пригода, про яку він швидше за все вже забув. Але це анітрохи не допомагає. Вперта пам'ять, як на зло, постійно прокручує в голові події минулої ночі, не даючи розслабитись ні на хвилину. Перспектива знову опинитися з ним наодинці лякає. Він входить до спальні й мовчки кидає на мене короткий погляд. Нічого не кажучи, включає телевізор і переодягається, а потім йде на кухню. Зваривши там собі пельмені, снідає та закривається у ванній. Не знаю, що робити, він навмисно не помічає мене і не розмовляє. Передчуття каже, що нічим добрим для мене це не закінчиться.

Боюся його і не можу набратися сміливості, щоб порушити це тяжке мовчання і запитати, чому він не відпускає.

Коли господар квартири після душу знову повертається до своєї

кімнати, бачу, що він роздягнений, на його стегнах пов'язаний лише рушник. Навіть у думках не зізнаюся собі, наскільки сильно він мене чіпляє. Досконалий, чарівний, гарний мерзотник, що чудово усвідомлює власну привабливість. Відчувши в його діях якийсь каверз, встаю з ліжка і про всяк випадок відходжу від нього трохи далі. Але це мене не рятує, він відразу виявляється поруч.

— Я сумував! — притягує до себе, жадібно зариваючись пальцями в моє волосся.

Намагаюся уникнути його обіймів, але він з легкістю ламає мій опір і стискає у кільці своїх рук.

— Анжело, я дуже хочу тебе! — шепоче.

— Будь ласка, не треба. Ти ж обіцяв, що це буде лише раз, — благаю.

— А я тебе обдурив. Ти ж сама казала, що я негідник.

Наші погляди зустрічаються, між нами проскакує електричний розряд симпатії та бажання. Хлопець розуміє, що я хочу того ж, що й він. Боюсь і не показую виду, але готова підкоритися йому. Не розмикаючи свого захоплення, він повільно підводить мене до ліжка. Опустившись на нього, лягає на спину та укладає мене зверху на себе. Вдихає аромат мого волосся, що впало на його обличчя і цілує, пристрасно та вимогливо. Ледве дихаю, паніка знову охоплює мене, мозок повністю відключається і я перестаю думати. Все відбувається, як у маренні, тумані, що

обпікає. Запам'ятовую тільки обійми його жарких рук, поцілунки та плотський жар, як тільки в мене увійшов. Коли все закінчується, ховаючи очі й згоряючи від сорому, йду до душу. Вже одягнена, заходжу до спальні та бачу, що телевізор вимкнений. Він лежить на животі, уткнувшись обличчям у подушку і засунувши під неї руки, мабуть, збирається спати.

— Відпусти мене додому! Скільки можна мене тут тримати? Зрештою, це вже не смішно! — зриваюся.

— Відчепись від мене, я сплю, — бурчить.

— Так випусти мене та спи собі, скільки хочеш!

— Ти, що не розумієш, що я після доби й мені треба поспати? Не чіпай мене! Двері я зачинив так, що можеш не намагатися втекти, — вже засинаючи, промовляє.

Злюсь і йду на кухню. Сиджу там, напевно, пів дня, поки «Його Величність» спить, проклинаючи той злощасний день, коли потрапила в цю пастку. Розумію, що цей зухвалець прокинувся, коли чую, як він розмовляє з кимось телефоном. З розмови дізнаюся, що то Поліна. Незабаром він виходить із квартири, настільки швидко і несподівано, що навіть не встигаю підвестися зі стільця.

*************************

Роман.

О шостій я вже біля дому своєї зазноби. Її батьки поїхали на дачу, і вона запросила мене у гості. Після романтичного вечора при свічках, який вона влаштовує, опиняємося в ліжку і вже за двадцять хвилин, втомлені валяємося на ньому. Вона віддано заглядає мені в очі й гладить по волоссю, її дотики викликають роздратування. Відчуваю, як вона мені вже починає набридати. Навіть секс із нею одноманітний і передбачуваний. Прийшов — переспали, пішов — забув, прийшов — знову згадав. Хоча, що там, я завжди знав, що вона лише проміжна станція. А вона ще й заводить:

— Ромо, ти хороший… може, мені й не треба було тебе, такого гарного зустрічати?

— Дивись тільки не закохайся! — цинічно сміюся.

Для її ніжних вух це, бачите, звучить дуже грубо і вона ображається. Дівчата взагалі люблять насуплюватися і ніколи не втрачають такої можливості. Що ж не відмовлятиму їй у цьому мазохістському задоволенні. Вона схоплюється на ноги та починає демонстративно одягатися. Навіть не намагаюся її зупинити. Навіщо? Все одно вже збираюся втекти від неї додому.

Приходжу до себе близько опівночі. Входжу до спальні та бачу, що Анжела спить на ліжку в моїй футболці. «Як мило, лялечка вже починає звикати», — посміхаюся і тихенько роздягаюся, щоб не розбудити її. Прийнявши душ, акуратно лягаю поруч із нею і засинаю.