Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Роман.
Коли приходжу на роботу, помічаю, що не маю з собою мобільного. «Точно в поспіху вдома забув! Я його вранці біля ліжка поклав, хоч би вона не знайшла, бо ще подзвонить своєму хлопцеві й все розповість. Оце буде скандал!» – крутяться в голові думки. Проходить вже половина робочого дня, я весь час, як на голках і щоразу здригаюся, коли чую мелодію телефону товариша. А потім, прислухаючись до розмови та розуміючи, що дзвонить не вона, заспокоююся. Настає час обіду, до нас, як завжди, заходить старший зміни та всі разом сідаємо за стіл, розклавши свої судки з їжею.
— Романе, дивлюся, у тебе сьогодні домашнє? — зауважує Антон.
— Так, картопля та м'ясо, — задоволено відгукуюсь.
— Що Антоніна Дмитрівна вже приїхала? — дивується другий охоронець.
— Ні, мама ще не повернулася.
— Тоді звідки? Невже сам приготував?
— З мене такий кухар, як з тебе балерина!
— Зізнавайся, де розжився? — стає цікаво й начальнику.
— Це коханка в мене така дбайлива виявилася, — бентежусь.
— Поліна вирішила зайнятися твоїм харчуванням? — припускає Сергій.
— Від неї дочекаєшся! Вона, мабуть, і готувати не вміє!
— Ти вчора знову ходив на блуд? А казав, що додому підеш.
— Ось чого ти такий скрупульозний? Не твоє діло, куди я ходив!
— Виявляється, ти не лише на трах баб умієш розкручувати! — дивується старший зміни, знову почавши розмову.
— Напевно, добре задовольнив, якщо вона так віддячила, — усміхаюся.
Щільно наївшись, лягаю на диван і всі думки знову повертаються до білявки. Я ще не готовий розлучитися з нею, та й чи готовий взагалі це зробити? Над цим питанням не замислююся серйозно, бо не знаходжу навіть приблизних відповідей. І не знаю чого ххочу. Тому що зовсім не очікував того, що зі мною зараз відбувається. Можливо, дивні почуття у душі скоро розвіються. А якщо цього не станеться? І що взагалі я відчуваю? Але одне знаю точно — зараз вона мені дуже потрібна цілком і повністю.
За весь день у мого друга не було на мобільний жодного підозрілого дзвінка і я заспокоївся. Увечері до нас на пост забігає Євген, щоб попити каву. Він у поганому настрої і йому дуже хочеться поділитися з приятелями тим, що його турбує.
Виявляється, вчора в кафе він дуже посварився зі своєю половиною. Інший черговий не заглиблюється у нашу розмову, бо голова в нього забита зовсім іншими проблемами. Він цілий день нервує і раз у раз, бігає на вулицю покурити, щоб, хоч якось зняти напругу. І коли вкотре виходить на перекур, гість розповідає мені через що сталася сварка.
— Аліна тоді почула, як я тобі говорив про Анжелу і вчинила скандал.
— А що ти казав? — не розумію.
— Що та красивіша за неї. Але ж так воно і є, я ж просто сказав правду.
— І що з-за цього сваритися?
— Вона своїми ревнощами дістала, в кінець, не думав, що вона така психована! Весь вечір звинувачувала мене, що я закохався й одразу побіжу до цієї королеви краси, якщо вона поманить пальцем.
— А ти закохався? — усміхаюся.
— Не пересмикуй. Я вчора помітив, як ти забрав її фото. Ти її хочеш?
— А якщо й хочу то, що? Адже тобі вона теж подобається?
— Так, але вона майбутня дружина Барикина.
— Вже ні, весілля не буде. Вона втекла, отже не хоче за нього заміж.
— Чи мало, що сталося? Може, в них все ще налагодиться.
— Ти мене не зрозумів, вони не одружаться! Тому що я так вирішив… — замовкаю, не домовивши, тому що бачу, як входить наречений особи, яку обговорюємо.
Якийсь час, мовчки, сидимо і коли нам набридає дивитися на кислу міну товариша, теж ідемо на вулицю покурити. Женя знову починає скаржитися, що йому з дівчатами не щастить.
— А кому з ними щастить? Вони зараз так загрузли у фемінізмі — труба! А по суті будь-яка краля, як лотерейний білет: поки не пошкрябаєш, не дізнаєшся, чи варто було взагалі заради неї витрачатися, — висловлюю свою думку, а потім закурюю.
— Може, мені не щастить, бо я завжди ведуся лише на зовнішню привабливість цього квитка, а не на внутрішній зміст, душу? — задумливо запитує.
— Не знаю, мені начхати на душу, якщо зовнішність не подобається.
— А якщо подобається, а всередині порожнеча?
— Краще порожнеча, ніж будь-яке лайно!
— А якщо ця порожнеча гірша за лайно?
— Трахатиму, поки не набридне.
— Ти пересичуєшся ними, а потім кидаєш?
— Я надаю це право їм, змушую їх мене кидати.
— Як? — зацікавлюється.
— Своїм поганим ставленням до них. Телиці, як сейсмограф, дуже тонко вловлюють такі зміни. Вони відчувають охолодження, деякі намагаються
закочувати істерики, інші самі все розуміють, розчаровуються та йдуть. А мене це навіть не колише. Я завжди заводив романи не кохаючи — так простіше.
Подобається, все влаштовує, але поки що, тимчасово. Якщо я знаю, що не кохаю їх, це ненадовго.
— А з Поліною в тебе серйозно?
— Я вже казав, що ніколи нікого не кохав, навіть її, хоч і зустрічаюся з нею. А з іншими у мене й стосунків до ладу не було, лише швидкоплинні зв'язки.
— А навіщо ти з нею тоді зустрічаєшся?
— Ну, колись вона мені подобалася.
— А тепер, що перестала подобатися?
— Не знаю. Часом сам себе питаю, навіщо я досі з нею?
— Мабуть, вона тобі все-таки небайдужа. Раніше ти ні з ким так довго не затримувався.
— Думаю, це просто звичка і не більше. Крім того, мене зараз цікавить зовсім інша.
— І я здогадуюсь, хто це. Відбивати у друга наречену перед весіллям недобре, якщо тільки ти її кохаєш?
— Не сміши мене, яке кохання? Це казки для наївних дівчаток. Мене до неї тягне, це так, але головне, що я хочу її. А я завжди отримую те, що хочу! — категорично видаю.
