Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Їду від Поліни та ще довго сиджу у своєму дворі на лавці, взявши в цілодобовому кіоску пиво. Додому йти не хочеться, п'ю і дивлюся на свої вікна, в яких темно і найпрекрасніша дівчина на світі, мабуть, уже давно спить у моєму ліжку. Думки раз у раз йдуть у невідомі дали, у яких незмінно фігурує Анжела, що тільки посилює нетерпіння. Мене вбиває цей потяг, ці фантазії, всепоглинальне бажання бути якомога ближче до неї. Щоб позбавитися своєї залежності, вирішую не відпускати її від себе, поки не наситимуся нею настільки, щоб нудило. Впевнений, що
переситившись, відразу забуду про її існування. Потрібно поводитися з нею так само, як з будь-якою іншою «одноразовою» лялькою, і тоді все вирішиться само собою.
Вже далеко за північ, ледве тримаючись на ногах, входжу до своєї квартири, включаю настільну лампу на письмовому столі, насилу роздягаюся, і хитаючись, підходжу до ліжка. Опустившись на нього, дивлюся на блондинку, вона безтурботно спить і навіть не підозрює, який хаос останнім часом у мене в голові. Задираю нижній край ковдри та схопивши її за ногу, тягну до себе.
— Що ти робиш? — прокинувшись, злякано скрикує.
— Спиш? Мабуть, зраділа, думала я сьогодні не прийду? — з усмішкою говорю.
— Не чіпай мене, ти збожеволів?!
— Так, я збожеволів! Що жахливо? Не бійся, бити не буду, хоч таких сук, як ти вбивати треба, — продовжую, засунувши руку під ковдру і ковзаючи її ногою вгору.
— За що? — не на жарт лякається, бачачи, що я не в собі.
— Щоб не мучила більше нікого. Ти, гадино, не даєш мені спокійно жити! Що ти зі мною вчинила? Я хотів не прийти додому і не зміг, бо мене тягне туди, де ти, — скинувши з неї ковдру, схиляюся над нею.
— Ромо, перестань ти п'яний, — задихаючись від страху, просить.
— Я зараз тебе домагатися не буду, можеш розслабитися.
— Лягай, будь ласка, спати.
— І навіщо я тільки на тебе поліз, дурню? Я ж хотів просто спробувати. А мене затягло в це болото з головою і ніяк не вирватися. У мене раніше такого не було, ніколи! Так не буває, ти приворожила мене, га?
— Я не хочу слухати це п'яне марення, тобі треба проспатися.
— Що мені тепер із тобою робити? Ти обплутала мене своїм павутинням і міцно тримаєш. Анжело, відпусти мене. Я більше не можу.
— Це ти мене тримаєш і не відпускаєш! — починає сердитися.
— Я хочу спати біля тебе, — заявляю і знесилено навалююсь на неї зверху.
— Що це ще таке? Ти мене розчавиш!
Вона намагається зіштовхнути моє важке тіло з себе, але в неї нічого не виходить.
— Прийдеться, маленька моя, тобі потерпіти, — промовляю, перш ніж відключитися.
Притиснувши її половиною свого тіла, втикаюся обличчям у її волосся і кладу на неї одну руку та ногу. Ворухнутись важко, але дихати спокійно вона може.
— Ну, ось тільки цього мені ще й не вистачало, — накриває нас ковдрою та відвертає від мене своє обличчя.
Вночі я спав, як убитий і, мабуть, мені було дуже зручно. Прокидаюся під ранок, раніше, ніж дзвенить будильник від того, що дуже хочу пити й виявляю, що лежу на ній. Її тепло гріє і зовсім не хочеться вставати, але спрага сильніша.
Підвівшись, сідаю на ліжко, голова страшенно болить. Кинувши на неї останній погляд, дбайливо вкриваю ковдрою і виходжу з кімнати. Потім приймаю душ, випиваю чай із бутербродом, і тихенько зібравшись, щоб не розбудити її, йду до інституту.
***********************
На першій парі лекція, спершись на свою руку, сплю. Цієї ночі не виспався і до того ж страшенно мучить похмілля. На перервах нікуди не виходжу з кабінету, не хочу зустрітися зі своєю брюнеткою. Після вчорашнього інтиму прийшло розуміння, що більше її не хочу. На другій парі думаю про Анжелу. До неї звикати не можна, бо вона ніколи не належатиме мені. Вона чужа і мій друг тут ні до чого. Її власник Мажор, він поставив на ній своє «тавро». Потрібно якось змусити себе відвикати від неї. Щораз у мене в голові спливає, як прокинувся сьогодні вранці та виявив, що проспав усю ніч на ній. Бідолашна, як же вона витримала мене, їй, напевно, було важко і незручно? Зате мені добре й ой, як зручно! Чому раніше до неї ось так ніколи не тулився уві сні?
Вчора думав про те, що вже час припиняти цю авантюру, що тривала, але сьогодні вранці зрозумів, що не хочу. Нове, незнайоме почуття, як океанська хвиля, накочує на мене. Боюся цього почуття й одночасно прагну до нього, хоча розумію, що якщо воно захлисне мене, то з головою. Вона виявилася справжнім скарбом, моїм особистим. І я не випущу красуню зі своїх рук. Ніколи не вважав себе власником, але тепер стану єдиним, хто користуватиметься її тілом. До біса Мажора! Навіть не сумніваюся, що цей розпещений, звиклий до вседозволеності «золотий хлопчик» знову захоче її назад. Але коли це буде? А доки він приїде, у мене ще є час. Зараз Барбі зі мною і я буду цим насолоджуватися. Головне не афішувати свої стосунки з нею, а для цього мені потрібна Поліна. Вона стане прикриттям і я продовжу зображати її хлопця.
— Романе, на вулицю йдеш? Тебе твоя вже шукала, — кличе мене Лукін, коли дзвенить дзвінок на велику зміну.
— Вона мене вже бісить! Зараз знову надує свої губки, — відгукуюсь.
— Ви посварилися?
— Ні, скажімо так, я вчора не виправдав її очікування.
— Як у вас все складно?
— Швидше занедбано і вже давно.
— У мене з Олею все просто. Я їй ніколи нічого не обіцяв, ми з нею дружимо… організмами, — сміється.
— Не думав, що ти такий? Це, взагалі, більше властиво мені, я вважав, що ви пара?
— Вона далеко не модель і навряд чи тягне на об'єкт моїх мрій. Всього лише, зручний варіант для постійного перепиху. Мені інша подобається, але вона виходить заміж.
— Я її знаю? — цікавлюсь, здогадуючись про кого йдеться.
— Не має значення, — бентежиться.
— Гаразд, потайний ти наш, підемо до дівчат, — по-дружньому плескаю його по плечу.
