Раді Вас бачити!

Роман.

Під ранок перевертаюсь на спину, і розкинувши руки, розумію, що не один у ліжку. Проводжу рукою, дійсно, поруч хтось лежить.

— Поліно, навіщо ти тут залишилася? Ти ж знаєш, що не можна! Вали до себе додому, — у напівдрімоті зіштовхую дівоче тіло з ліжка.

— Де Поліна? Навіщо одразу штовхатися? — крізь сон хтось бурмоче.

— Я не зрозумів, хто ти? Якого біса ти тут робиш? — вже остаточно прокинувшись, вмикаю нічник і бачу Анжелу.

— Ти що псих? Спочатку насильно мене тут утримуєш, а потім серед ночі з ліжка скидаєш! Романе, ти ненормальний! — кричить на мене.

Вона ще напівсонна і не розуміє, що тут відбувається.

— У мене є один пункт, я ні з ким не сплю до ранку. Не сплю в самому прямому значенні цього слова. Я завжди йду додому.

— Ти й так удома, придурок! Навіщо лякати сплячу людину?

— Вибач, не думав, що це ти. Просто досі не можу звикнути, що ти тепер спиш у моєму ліжку.

— Допустимо, ти прийняв мене за неї. І що?

— Я взагалі ні з ким не залишаюся до ранку, навіть з нею.

— Через свої принципи ти готовий посеред ночі виштовхати з ліжка свою дівчину?

— Просто тут ніхто ніколи не спав. Для мене рідне ліжко — це святе. А для сексу є багато інших місць. Я ретельно охороняю свій особистий простір, яким вважаю власну спальню та свій сон.

— Якщо це не у твоїх правилах і ти не залишаєш своїх партнерок на ніч, то навіщо ти мене залишив?

— Так, я завжди сплю один, тому, що мене дратує присутність чийогось тіла поруч. Але ти перебуваєш у мене вдома і тобі ж треба десь спати?

— Якщо тобі це так не подобається, я можу прямо зараз піти. Ти мені тільки двері відчини, — несподівано радіє.

— Ні, ну тебе ж я сам залишив.

— Навіщо так мучитися, якщо дратує?

— Як не дивно, але ти мене не дратуєш, — уточнюю, і вимкнувши нічник, притягаю її до себе.

Притулившись до неї, відразу збуджуюсь, стягую з неї футболку і припадаю до грудей, бажаючи всього й одразу. Кров стукає в скронях, дихання збивається, не в змозі більше терпіти бажання, що нахлинуло, занурююсь в неї, відчуваючи, як вона здригається, розчиняючись у судомній насолоді. Стогне, і зігнувшись, втикається в моє плече. Більше не можу стримуватись, і відчувши, що вона вже доходить до піку, видаю протяжний стогін, виливаючись у неї. Коли дихання вирівнюється, дивлюся з усмішкою в її каламутні очі:

— Тепер приємніше бути моєю наложницею, так, солоденька?

******************************

Анжела.

Збентежено відвертаюся, ненавиджу себе за те, що тепер теж отримую задоволення від близькості з ним. Він мовчки встає з ліжка і йде в душ. Згадую, що сьогодні понеділок, отже, він збирається до інституту і, нарешті, настане довгоочікуване звільнення. Не посміє ж він не пустити мене на заняття? Коли ванна звільняється, швидко біжу туди. Треба скоріше зібратися, щоб встигнути ще зайти до гуртожитку, бо я не маю з собою конспектів. Виходячи з душу, бачу, що він вже одягнений і допиває чай.

— Стривай, я зараз. У мене сьогодні самостійна на першій парі, не можна запізнюватись, — повідомляю йому.

Зміряє мене важким поглядом, від якого хочеться закритися руками, відчуваю, як від нього йде хвиля ворожнечі. Нічого не кажучи, він відсуває мене вбік і проходить повз коридором. Швидко взувшись, виходить із квартири, як завжди закривши

мене на ключ. Заходжу на кухню, усвідомлення всієї міри вчиненої мною дурості, через яку виявилася замкненою тут, як у в'язниці, змушує мене безпорадно опуститися на стілець. Ну, як же я докотилася до такого? Намагаюся не заплакати, але зрадливі сльози все одно котяться по щоках.

На якусь мить мені здається, що все, що трапилося всього, лише сон. Адже, він за визначенням не може співіснувати зі мною в одній реальності, і тим більше в одному ліжку. Але це виявилося не сном. І я чергова дурепа в низці його постільних перемог. Не можу розібратися в хаосі, що твориться навколо мене, і у своїй душевній плутанині. І не знаю, як можна пояснити незрозумілі дії цього хлопця стосовно мене. Що це за забави такі? Він просто банально мною користується і я одна з його незліченних маріонеток, з якими можна робити все, що йому заманеться! Сподіваюся на те, що незабаром він втратить інтерес до мене. В інституті навчається багато привабливих дівчат, він знайде собі новий об'єкт для розваг, потрібно лише трохи потерпіти. Вирішивши поснідати, на кухні вмикаю радіо і ставлю грітися на плиту чайник. На хвилі якоїсь радіостанції звучить пісня гурту «Сплін»:

Дівчина з очима з синього льоду

тане під вогнем кулемета.

Аби ми прокинулися в одному ліжку.

Скоро світанок, виходу нема.

Ключ поверни та полетіли.

Потрібно вписати в чийсь зошит

кров'ю, як у метрополітені:

«Виходу немає!».

Слухаючи цю мелодію, думаю: «Боже, як символічно!». Раніше ця пісня мені

подобалася, тепер її ненавидітиму.