Раді Вас бачити!

Хочу відповісти твердо, дивлячись впевненим поглядом у його очі, показати, що навіть ця принизлива пропозиція не в змозі зламати мою гордість, але насправді виходить зовсім інакше. У горлі пересихає і доводиться нервово проковтнути.

— Так, — ледь чутно лепечу.

На його губах розквітає самовдоволена посмішка, а в очах розгорається іскра перемоги.

— Я не хочу тебе ґвалтувати. Все має статися так, ніби ти хочеш мене. Мені не потрібна крижана королева, залишайся такою для інших. Я бажаю пристрасну дівчину, — його голос трохи хрипить від стримуваного бажання.

Прикушую нижню губу до крові, щоб не розплакатися і не розсміятися одночасно. Який у мене вибір? У голові, лише одна думка: «Швидше все закінчилося б!». Він продовжує уважно дивитися на мене, мабуть, чекаючи на якусь відповідь. Пауза затягнулася і вирішую кивнути, показуючи, що згодна. Тоді він мовчки бере мене за руку і тягне до тієї кімнати, де всі залишили свої речі. На моє щастя, ватажок, що домагався мене, стоїть у дальньому кутку і розмовляє телефоном, не бачачи нас. Заходимо у роздягальню, мій рятівник дістає з кишені телефон і викликає таксі, а потім спокійно одягається.

— А як же Ольга? — наважуюсь знову заговорити з ним.

— А що вона? — вдає, що не розуміє про що мова.

— Ми ж і її із собою заберемо?

— А навіщо мені твоя подружка, я її не хочу? — незворушно відгукується.

— Невже, ти залишиш її тут? У тебе є совість?

— Послухай, нічого з нею не станеться. Ну, натягне її хтось із цих молодиків, від неї не убуде. Такі, як вона, попит не мають.

— Ну, будь ласка, давай їй допоможемо, — прошу.

— Ні! І вистачить нити, — категорично відмовляє та виводить мене з будівлі.

Коли під'їжджає машина, надвір вискакує розлючений Валера.

— Ти зовсім знахабнів?! Куди мою бабу відвозиш? — наздоганяючи нас, репетує він.

Мій супутник дивиться на мене, що завмерла на місці від жаху, і швидко заштовхує в авто. Ми від'їжджаємо і він мене попереджає:

— Дорогенька, якщо ти захочеш мене обдурити та спробуєш втекти або опиратимешся, я тебе привезу назад. Умова, є умова! Я свою частину виконав,

тепер діло за тобою. Ти все зрозуміла?

— Ну, я ж сказала, — з втраченим виглядом вимовляю.

— Тільки не роби таке обличчя, ніби тебе на страту ведуть. А то я можу і передумати, — додає, показуючи свою перевагу.

Таксі неквапливо котиться вулицями нічного міста, перетинаючи широкі проспекти, порожні перехрестя та маленькі підворіття. Трохи заспокоївшись і усвідомивши, що, нарешті, вирвалася з цього жаху, спокійно дивлюся на те, що одразу

залишається позаду, у темряві за спиною. Думки стрімко змінюються, думати про те, як тепер розплачуватимуся за своє звільнення не хочеться. Він виконав свою частину угоди й тепер настала моя черга платити за рахунками. Навіть уявити собі не можу, як із таким чудовиськом можна опинитися в одному ліжку. Наскільки він гарний і звабливий зовні, настільки ж жахливий і огидний усередині. Він сидить поряд на задньому сидінні й дивиться на мене, а коли несподівано оглядаюся,

відвертається до вікна, розглядаючи будинки, що пробігають за склом, і вітрини нічних магазинів.