Раді Вас бачити!

— Отже, — афсар Вальєнте поклав на стіл Сліпого товсту стосину списаних аркушів і всівся в крісло магістра, — план порятунку світу, сеньйори. Що нам потрібно, щоб висмикнути екстрактор із діри?

— Потрапити в Онгрію? — запитала Іман.

— Вірно. А перед тим?

— Отримати дозвіл і забезпечити штандарт на час нашої відсутності? — припустив Дієго.

— Вірно. А перед тим?

— Покликати найсильніших магів Сфарада або навіть усього світу, — впевнено сказав Сліпий.

— А ось цього, можливо, робити й не доведеться. Скажи мені, Сліпий, що конкретно потрібно зробити, щоб висмикнути екстрактор?

— Е… Я можу припустити, що потрібні зусилля багатьох сильних магів, але… Не знаю, щось таке, пов’язане з роботою екстрактора? Я не знаю, Енріке, я не настільки мудрий.

— Оце, сеньйори, і є пункт перший. Перш ніж ми поїдемо в Онгрію, нам потрібно точно знати, що ми там робитимемо, — і Рись несподівано посміхнувся. — Коли Іман торкнулася полоненого нобля і ми дізналися, що вони здатні спілкуватися, ти, магістре, написав своїм приятелям у Конвент. Написав, що тобі потрібна присутність якогось Бродяги, тому що відбувається щось доленосне, правильно?

— Так, — кивнув Хуан.

— І якою була відповідь?

— Її не було, Рись.

— Непримітної зовнішності середніх років чоловічок і дуже старий сеньйор перебувають за день шляху звідси, Сліпий. Мені сказали, вони їдуть здалеку, від самих гір. Звичайні подорожні, але мої уважні друзі вирішили, що ці сеньйори будуть мені цікаві. І не помилилися, адже так?

— Це Бродяга і Тінь! — вигукнув магістр. — Вони їдуть сюди! Боже, він везе із собою вчителя Тінь! Це дуже важливо! Ніхто не знає про давню магію більше, ніж Антоніо Тінь!

***

— Учителю!

— Ми щось надто часто стали бачитися, хлопчику, — усміхнувся старий маг, його обличчя, і без того схоже на торішню картоплину, від усмішки скривилося ще сильніше. — Допоможи мені злізти з цього чортового коня. Я надто старий для цього лайна, Хуане!

— Вітаю, сеньйоре Тінь!

— Привіт, Шпилько! Ти послухалася мене, га? Ти була настільки відважна, що здивувала нас усіх.

— Прошу вас, сеньйори! Прошу вас! — і Сліпий повів Бродягу та Тінь у приготований для них намет.

Кілька годин по тому вони знову зібралися в Сліпого, і за столом знову сидів Рись. Бродяга окинув його вивчальним поглядом, Тінь усміхнувся і чомусь подивився на Шпильку. Потім усі довго і чемно знайомилися, Сліпий поводився як удачлива сваха, щебетав і кланявся. І нарешті всі розсілися по місцях. Тінь опинився поруч з Іман, поплескав її по коліну і знову усміхнувся.

— Шановні сеньйори маги, — сказав Рись. — Як вам уже повідомив магістр Альвієро, переговори з магом ноблів дали нам надзвичайно важливу інформацію. Резюмуючи, ноблі можуть закрити діру між нашими світами, що призведе до зникнення Лінії Розлому та зупинить бійню, яка триває триста років. Але цьому заважаємо не лише ми, вартові Лінії, цьому передусім заважає екстрактор Габора Фаркаша та Іштвана Немета, який, якщо можна так висловитися, стирчить у дірі та заважає її закрити.

— Ти ж не маг, хлопче? — запитав Тінь, дивлячись на Рися з примруженням.

— Ні, сеньйоре Тінь. Я герреро.

— Добре. Продовжуй.

— Власне, щоб, якщо можна так висловитися, врятувати наш світ, нам потрібно цей самий екстрактор із діри витягти. Не впевнений у правильності термінології, але сенс передаю вірно. Тому нам і потрібна ваша допомога. Ми маємо зрозуміти, як це зробити.

Обидва маги дивилися на Рися з непроникними обличчями, нарешті заговорив Бродяга:

— Ви не зрозумієте, — сказав він трохи зверхньо, — ви, як ти правильно сказав, геррерос. Це питання мають вирішувати істинні маги.

Рись усміхнувся і кивнув:

— Безумовно, сеньйоре Бродяго. Однак ніхто з вас, істинних і многомудрих, за триста років не просунувся в бік ліквідації наслідків Катастрофи так само далеко, як мейстер Іман Бланко, стрілець металом мого штандарта.

Тінь вигнув брову, але нічого не сказав.

— Саме так, афсаре, — сказав Бродяга, — мейстер Бланко, одна з насінин, посіяних найвеличнішим магом древності. Вона, а не ти.

— Виправ мене, якщо я помиляюся, — сказав Енріке все тим самим гранично чемним і доброзичливим тоном, — але це стало можливим тоді, коли вона торкнулася нобля, сеньйоре маг. Нобля, якого добули для неї геррерос. Тож скажи мені, невже ти справді вважаєш, що зможеш відсунути мене плечем і впоратися сам? — і знову усміхнувся, і це вже була усмішка Рися.

Тінь хмикнув, але знову промовчав, Бродяга ледь помітно смикнув кутиком рота, але більше нічим не показав свого роздратування:

— Гадаю, свою роботу на цьому ви закінчили, афсаре. Далі нам не потрібні мечі, потрібні мізки й магія.

— Припини, Бродяго, — сказав Тінь. — Став свої запитання, Рись.

Енріке чемно і витончено вклонився:

— Дякую. Скажіть, чи відомо вам, які конкретно кроки необхідні, щоб витягти екстрактор?

— Ні.

— Чи відомо вам, якого роду магія і наскільки сильні маги для цього необхідні?

— Ні.

— Чи є ймовірність, що сильні маги, опинившись безпосередньо біля екстрактора, зможуть зрозуміти, як його витягти?

— Є, але мізерно мала.

На пару секунд Рись замовк, Іман знову побачила цей його погляд повз реальність, усередину власної голови. І потім він продовжив:

— Чи є якісь джерела, письмові або усні, свідчення, записи, легенди, які можуть прояснити це питання?

— Так. Такі джерела є. Оршоля Молнар, одна з найвидатніших знавців світоустрою, брала участь у створенні екстрактора, є свідчення, що її записи зберігаються в Конвенті Онгрії.

— Яким чином можливо отримати доступ до цих записів?

Тінь раптом відвернувся від Рися, сказав Бродязі:

— Цей хлопець не дурніший за тебе, Бродяго! — і знову подивився на Рися. — Простим і складним, Енріке. Простим, якщо пощастить, і складним, якщо доведеться.

***

— Ніяк не уникнути нам поїздки в Онгрію, сеньйори, — сказав Рись і пригубив вина, — однак почати доведеться з Бодапеша. І там, якщо пощастить, нам просто дадуть почитати джерела.

— Версія, де нам не пощастить і доведеться битися за них із найсильнішими магами посеред чужої країни, здається мені заздалегідь нездійсненною, — сказав Сліпий.

— Ти недооцінюєш сфарадських геррерос, — фиркнув Шторм, — і афсара Вальєнте!

— Шторме, листи для людей у столиці та інструкції для тебе готові. Їдь до короля. Сліпий, що, якщо ми не станемо затримуватися заради мейстра Тіні, рухатимемося швидко? Чи є якийсь спосіб швидкого зв’язку з ним? Або, наприклад, наскільки ймовірно, що ти зрозумієш записи Оршолі? Як нам дізнатися і зрозуміти інформацію без того, щоб тягти старого через пів світу?

— Ти забуваєш, що мейстер Тінь один із найсильніших магів світу, — усміхнувся Сліпий, — і найрозумніших. У листі до мейстра Холло, який він для нас написав, він просить, серед іншого, допомогти нам у розумінні. Якщо ж усе піде за поганим сценарієм і ми не зможемо розібратися в процесі, що ж, доведеться нам сидіти десь під Бодапешем і чекати приїзду старого вчителя Тіні й нашого доброго друга Бродяги. Так чи інакше, без цього знання не варто й потикатися до вежі.

Ану, Шпилько, відповідай мейстру Іннес! Де сталася Катастрофа? На північному березі онгрійського озера Махаон. Що там тепер? Випалена земля. А що ще? Вежа онгрійських магів. Невідомо, чи знала мейстер Іннес, що там конкретно сталося у вежі. А ось Шпилька знала. Вона навіть бачила карту: великий круглий мис, що виступає в озеро, а на ньому позначена червоним хрестом Вовча вежа. І навколо цього місця стоїть величезний міжнародний військовий контингент, зокрема є там і сфарадський штандарт, тож у разі потреби їм буде де перекантуватися в очікуванні.

— У такому разі не будемо тягнути кота за яйця, — реготнув Шторм, приобіймаючи Рися за плече. — Шпилько, ми їдемо до короля!

***

Сфарадська столиця славиться чудовою архітектурою, розкішними палацами, вправними майстрами та жвавою торгівлею, а її вулиці ніколи не бувають по-справжньому порожніми. Шторм і Шпилька добиралися два дні й нарешті дісталися, поштовхалися багатолюдними вулицями і несподівано в’їхали не до готелю, а у двір вілли, оточеної великим гарним садом.

— Гарний будинок, — сказала Шпилька, озираючись, — хто тут живе?

— Просто зараз лише Артуро.

— Артуро?

— Артуро Хосе Ігнасіо де Вільяреаль-і-Карранса, мій старший брат.

Ого, Шпилько! Тебе привезли в родове гніздо! І, чорт забирай, цілком імовірно, познайомлять із родичем із надлишком імен. Тобі потрібно помитися, купити сукню і згадати, як робиться реверанс, чорт візьми. Страшно, так? Ну звісно страшно.

— Дієго, може, мені краще зупинитися в казармі? Або в готелі?

— Заради бога, Іман! — і повернувся до літнього слуги, який вийшов у двір. — Здоров, Лукасе!

— Добрий день, дон Дієго! Прошу, ласкаво просимо! Я такий радий тебе бачити!

Шторм зіскочив із коня й буквально зняв із коня Шпильку, принагідно поцілувавши в кінчик носа, потім повернувся до слуги:

— Лукасе, організуй нам покоївку для сеньйори, купальню, вина і щоб Артуро не пхався в мої покої до завтрашнього ранку.

— Як накажеш, дон Дієго! Пілар буде щаслива, що ти приїхав! Ласкаво просимо, сеньйоро!

— Сеньйора Іман, моя супутниця. Артуро тут?

— Ні, дон Дієго, він у палаці. Прошу вас!

Слідом за Лукасом вони пройшли в будинок, піднялися на другий поверх, Лукас розчахнув перед Дієго красиві різьблені двері:

— Покоївка для сеньйори буде за п’ять хвилин, дон Дієго! Я розпоряджуся щодо купальні! — він уклонився і вийшов, задкуючи, зачинив за собою стулки.

— Дієго… — прошепотіла Шпилька, озираючи багато обставлену кімнату, — ти… прямо дон Дієго!

— Грішний, — усміхнувся Шторм, — трохи дон, — він притягнув її до себе, поцілував. — Ходімо до купальні? Це стара римська вілла, тут відмінна купальня, тобі сподобається.

— Я… Дієго, я всього лише дівчинка з рибальського сільця, з легким нальотом пристойності, набутої в Колегіумі… Я почуваюся жахливо недоречною.

— Що за дурниці, сеньйоро Шпилько! Ти завтра сяятимеш при дворі його величності короля Сфарадського Людовіко Філіппа Другого! Але спершу тобі доведеться випробувати місцеве ліжко, Іман, — він знову поцілував її, і його руки недвозначно ковзнули їй під туніку, але тут у двері постукали.

Прийшла покоївка в супроводі ще одного слуги, принесли їхні сумки, вино і фрукти, почалася метушня, потім вони пройшли сутінковими прохолодними коридорами і сходами кудись униз і опинилися в купальні, оздобленій мармуром і травертином, зі струменем теплої води, що тік із мармурової лев’ячої пащі, невеликим басейном і вкритими керамічною плиткою лавами з підігрівом.

— Приголомшливо! — сказала Іман. У неї просто очі розбігалися від навколишньої краси.

— Роздягайся, — промуркотів Шторм, розстібаючи її ремінь, — помиємося… потім…

Але бажання помитися було таким сильним, що Іман викрутилася з його рук і по-військовому швидко й чітко роздяглася, навіть швидше за дона Дієго, і потім вони плескалися в басейні й намилювали одне одного дорогущим лавандовим милом, і врешті-решт він взяв її просто в теплій воді, і її стогони луною віддавалися від мармурових стін.

— Господи… Дієго-о-о-о…

— Подобається тобі? Так?

— Так… Так… О, чорт…

І його руки ковзають мокрою шкірою, і його губи ковзають, і він рухається оманливо повільно, у самому кінці додаючи жорсткий короткий удар, і від цього вона неголосно скрикує і прогинається, щоб пустити його глибше, і відчувати кожною клітинкою, насолоджуватися кожною секундою і кінчити так яскраво, щоб в очах потемніло.

***

Дієго розвалився на білосніжних простирадлах і посопує, іноді зриваючись на хропіння. Його чорне волосся розтеклося по подушці блискучою шовковою вуаллю, смагляві м’язисті руки, і плечі, і спина, і кумедно прочинені красиві губи, і весь він такий гарний, як мармурова статуя. Іман лежить поруч, дивиться на парчевий балдахін високо вгорі, на різьблені стовпчики, на невиразні в темряві скульптури і крісла, на білосніжний пеньюар, який подала їй покоївка після купальні і який Дієго, зрозуміло, стягнув із неї, щойно вони закінчили вечеряти. Він багатий, Шпилько. Гарний, багатий і знатний. Його сім’я ніколи тебе не прийме, Іман Бланко. Він надто хороший для тебе, надто хороший… І як тут насолоджуватися життям, якщо це життя не твоє?

Ти й у його наметі не почувалася затишно, за ці два тижні так і не звикла до нього, і спати з ним поруч виходило погано. Зате Шторм поруч із нею спав чудово! Замість звичних чотирьох-п’яти годин він міг дрихнути з десятої вечора до десятої ранку, лише час від часу, не прокидаючись, знаходив її і сильною рукою підтягував ближче. А вона лежала і витріщалася в стелю намету, перебираючи найрізноманітніші думки.

Чи кохає він тебе? Чи не робите ви обоє помилку? Чи достатньо для щастя того, що ви разом б’єтеся і разом ночуєте? А потім її думки неминуче скочувалися до питань настільки глобальних, що вони здавалися несправжніми. Закрити розлом! Врятувати світ! І вона буде до цього причетна! Але давай будемо цілком чесні, Шпилько. Цей світ врятує Енріке Рись. І зробить це для тебе…