Раді Вас бачити!

У Спіції вони попрощалися з капітаном Лоренцо і командою «Габ’яно», залишившись цілком задоволеними одне одним. Вранці наступного дня якісь люди привели на заїжджий двір п’ятнадцять чудових коней, Рись, не торгуючись, заплатив за них, і подорож продовжилася. Після восьми днів на кораблі знову сісти в сідло було важкувато. Іман ненавиділа це вже так звично, майже без емоцій.

Із Спіції їхній шлях пролягав великими купецькими дорогами через північну Талью, через Мадену й Баллонію до самої Ровени. Талья виявилася країною надзвичайно різною. Щодня краєвид змінювався, дивуючи подорожніх знову й знову. Першого дня вони милувалися безкраїм морем, видираючись на невисокі гори в оточенні виноградників і оливкових гаїв.

На другий день шлях перестав бути прогулянковим, почалися серйозні гори, дорога весь час ішла вгору, навколо тіснилися букові ліси, падали зі скель кришталеві гірські струмки й вражали уяву кам’яні мости, збудовані над похмурими ущелинами багато сотень років тому. Після сфарадської та середземноморської спеки їх нарешті оточувала прохолода, а під час ночівлі за перевалом у наметах Іман по-справжньому змерзла, і рятував її лише гарячий Дієго поруч та вовняна ковдра.

На третій день вони спустилися в широку долину річки Пое, дорога вела їх через нескінченні родючі поля, виноградники й фруктові сади, раз у раз вони перетинали канали й річечки, бачили млини й містечка. Після Сфарада Іман здалося, що це найродючіша земля у світі. Вони намагалися зробити довгу й виснажливу подорож хоч трохи приємною, тому Сліпий увесь час купував у селян фрукти, мед, вино, чудові сири й найсвіжіше м’ясо, а Хосе, один із геррерос, просто божественно смажив м’ясо на вугіллі, і вони постійно об’їдалися. Ніч вони провели в будинку місцевого землевласника, розважаючи його та його домочадців історіями про Лінію, а вранці продовжили свій шлях.

Земля тут була не лише родюча, а й, вочевидь, цінна, попри дедалі більшу вологість. Усе більше виникало навколо монастирів, багатих маєтків і води в усьому її розмаїтті. Вони переночували в околицях Баллонії та здійснили останній ривок через соснові ліси та заболочені низини, лагуни і ще більшу безліч каналів. І серед усього цього болота наче раптом виявилося велике місто — Ровена.

***

— Сеньйори дикуни, — сказав Рись, в’їжджаючи до міста, — у Ровені живе одна моя добра знайома, сеньйора Франческа Белліні, шанована вдова, яка у своїй ніжній ручці тримає вельми серйозну торгову компанію. Вона люб’язно запросила нас переночувати в її будинку і скористатися одним із її кораблів для переходу до Тергеста. Тож поводьтеся пристойно, домовилися?

— А чи гарна собою сеньйора Франческа? — запитав Дієго, хитренько всміхаючись, і підморгнув Рисю.

— А чи гарні собою її перини? — запитав Сліпий, потираючи поперек. — Тому що найбільше я хочу злізти з проклятого коня і лягти в ліжко!

— А чи гарна собою її купальня? — додала Іман, — тому що сильніше, ніж злізти з чортового коня, я хочу тільки як слід помитися.

— Так, — коротко відповів Рись на всі три запитання і поїхав уперед, показуючи дорогу.

***

Купальня була вельми гарна, навіть краща, ніж у будинку Карранса. Розімліла Шпилька, що пахла квітковим милом, розвалилася на ліжку й ліниво споглядала, як Дієго порпається в сумках у пошуках свіжої сорочки, щоб попросити покоївку привести її до ладу.

— Ти міг би просто надягнути форму, — сказала Іман.

— Я ненавиджу надягати форму, Іман, ти чудово це знаєш.

— А я надягну, — протягнула Іман, перевертаючись на живіт і обіймаючи подушку, — але якби можна було не ходити на вечерю, то я б не пішла.

— Рись просив поводитися пристойно, а отже, усі афсари запрошені на вечерю і мають з’явитися. Ти впевнена, що хочеш надягнути форму?

— У мене все одно немає нічого іншого пристойного…

Дієго нарешті знайшов сорочку і повісив на спинку стільця.

— Ну… Якщо ти не лаятимешся, мейстер Шпилько… Я дозволив собі прихопити ту сукню, яку ми купили для візиту до короля, — він усміхнувся і підійшов до ліжка, сів, погладив Іман по спині, — я все ще сподіваюся, що ти захочеш її надягнути і трохи побути моєю супутницею, шановна мейстер Бланко, — він поцілував її плече.

— А що надягне Рись? І Сліпий? Якщо вони будуть у формі, то я теж.

— Ні, не буде Рись надягати форму, будь певна, Іман, — Дієго хитро посміхнувся, — для вечері із сеньйорою Франческою він вибере щось краще.

— Так? — здивовано запитала Шпилька. До неї нарешті дійшли товсті натяки Шторма. — Ти думаєш?

— Так, я думаю, Іман. У цієї дами великий торговий інтерес у Сфараді, і вона по пів року живе у Валентії та Матриді. Я, щоправда, ніколи її не бачив, але знаю про неї вже роки три або навіть чотири.

Подумати тільки! Рись і сеньйора Франческа, га? Зрозуміло, чому вона запросила його переночувати, перепаде їй сьогодні відоме задоволення, це вже напевно. Цікаво, яка вона, ця дама. І ось що: якщо ніхто не надягає форму, то бог з тобою, Дієго, Іман надягне чортову сукню!

***

Їдальня вражала уяву. І шовкові гобелени, і різьблені буфети, наповнені сріблом та кришталем, і стіл на дванадцять персон, накритий, щоправда, лише на п’ятьох, але від того не менш розкішний.

Дієго та Іман увійшли слідом за Рисем і Франческою, Шторм галантно відсунув для Шпильки розкішне крісло й усівся сам. Лакеї взялися подавати їжу і розливати вино.

Що ж, вона багата, дуже багата. І гарна. Не юна, мабуть, ровесниця Рися і Шторма, із зовсім не тальянською зовнішністю, світлим із рудуватим відтінком волоссям і блакитними очима. Сукня на ній була оманливо простою, але її фігуру підкреслювала чудово. Простоту сукні доповнювали прикраси, також прості, от тільки камені в них були такі, що за один такий можна було купити пів тальянського чобота.

Дієго мав рацію, Рись не надягнув форму. Він надягнув шовкову туніку кольору слонової кістки, вишиту золотою ниткою. У поєднанні з його смаглявою шкірою і розкішними чорними кучерями вона виглядала дуже гарно, мав він королівський вигляд. Навіть шалено гарний Шторм у білосніжній сорочці та бордовій оксамитовій котті не затьмарював собою Рися. Він, власне, і не збирався затьмарювати Енріке, навмисне намагався триматися скромніше.

Сліпий виглядав і поводився як Сліпий. Він бурчав, скаржився на життя й усе намагався якомога швидше втекти в обійми перини. Одягнена на ньому була пристойна, але непримітна темно-синя котта.

А Шпилька? Ну, Шпилька почувалася дуже незатишно. Сукня була гарна, ніжно-блакитного кольору, із парчевими вставками та прорізними рукавами, і її фігуру вона підкреслювала не гірше за Франчесчину. І довжелезну нитку великих перлів купив до цієї сукні Дієго, вискочивши ненадовго до найближчого ювеліра. І волосся їй уклала покоївка. І попри це Шпилька почувалася другосортною, підробленою і надто простою в цьому товаристві. Тому що Франческа царювала.

Та всі вони були дони, включно з магістром. Шляхетні дони, виховані й бездоганні. Вони розмовляли чемно, розумно жартували, використовували якісь спеціальні шляхетні звороти, які Іман, звісно, знала, але ніколи не вживала. Вони навіть рухалися зовсім інакше, як дони. А Іман мовчала, з’їла шматочок м’ясного незрозуміло чого, випила половину келиха дуже смачного вина й усе сиділа, усе мучилася в цій компанії.

— На десерт суниці та морозиво. Я розумію, що зараз не зовсім сезон, але не можу відмовити собі в маленьких слабкостях, — сказала Франческа. — Сеньйоро Іман, ти ж не нехтуєш десертом, як багато нинішніх дівчат?

— Дякую, я із задоволенням скуштую десерт, — пробелькотіла Іман і опустила очі в тарілку.

— Твоя супутниця чарівна, дон Дієго, — сказала Франческа тепер Шторму. — Не віриться, що така ніжна дівчина справді воює з тварюками, як справжня геррера!

— О, ти не бачила її в бою, сеньйоро Франческа! Вона чудовий стрілець, чи не так, Енріке? Бачиш, Енріке — афсар північної чверті і, отже, прямий командир Іман і Хуана.

— Так, — сказав Енріке і подивився на Іман. Подивився вперше за довгий час, просто в очі подивився. — Іман чудовий стрілець.

І вони нарешті закінчили чемно спілкуватися з Іман, бесіда потекла своєю чергою. Тим часом лакеї подали морозиво та суниці, і ще приблизно двадцять різновидів усіляких солодощів та фруктів. Шпилька вирішила, що все одно не справить враження справжньої доньї, тож нічого й удавати. Тому вона взяла ложечку та з великим задоволенням прикінчила обидві кульки морозива, і чималу жменю стиглої суниці, і ще шматочок чогось у меду, і великий персик. Франческа поглядала на Іман із легкою доброзичливою усмішкою.

Так, будеш тут доброзичливою, коли вона настільки вища за Шпильку! Навіть графині при королівському дворі не здавалися Іман настільки іншими, можливо, тому, що всі вони западали на Шторма, як і сама Іман. Ця ж дама западала на Рися, і це робило її дуже особливою. Іман бачила, що Франческа на нього западає, хоча, ймовірно, чоловікам за столом це не було так очевидно. Але, як жінка, Іман чудово все бачила. І найобразливіше, що вона бачила, як відповідає Рись. Як він нахиляється до Франчески, усміхається, піднімає келих, дивиться, говорить. І несподівано для себе Іман відчула, що їй це неприємно. Якась білява тальянка отримає від Енріке все! І ці погляди, і потім його руки, і губи, і язик, і, чого гріха таїти, чудовий член, і стогнатиме в його обіймах і кінчатиме з ним так, що в очах темно! Як ти, Шпилько, так? Як ти кінчала з ним, так? У його руках і на його чудовому члені, так? Як ніколи не кінчала з Дієго, так? Так, нобль тебе дери?

Заткнися!

Іман потягнулася і не надто витончено взяла з вази ще один персик. І згадала, як їла персики на березі річки.

— Дієго, — сказала вона тихенько, — коли можна буде піти?

— Уже скоро, але… Я думав, ми ще посидимо, пограємо в карти, можливо, або послухаємо, як господиня грає на арфі. Так рідко вдається провести такий вечір…

— Залишайся, звісно, але можна мені піти? Я погано почуваюся, — збрехала Шпилька.

— Тоді ходімо відпочивати, — сказав Дієго, і навіть спокійно сказав, без роздратування й невдоволення, але Іман усе одно засмутилася. Він хотів побути у своєму колі, побути шляхетним доном. А вона не могла, фізично не могла відповідати йому.

***

Вечеря закінчилася, Дієго вибачився, вони повернулися до своєї спальні і зайнялися коханням, а потім Шторм заснув, а Іман мала змогу роздивитися ще один парчевий балдахін у чужому багатому домі.

Як тебе занесло сюди, Шпилько? Ти дівчинка з рибальського сільця, а вони дони. Там, на Лінії, їй здавалося, що вони рівні, що вони просто афсари, чудові бійці та веселі люди, а Сліпий і взагалі незаконний маг. А потім виявилося, що вони зовсім не такі, як вона вважала. І можливість бути коханкою шикарного Дієго Шторма не робила її такою самою, як вони.

Іман тихенько вислизнула з ліжка, накинула шаль і вийшла в коридор. Їй хотілося якось позбутися важких думок і нарешті заснути, от вона й вирішила, що піде до купальні, вода завжди її заспокоювала. Трохи заблукала вона, але все-таки знайшла знайомий коридор і ввійшла у двері, які, ймовірно, вели до купальні. Вони й справді вели до купальні, але не до кімнати для перевдягання, а до маленької, явно службової кімнати, відділеної від купальні високою, обплетеною в’юнком решіткою. Увійшла і побачила їх.

Його чорні кучері, його широкі плечі, його руки й обличчя, губи ледь прочинені, очі, навпаки, заплющені, і в руках у нього жінка, верхи на ньому, вигнулася, відкинулася, закинула обличчя до стелі. І від кожного його поштовху смикається, і світле волосся струменіє, і груди з рожевими сосками просто біля його обличчя, і він ловить їх губами…

Іман вилетіла з кімнатки, як корок із пляшки галлійського ігристого вина. Вона бігла назад до своєї спальні й усе не могла перестати бачити, як Енріке Рись трахає іншу жінку. Усе не могла перестати бачити це, не могла перестати… Не могла зрозуміти, чому їй так боляче, так жахливо знати, що в нього теж є жінка… Не могла зрозуміти, що з нею відбувається, зрештою!