Раді Вас бачити!

Сеньйора Франческа прийшла аж на пірс прощатися і бажати попутного вітру. Ввічливість з іншими зайняла хвилин п’ять, а потім вона почала прощатися з Рисем і… Іман відвернулася. Не могла дивитися, як він нависає над нею, як вона дивиться знизу вгору і мне хустинку, а він торкається її ліктя кінчиками пальців і… Перед очима в неї стояла та секунда, свідком якої вона стала в купальні. Його занурене в пристрасть обличчя, яке вона бачила стільки разів.

Із нею відбувається щось незрозуміле і неправильне. З якого дива їй ревнувати Енріке Вальєнте до кого б то не було? Нехай трахається з ким хоче! Минуло стільки часу, усе так змінилося, вона з Дієго, із чудовим Дієго Штормом, і в них усе добре, попри різницю між доном Дієго та вихованкою Колегіуму Іман Шпилькою. Енріке цілком закономірно з нею не спілкується, ну, понад необхідну ввічливість і практичні питання. Він не Шторм, зовсім ні! Навіть якщо він розумніший за Шторма в тисячу разів, яка різниця? Іман вибрала Дієго, Іман завоювала Дієго, спокусила його, отримала його! Яка до біса тобі різниця, з ким там трахається Енріке Рись? Га? Шпилько? Жодної! То повернися й подивися, яка гарна собою його жінка і яка закохана, подивися. І як він над нею нависає, чорт забирай. Ні, не хочеш? Чому?

***

Каравела сеньйори Франчески була втричі більша за скромну наву, на якій вони пливли з Валентії. І заведено на ній усе було цілком по-військовому. Тож за два з половиною дні на кораблі Іман жодного разу не бачила, щоб хтось пив ром, і не чула, як сміються та співають матроси. Зате вона тричі на день їла в кают-компанії з капітаном, його помічником, начальником торгового представництва, ну і своїми афсарами, звісно. Розмови за столом стосувалися винятково й лише погоди та цін на вовну, тож вона намагалася поїсти швидше й піти. На кормі каравели можна було посидіти в тиші, слухаючи скрип снастей, шум хвиль і власні думки. Іноді вона сиділа там зі Штормом, обіймаючись і балакаючи про дурниці, іноді зі Сліпим, обговорюючи ймовірні і неймовірні сценарії витягання екстрактора з діри. І іноді натикалася там на Рися. Якщо він її помічав, то відразу йшов. Якщо ж не помічав, ішла вона.

Вітер цього разу не балував мореплавців, тож довелося йти галсами, і моряки весь час були зайняті чимось таким, моряцьким. І хитало, і дуло, і взагалі все їй не подобалося на цій каравелі. Однак плавання закінчилося набагато швидше, і ввечері третього дня вони зійшли на берег у Тергесті. Цього разу по коней вирушив Шторм і цілком успішно купив їх на якійсь фермі на околиці міста. А Сліпий і Рись найняли перекладача, тому що тальянці та сфарадці непогано розуміли одне одного, а ось жителі Крайни і тим більше Онгрії розмовляли зовсім іншими мовами. Перекладача звали Янеж, він був жителем Крайни, а ще він стерпно лепетав по-сфарадськи, по-тальянськи, знав онгрійську, астрійську й, здається, ще якісь мови.

І вони вирушили в дорогу. Доволі швидко від середземноморських красот вони від’їхали й опинилися на дуже дивній землі, про яку Янеж довго і захопливо розповідав, — на Карстовому плато. Це дуже незвичайна місцевість, ніколи Шпильці не доводилося бачити подібного: сірий вапняк, що утворює цілі кам’яні поля, скелі в глибоких тріщинах, печери та ями, рідкісні покручені дерева, жодної води і майже жодної землі, усе камінь і камінь, скільки сягає око.

І на довершення погода зіпсувалася, зарядив дрібний холодний дощ. Досить скоро всі промокли, попри вощені накидки та товсті плащі. Іман мерзла і почувалася огидно. Зробили привал, розтягнули тент, збилися докупи і поїли всухом’ятку — багаття розводити було просто ні з чого.

Поїхали далі. Намок запасний Шпильчин плащ, намок запасний плащ Дієго, у який він її закутав, і вона їхала промокла наскрізь, цокотіла зубами. Уже в темряві вони нарешті проминули це моторошне місце і спустилися в долину. Благо тут було повно дерев для багаття і трави для коней!

Геррерос із лайкою поставили під дощем лише два намети та натягнули тент, розвели під ним багаття. Сліпий заварив для Іман якихось трав, щоб вона не захворіла. Вона перевдяглася в сухий одяг, тільки сухого плаща ні в кого не залишилося, тож вона куталася у вологу ковдру і тягнула змерзлі пальці до вогню.

— Чорт, ну й погодка! — сказав Рись, підходячи до багаття. — З кіньми все гаразд. Заради бога, я хочу перевдягнутися в сухе і випити гарячого!

— Звісно, Енріке, — сказав Сліпий, киваючи на казанок. — Перевдягнися і приходь, у нас тут трав’яний чай із медом, щоб ніхто не застудився.

— Дякую, Сліпий, — сказав Рись і пішов до намету, а за кілька хвилин повернувся в сухому одязі, запасних чоботях і, чорт забирай, сухому теплому плащі!

— Запасливий ти, драний кіт! — протягнув Дієго із заздрістю. — Ні в кого не залишилося сухого плаща!

Іман нічого не сказала, тільки шморгнула носом.

— І в Іман не залишилося? — запитав Рись, не дивлячись, утім, на Шпильку.

— Ні, — похитав головою Дієго. — Усе промокло: у мене, у неї, у Сліпого, навіть у геррерос.

Рись зняв плащ і простягнув Дієго:

— Візьми.

— Дякую, Рись, — щиро подякував йому Шторм і негайно відібрав у Іман вологу ковдру та закутав у чудовий теплий плащ.

***

Усе вологе й холодне, у наметі сиро, ковдри набрали вологи, і Шпильку аж колотить дрож, хоч вона й лежить в обіймах Шторма. Біля стіни похропує Сліпий, за спиною Дієго спить Янеж, тільки Рися немає. Через погоду вони поставили лише два великі намети і уклалися в них щільно, по п’ятеро в кожному, точніше, геррерос були вшістьох. Поки Сліпий лежав поруч, Іман вдалося трохи зігрітися, але потім він заснув і з незрозумілої причини відкотився під стінку, і спина в Іман негайно закоцюбла. Вона повернулася спиною до Дієго, і в неї негайно замерзли руки, ноги й ніс, загалом, нічого хорошого в цій чортовій Крайні, лише дощ і холод!

Полог відхилився вбік, і з’явився Рись. У руках у нього був ліхтар і тепла ковдра, і вдягнений він був у теплу вовняну котту, і волосся в нього, о диво, було сухе! Як, чорт забирай, йому це вдається? Він підняв ліхтар вище, оглянув супутників, які лежали рядком, чомусь зітхнув і задув свічку. І ліг поруч, так близько, що Іман відчула запах м’яти, якою пахло його волосся. Він пововтузився, закутуючись у ковдру, і затих.

Іман зітхнула й повернулася до Шторма обличчям, щоб зігріти передні пів шпильки. Дрож пройняла її негайно, щойно холод дістався до її спини. І раптом… Диявол і всі його ноблі! Енріке Рись посунувся до неї, накрив краєм своєї ковдри і притиснувся теплими грудьми до її зледенілої спини. І вона зігрілася. Перестала тремтіти. І миттєво заснула.

А коли прокинулася, виявила, що лежить в обіймах Рися, головою на його руці, пригорнувшись до його грудей, чорт забирай, а Дієго поклав на неї свою важку руку і притискається до спини. Вона підняла очі й побачила, що Енріке не спить. Він подивився на неї, просто в очі подивився, і прибрав руку, якою її обіймав. Іман негайно забрала ногу, яку уві сні просунула йому між колін, і руку, якою обіймала за талію. І завовтузилася, перевернулася, обійняла Шторма. За її спиною ворухнувся Рись, підвівся, накривши її краєм своєї ковдри, і вийшов із намету.

Чорт, Шпилько… Так зовсім погано, чуєш? Зовсім нікуди не годиться! Він просто тебе пожалів, хотів тебе зігріти, а ти? Йому ж, мабуть, було неприємно… І коли ти до нього пригорталася, і коли різко відвернулася теж. Ну було у вас там щось, припустімо. Але ж це не привід ображати його зараз?

Тут, на щастя, прокинувся Сліпий, і ранок закрутився своєю чергою. Дощ припинився, але дика сирість нікуди не поділася, і всі лаялися крізь зуби, згортаючи своє мокре й крижане господарство. І тільки Шпилька сиділа на сідлі біля багаття, пила чай із медом і куталася в теплий Рисів плащ. І було їй так само тепло й спокійно, як уночі.

***

Крайна — неймовірно гарна країна! Ліси й поля, луки й гори, озера й річки, і все таке зелене, таке живе й соковите! Тільки ось із теплом є певні труднощі. Вони їхали і їхали, Іман куталася в плащ Рися і не думала його повертати, хоча її власні плащі вже просохли. Дивно, але в його плащі їй було неймовірно затишно, наче…

Так, Шпилько, зрештою! Чого ти весь час витріщаєшся на нього? Чого ти весь час крутиш і крутиш у голові дурнуваті думки? Згадуєш, як лежала в його обіймах, як пахне м’ятою його волосся і як спокійно і тепло з ним спати, так? Але у слова «спати» є й інші значення, це ти теж не забула, мейстер Бланко?

Про що тепер думати, все минуло. Усе закінчилося три місяці тому. Він і так робить неможливе, і ви тягнетеся до цієї чортової Онгрії, на край світу, тому що хочете врятувати світ від ноблів. І зробив він це певною мірою через тебе, ти ж розумієш?

Та не прикидайся, ти чудово розумієш, що він уплутався в це лише й винятково заради тебе. Тому що ти йому сказала, так? Зроби так, щоб ми врятували світ. Ось як ти сказала, чортова Шпилько! Чудово знаючи, що він погодиться. Зроби, щоб ніхто не знав! Зроби, щоб Сліпий навчив! Зроби, щоб я кінчила… І він зробив. Усе, що ти йому сказала, абсолютно все. Навіть те, чого не казала, усе одно зробив. Тому що він Рись, розумієш?

Ну і що? Ну і що? Зате в неї є Шторм! Найгарніший, найкращий герреро, який теж усе робить… Усе, що йому скаже Рись.

Заткнися!

— Дієго, зроби так, щоб ми ночували в замку!

— Як же я це зроблю, Іман? — усміхнувся Дієго. — Замків тут не видно.

— Ми й будемо ночувати в замку, — сказав Сліпий. — У Люблянському замку, Рись сказав.

Бачиш? Він робить так, як ти хочеш, ще до того, як ти захотіла!

***

Любляна — столиця Крайни, ну тобто не столиця в повному сенсі, бо вся Крайна лише марка у складі Астрійського герцогства. І керує нею намісник герцога Леопольд фон Грайфен, який і живе в замку, у якому вони й ночуватимуть.

Вони зупинилися в слободі, засіли в трактирі, Рись написав записку і відправив Янежа до замку. За годину Янеж повернувся і багатослівно запросив сфарадських гостей пройти до замку. І все було саме так, як хотілося Іман: їх дбайливо прийняли, доглянули коней, розселили в кімнатах намісницького будинку, товста жінка забрала весь їхній брудний і вологий одяг, покоївка провела до лазні. Так, із купальнею не пощастило, це тобі не палаци багатих донів, Іман Бланко, тож радій лазні!

І вона раділа, вимилася та перевдяглася в чисте, навіть ошатне, батистову сорочку надягнула і сині бриджі, і пояс, вишитий бісером. І, узявши під руку свого Дієго, вирушила вечеряти до пана намісника.

Пан намісник був астріяком у найбільш типовому вигляді. Про Лінію він особливо не розпитував, але багато говорив про полювання, коней, собак, військові кампанії та інше. Його дружина сиділа не піднімаючи очей, зате син і спадкоємець років вісімнадцяти вирішив справити на Шпильку враження. Приголомшливо самовпевнений хлопець!

А ще вони багато пили. Міцну місцеву настоянку, закушували печенею з кабана і знову пили. І в результаті до спальні Іман поверталася вельми нетвереза, та й Шторм теж. Він був настільки п’яний, що просто впав на ліжко і захропів. А Іман ні. Вона лежала, витріщалася в стелю, бо парчевого балдахіна, як і мармурової купальні, у будинку намісника не водилося. І думала знову про Рися. Голова в неї паморочилася і хотілося чогось такого, невиразного, але в цьому її бажанні був присутній Рись. Він там був, дивився так… І волосся його, шикарні чорні кучері до лопаток… І знаєш що? О так, ти знаєш, Іман! Чудово знаєш! Усе ти знаєш, усе пам’ятаєш і все ще хочеш, так? Хочеш його анітрохи не менше, ніж три місяці тому, так? І як тебе скрутило, коли він із цією тальянкою… І про Шторма ти так не фантазуєш, га?

Тому що ось він, Дієго Шторм, гарний як картинка, добрий, відважний, надійний, але… Чого тобі бракує, Іман? А того! Щастя, розумієш? Безумовного, всепереможного щастя, яке зітре все погане в житті! Його не було тоді, немає зараз, і Іман зовсім не впевнена, що воно взагалі коли-небудь буде…