Раді Вас бачити!

— Знаєш що? — Іман провела кінчиками пальців по грудях Енріке. — Мені зараз так добре, що це здається несправжнім. Хочеться це якось закарбувати, розумієш? Записати або намалювати, так? Зробити щось таке, щоб воно було, і щоб я лише глянула на це й відразу відчула… Дурниці такі верзу, господи…

— Ні, не дурниці, чому дурниці? Знаєш, у деяких народів є звичай робити малюнки на тілі, просто на шкірі. Такі сині, може, ти бачила в воїнів півночі? Вони роблять їх як символ якихось подій, важливих для людини. Жінки часто малюють символи, коли народжується дитина або помирає близька людина, чоловіки малюють символи перемог і поразок, подяку богам і важливі клятви. Я часто думаю, що хотів би, щоб у мене на тілі був твій символ, щоб я міг побачити його і знати, що ти кохаєш мене. Як обручка, тільки просто на шкірі.

Обручка? Ні, Шпилько, заспокойся, це лише метафора. Навіщо тобі обручка? Накрути на палець його локон і милуйся. Просто будь щаслива зараз, Іман Бланко! Він розшифрує записи, зрозуміє, що треба робити, і ви вирушите рятувати світ. І не факт, що ти цей процес переживеш! Або він. Ні, припини, про це надто страшно думати, припини!

Рись раптом замовк, перестав погладжувати її спину, і в нього знову зробився цей погляд, наче всередину.

— Іман, ти коли-небудь мріяла про те, якою буде твоя обручка?

— Що?

— Ну, обручка, розумієш? — він сів, спустив ноги з ліжка. — Обручка! Різні варіанти, малюнки! Це не магічні символи, їх ніхто не впізнає, ні Сліпий, ні Балінт, ні інші онгрійські маги, тому що це не магічні символи, Іман! Це обручки!

Він схопився і прямо кинувся до столу, схопив зошит Оршолі.

— Дивися! — він перегорнув сторінки. — Вона малює обручки! Обручки, які хоче надягнути, весільні обручки! Дивися, вони парні!

Іман подивилася на малюнки. Так, не треба бути Рисем, щоб це зрозуміти, чорт забирай! Треба бути дівчиною, закоханою дівчиною! Це для неї, таке ніжне, і такий рослинний елемент. А це для нього, широкий обідок і щось на кшталт руни… ні, не руни! Це літери, і камінь, круглий, як літера О! І в неї теж літери!

— Як звали її нареченого?

— Я не знаю, ніде не сказано, що в неї був наречений, — знизав плечима Рись.

— Дивися, це його обручка, це не просто руни або орнамент, це М, Молнар, а камінь — це О, Оршоля. Це її ім’я на його обручці. А його ім’я на її обручці — це N, а це i, маленький камінець як крапка. Як його звали?

— Його звали Іштван Немет! — вигукнув Рись. — Чорт забирай, онгрійці спочатку пишуть прізвище, тому тут Молнар Оршоля, а тут Немет Іштван! Шпилько, це не магічні таємниці, це особистий щоденник! І ключ до нього — це Іштван Немет!

Він пішов до столу, голий, із розпатланим волоссям і старим зошитом у руці. В Іман аж перехопило подих від ніжності. Господи, ти майже всю ніч не спав, Енріке Рись, розбирав незрозумілі карлючки, думав про їхнє значення, потім трахався з годинку, а тепер замість того, щоб відпочити, знову уткнувся в роботу! Він кращий за всіх, він та людина, яка врятує світ. І не забуде при цьому зробити так, щоб ти кінчила, Шпилько!

***

— Іман, — Рись поцілував її у скроню, — Іман, я зрозумів, чуєш? Я зрозумів принцип! Це так жахливо просто! Це найпростіша система, найпростіша! І це справжні слова, я дивився у словнику.

— Енріке, котра година? Світає! Ти четверту ніч не спиш!

— Я посплю, обіцяю. Подивися, ці літери насправді ось ці літери, через його ім’я! Через шість кроків, розумієш? Це елементарно, я міг просто підбором зрозуміти! Якби це була наша мова, я б на другій годині його розшифрував! Це проклята онгрійська дурила мене два тижні! Два тижні!

— Рись, ти маєш поспати, благаю! Подивися на себе! Ти як п’яний або смертельно хворий, Енріке!

— Так, я посплю, Іман, просто подивися! Янеж зможе мені це перекласти просто з аркуша! Ні! Це має зробити Холло… Він нас обдурить… Нам потрібен сфарадець, маг, який знає онгрійську… Іман, мені потрібен Сліпий…

Шпилька вирвала зошит Оршолі в нього з рук і відкинула на інший кінець кімнати, схопила його за шию, повисла всією вагою. Він не очікував, мабуть, або просто дійшов уже до такого ступеня виснаження, так чи інакше він просто рухнув, впав на ліжко, трохи придавивши її.

— Що ти робиш? Іман?!

— Якщо ти зараз встанеш, клянуся, я тебе вирублю чимось важким, — прошипіла Шпилька. — Ти кохаєш мене, Енріке Рись?

— Так, звісно… Звісно кохаю, я не розумію…

— Зроби так, щоб ти заснув! Зрозумів мене? Зараз заснув!

— Добре, — він нарешті посміхнувся і став схожий на себе. — Добре, Шпилько, я посплю, обійми мене. — Він зарився обличчям у її волосся. — Я зробив, чуєш? Зробив…

Іман тихо лежала, заплющивши очі. Було незручно, рука затекла, і голову не повернути, тому що його рука лежить на її волоссі, але це неважливо. Енріке спав, і Шпилька вбила б будь-кого, хто спробував би його розбудити.

***

— Я закінчив. Це розшифрований текст онгрійською мовою. І тепер нам потрібен перекладач, Іман. Хтось, хто знає онгрійську й сфарадську або латину, хто перекладе текст і розбереться в ньому і кому можна довіряти.

— Нічого собі задачка, — сказала Іман, роздивляючись написані Рисем рівні ряди літер, що складалися в дивні слова чужою мовою. — А що з цього приводу каже Сліпий?

— Поки нічого. Він наводить довідки, але це буде не швидко. Чорт, ми втратимо ще купу часу і, що найгірше, зовсім незрозуміло, чи буде користь із цих записів. Я не уявляю, про що вони, якщо не рахувати обручок. Ну, точніше, там згадуються імена, ось дивися, Іштван багато разів, і Габор, і ось це слово, явно демон, ідеться, мабуть, про ноблів, тоді в них не було назви.

— А ось це про вежу! — вигукнула Іман. — Я читала книгу про Онгрію, там розповідалося, серед іншого, про озеро Махаон і півострів Тихань. Той самий, де сталася Катастрофа! — і вона ткнула пальцем в аркуш, просто в слово Tihany.

ім’я/земля/вода/острів/назва

Що? Іман пересунула палець на наступне слово.

потрібно/треба/слід/необхідно

— Енріке, — прошепотіла вона, — я розумію смисли.

— Що?

— Смисли, як коли говорила з ноблями. Зараз… — вона пересунула палець. — Це Тихань, туди необхідно… приїхати, потрапити?.. перед… зимою, холодами?..

— Я покличу Янежа, сиди тут, — сказав Рись і швидко вийшов.

Шпилька перебрала сторінки, знайшла ту, де малюнок з обручками, поклала палець на літери.

коли… вийде/вдасться/зробиться/стане… тоді… разом/щастя/весілля/сім’я… кохаю…

***

Зрештою Рись погодився, що перекласти весь текст цілком може Янеж, і якщо там буде щось важливе й незрозуміле, тоді розібратися спробує Іман. І якщо вже в неї не вийде, тоді вони чекатимуть результатів від Сліпого.

Іман сподівалася, що багатоденний марафон закінчився, коли Рись розшифрував текст, але переклад Янеж робив не сам, він сидів у них у спальні поруч із Рисем і перекладав розрізнені шматки, тому що Рись вважав, що так безпечніше і так Янеж менше зрозуміє. І це тривало цілий день, із ранку до вечора, навіть після вечері, допізна, доти, доки Іман не відправляла Янежа відпочивати під докірливим поглядом Рися. Ну звісно, дай тобі волю, то ти до ранку просидиш, драний кіт! Дзуськи! І Енріке не встигав навіть засмутитися через те, що в нього відібрали іграшку, як отримував замість неї іншу, і йому вже було зовсім не до одкровень Оршолі!

— Ти така ненаситна, Іман, — шепотів Рись, знімаючи з неї одяг або вкладаючи на ліжко.

— Це ти зробив мене такою, — стогнала Іман, підставляючи себе під його руки й губи. — Такою розпусною і жадібною, Рись… Так… Господи, так…

Звісно, вони трахалися як кролики, зате він їв і спав, а це дуже важливо.

І зрештою Янеж переклав весь текст так, як розумів, і Енріке склав аркуші по порядку, а потім вони зі Шпилькою завалилися в ліжко, і Енріке читав їй уголос, а вона лежала в нього на грудях і слухала історію Оршолі Молнар, дуже сильної магічки і дуже закоханої жінки.

«Габор хоче влади, хоче могутності і влади. Він умовляє мене взяти участь у його авантюрі, але я не погоджуся. Жодна влада не варта загибелі світу!

Якщо дивитися на суть оболонки думок, то можна побачити, як вона проникає в оболонку почуттів, і таким чином зробити висновок про їхню пов’язаність.

Іштван приходив сьогодні вдень, він щось говорив, а я не слухала, тільки дивилася на його губи. Як би мені поцілувати його? Як би мені дізнатися, дивиться він на мене чи лише на чарівницю, яка може зробити діру у світобудові?

Габор показував прототип свого «екстрактора», спустошив за секунду цілу прірву кристалів чарів. Іштван дуже цим захоплювався. Сьогодні він приніс черешню, сказав, що вона солодка, і подивився на мене. Мені здається, я теж йому подобаюся, але, може, я просто вигадую, а черешня — звичайна ввічливість?

Між іншим, про черешню. Якщо розглянути наш світ як кісточку, то що в неї всередині?

Сильно посварилася з Габором, довів мене до сліз. Плакала на сходах, коли прийшов Іштван. Він обійняв мене! Обійняв і втішав! Сказав, що я розумниця, а Габор — безсовісний грубіян. Я наче збожеволіла, дивилася на нього, чекала поцілунку, але… Може, я все вигадала?

Наскільки ймовірно застосувати чари до безпосереднього здійснення бажань? Я накидала формулу…

Так! Це сталося! Він поцілував мене! Поцілував! ПОЦІЛУВАВ!

Іштван просить показати йому мої розробки щодо світових оболонок. Впевнена, що вони з Габором не полишили своєї ідеї і хочуть зробити діру. Іштван поки мовчить, але я знаю, що скоро попросить мене про це. Не знаю, що робити!

Вперше за кілька років купила порожнього кореня. Чекаю завтрашнього вечора і думаю тільки про нього. Господи, що, якщо йому не сподобається? Що, якщо після цього більше нічого не буде?

Я так кохаю його, так його кохаю! Він найкращий, найрозумніший і найсильніший! Невже це насправді зі мною відбувається? Мені здається, варто відштовхнутися, і я злечу!

Левітація? На що може спиратися маг, який левітує? Звернімося до викладок Кріззі!

Іштван попросив мене, і я не змогла відмовити. Діра відкрита, як я і прогнозувала. Там, у дірі, не просто магія і не просто порожнеча. Там інший світ! Істоти, схожі на демонів, розумні й страшні у своїй інакшості! Іштван вивчає їх, наскільки це можливо, а я боюся.

Сьогодні Іштван із Габором закінчили збирати справжній механізм. Він величезний, і я не уявляю, якими силами можливо проштовхнути крізь світові оболонки фізичний предмет такого масштабу. Іштван просив мене подумати про це. Припустімо, у нас є точка опори. Звернімося до рівняння рівноважних впливів!

Іштван погодився зі мною, що розумніше обмежитися простим штуцером, ніж намагатися вбудувати в тканину світобудови весь механізм. Теоретично цей штуцер може пройти в діру без особливих зусиль. Іштван зібрав маленький прототип, але помилився з розмірами, штуцер упав у діру. Працювала з ним над визначенням мінімально ефективного розміру штуцера, перевела безліч чудової міді й чар.

Нічого не виходить, ми не змогли вставити штуцер. Іштван дійшов висновку, що самих лише зусиль із нашого світу недостатньо, він стверджує, що «екстрактор» потрібно втягувати у світ демонів із того боку, докладаючи ту саму силу, що прикладається до нього поштовхом із нашого світу. Складна концепція, я маю намір обдумати її дорогою до Іштвана. Ми не бачилися надто давно, цілих чотири дні, я так жахливо сумую!

Він проводить біля діри цілі дні, не розумію, як він сподівається реалізувати свій задум? Він міркує про сутність істот як про маркери належності до світу. Трохи наївно, але Іштван твердо впевнений, що це можливо. Я сподіваюся, у них нічого не вийде і вони покинуть цей проєкт, тому що, чесно кажучи, я вже думала про весілля. Я думала, що обручки мають бути особливими…

Я плакала всю ніч. Він зробив це, попри мої благання, зробив, і тепер, після того як він привласнив собі частину їхньої суті… Хто він? Мій коханий чи наполовину демон? Що тепер буде? Він сказав, що стане богом. Невже він був таким із самого початку? Невже все, що між нами було, було лише для того, щоб відкрити діру?

Чи можна через суть зрозуміти мотиви й почуття того, кого вивчаєш? Начеркала розрахунки, але висновки здаються недостовірними.

Габор зробив те, що збирався. Він обдурив їх, найсильніших і наймудріших магів континенту. Обдурив і буквально прив'язав їх до екстрактора. Мстислав помер під час підключення, боже мій! Якщо вони вирвуться, нам усім прийде кінець! Морріган пообіцяла вирвати Габору серце голими руками, і я їй вірю… Господи, як я виявилася до цього причетна?

Іштван має намір сьогодні вставити штуцер у діру. Пишу, і руки тремтять! Якщо він зробить це, то, найімовірніше, загине. Я боюся навіть думати про це, але весь час повертаюся до його слів. Він сказав, що робить це для нас. Це неправда, він робить це тільки для себе. Мені гірко це усвідомлювати, але це так і є.

Він живий! Слава богу, він живий! І в нього вийшло! Його концепція виявилася правильною! Він штовхав магічну суть механізму своєю людською силою і водночас тягнув її силою демона! Як вишивальниця протягує голку крізь канву, він протягнув штуцер крізь світові оболонки! Сам! Боже мій, він найсильніший маг у світі! І я кохаю його. І боюся його. Завтра почну новий зошит, зошит нареченої Іштвана Немета, бога…»

— Ось воно, Іман! Ось що він зробив! Він додав собі частину суті ноблів, а потім штовхав і тягнув. І ніхто з найсильніших магів не зміг закрити діру, тому що вони не змогли витягти екстрактор! Ти розумієш?

— Так, — глухо сказала Іман, — розумію. Я її добре розумію, Рись. Бідна Оршоля, бідна жінка! Як добре, що ти не такий божевільний, як він, Рись! Ти б точно зробив, якби захотів. І став би богом, я не сумніваюся в цьому ані секунди.

— Я й так бог, — фиркнув Рись, притягуючи її до себе. — Я бог, тому що в мене є ти і твоє кохання. Це воно дає мені сили, розумієш? Мені не потрібна діра у світобудові, щоб крутити цей світ навколо мого… скажімо, пальця. Я можу зробити все, що захочу. Сам по собі, без жодної чортової магії.

— Іноді ти теж мене лякаєш, — Іман погладила його по обличчю, — але я все одно кохаю тебе…