Раді Вас бачити!

Курінний завжди був людиною слова. Десь біля десятої ранку він зателефонував та сповістив, що упродовж години до мене прийдуть дівчата, щоб фарбувати кухню. Я страшенно зраділа та подякувала й вони дійсно скоро прийшли.

Дві швидкі стрункі леді в цупких комбінезонах привіталися й миттю зайнялися звичною для них роботою: зчистили, протравили, чимось просушили та підібрали такий самий тон, що був навкруги. Я намагалася не заважати, але відверто милувалася підлеглими Курінного. Через пару годин вони склали свій скарб до авто та зникли так само швидко, як з’явилися.

Я зв'язалася з Платоном та, на радощах, ледве не плакала.

– Що погано попрацювали? – здивувався моєму схвильованому тону він.

– Заради Бога, Платоне! Я таких віртуозів зроду не бачила й не уявляла. В тебе через одного, чи всі такі? – піднесено жартувала господиня оновленої кухні.

– Ображаєте, пані! Звісно, всі. Навіщо мені нездари? Їх чекають будівельні майданчики міста. А я обираю тільки найкращих, – зрадів, що мені сподобалася робота його підлеглих Курінний.

– Дякую, тобі! Ти викреслив мої безсонні ночі. Тепер красуня-кухня схожа на новеньку. Що я можу для тебе зробити, говори? – захлиналася радощами дурна господарочка.

– Нічого особливого: попити зі мною ще кави… А краще, пообідаймо разом. Дивлячись на тебе, в мене збурюється страшенний апетит і кавою вже не обійтися, – мені здалося, що це вже відверте загравання, але я завинила йому послугу й зобов'язана чимось відповісти.

– Добре, я згодна. Тобто ти мені допоміг з ремонтом, а тепер ще й на обід запрошуєш? Тоді нехай він буде моїм коштом, – торгувалася я телефоном.

– Знову хочеш образити? Де таке бачене: щоб при живому чоловікові, леді платила за обід? Забудь про подібне та обери, будь ласка, коли зможеш прийти.

– Ну, якщо завтра в мене повна зміна, то виходить що наступного дня я вільна, – розмірковувала вголос.

– А куди б ти хотіла? – зрадів він моїй черговій згоді.

– Ну, може до інтуриста на Хрещатику… Платоне, звідки я знаю? Мене по ресторанах чоловік не водить, та власне нікуди не водить взагалі. Що обереш – те й буде нормально. Тільки прошу, без фанатизму, добре? Бо не піду тоді!

– Ось тепер я чую свою однокурсницю Настю Палій. Не хвилюйся, зірок Мішлен не обіцяю. Підемо в новий, на масиві. Бачила, біля озера вдалині, відкрився кабачок «Едем»?

– Здається так! Добре, домовились, – так швидко вмовити мене не вдавалося ще нікому і я все більше дивувалася сама собі.

Коли мій чоловік прийшов додому, я навіть не знала: казати йому, щоб підняв голову до стелі, чи ні? Правда у квартирі трішки пахло водоемульсійкою, але здається якби поруч щось горіло, тоді Антон відчув би сторонній запах. А наразі – НІ! Він вже комусь зателефонував та відкрив каталоги в Інтернеті й був настільки відсторонений від цього світу своїми важливими дослідженнями, що я лише спитала:

– Накривати на стіл?

– Зажди! Бачиш: я зайнятий. Якщо хочеш – то їж. Я потім, коли зрозумію, чи ця формула дійсно сюди підходить, або ні…

Я стояла розгублена й відчувала, що взагалі тут зайва. Чого я причепилась з тією вечерею? Навіщо готувала? А вже про стелю навіть натякати не варто. Бачите, чоловік весь наповнений відкриттями, а завтра вони з нинішнім співрозмовником навіть не згадають про той шалений вир, в якому тепер літають та будуть жити далі серед вигаданих світів.

Я зробила собі каву й бутерброд з сиром та, стоячи біля вікна в кухні, повечеряла й пішла готуватися до сну. Адже завтра мене поглине страхітлива прірва запитань і відповідей комунальної сфери, на цілих дванадцять годин. І повернуся я додому тиха й розбита, та зовсім не матиму бажання повертати язиком.

Але в моїй голові чомусь крутилися думки: що я одягну на наступну зустріч з Курінним? Він завжди був вихованим та тепер тримався дуже галантно. А ще отой обережний поцілунок руки мені точно сподобався, хоч я й не хотіла зізнаватися собі в цьому! Я заснула…

День на роботі видався страшний. На масиві сталися відразу дві великі аварії й люди просто проклинали нас за те, чого ми взагалі не робили. З однієї ями між висоток лився фонтан гарячої води й скоро комунальникам нічого не залишалось, як її перекрити. Звісно, після цього почався «фонтан» питань та погроз саме на нашу адресу, наче дівчата на пульті були винні, що роками ніхто не міняв ті труби. Якось так і пройшов ще один мій довгий робочий день.

Вдома я прийняла душ та пішла до спальні, навіть не вмикаючи світло. Випила пігулку від головного болю і вмостилася на зручному ліжку.

Антон звісно працював за комп’ютером, але уточнив:

– З тобою все добре? Нічого не потрібно?

– Ні, дякую. Зараз все пройде. Я трішки відпочину та піду на кухню.

Але мій дбайливий чоловік лише щось промимрив та знову поринув у науковий світ, зрозумівши, що я жива й можу про себе подбати самостійно.

Я лежала у власній спальні, без світла та чекала, коли моя голова повернеться до робочого стану й тим часом філософствувала. Вдалася до непростого запитання: як Господь парує людей на землі? Ось, наприклад, цей Платон. Він завжди був неймовірно самостійним, веселим, пробивним. Вмів організувати та заробити, але каже, що в шлюбі не має ні підтримки, ні кохання? Хіба це справедливо?

Або візьмемо мене. Я хоч і не фірмачка, але ж якось викручуюся зовсім без сторонньої допомоги та в мене непогано виходить! Всі, хто в нас буває, активно заздрять нашому «щастю» та добробуту. Й ніхто навіть не уявляє, що все це лише завдяки мені. Бог свідок, я не хвалюся, та й тут присутня життєва несправедливість.

Знаєте, яке в мене виправдання всьому цьому? Дуже просте: для того, щоб Земля була круглою – Бог ділить пари на пробивного й непутящого, на шустрого та равлика або гарного й страшненького… Це мій рятівний круг і життєва філософія! Саме вона тримає на плаву.

Тільки чого ж те серце щемить, наче його ножем зачепили? Доки я тягала все на собі та працювала по дванадцять годин на добу – все було добре. А як тільки мене підвезли в гарному авто, запросили до затишного ресторанчика на обід, а потім ще й запланували взяти на нормальну роботу, за профілем, я розхвилювалася та образилась на цілий світ!

Все, будемо вважати, що голову відпустило. Треба зав’язувати з філософією та запустити пральну машину. Зараз білизну поміняю. Хоча навіщо? Вона й так завжди чистотою блищить. Адже в нашому шлюбному ліжку не буває ні пристрасті, ні зайвої рідини, то навіщо ці непотрібні тонкощі господарювання?

Я мовчки поралася на кухні, коли Антон почув звуки живих, або просто захотів поїсти та раптово намалювався поруч.

– Що в нас сьогодні на вечерю? – стандартно запитав він і тут випадково побачив нову стелю. – О! Дивись, я ж тобі казав, що все висохне…

На це його «відкриття» у мене не знайшлося жартів і я мовчки кинулася до ванної кімнати. Невже він справді аж настільки неземний?

– Тобі вія до ока потрапила? То змий і воно попустить, – спокійно відреагував на мій вибух емоцій дорогий чоловік і мені здалося, що я втрачаю розум…

Я вмилася та пішла годувати свого інопланетянина. Насипала смачної печені, дістала мариновані огірочки та зробила каву. Якщо хтось думає, що то від бурхливих почуттів, то він помиляється. Просто Антон ніяк не може за п’ять років життя в моїй квартирі запам’ятати: де що лежить? І коли він починає це шукати – потім доводиться все складати на свої місця. Тому повторюся: краще все зробити самій!

Вечеряти я відмовилася, не лізло! Попила молока та пішла доліковувати свою важку голову. Коли мій винахідник дбайливо помив посуд, а це робити він умів, я вже задрімала.

Розмову з Платоном відклала на ранок. Не тому, що боялася присутності законного чоловіка, просто о двадцять третій стороннім людям не телефонують. А щодо Антона, то йому було абсолютно байдуже до моїх дзвінків. Він нічого не чув у навушниках та бачив лише монітор. Ось так я знову замучила всіх буденністю своїх «щасливих днів» та щиро перепрошую!