Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Після страшного новорічного горя пройшло багато часу. Якщо бути точною, то півтора року. Хотіла сказати життя, але назвати це життям - язик не повертається.

А ще у нас з’явилася новина. Гонта щось там відкрив і його розробкою зацікавилися в Лестерському університеті. Зовсім скоро він мені видав:

– Настю, збери потихеньку трохи речей, бо ми їдемо до Англії.

Я була зайнята традиційною щоденною медитацією. Лежала на ліжку лицем до стіни й вивчала давно вивчений абстрактний малюнок на шпалерах. Почувши цю маячню, я підвелася та пішла до нього ближче.

– А чому не на Марс? Я туди більше хочу, – абсолютно без емоцій відповіла я йому.

– Точно? Ну, можливо трохи пізніше? А поки моєю роботою зацікавились лише в Лестері. Ти ж завжди хотіла пожити за кордоном більше ніж вісім днів турпоїздки, – навіть посміхнувся він.

– То було в іншому житті, Антоне. Я нікуди з тобою не поїду й не треба давати мені часу на роздуми. Якщо хочеш чи треба, то їдь, – впевнено відповіла я Гонті й повернулась у свій куток на ліжку.

– Ясно. А як же ти тут? – виховано поцікавився моїм емоційним станом Антон.

– Так, як завжди, тобто ніяк. Коли ти збираєшся? – дивно вилізло з мене.

– Хочеш швидше здихатися? Думаю, в кінці місяця. Доки інститут узгодить контракт та відкриють візу. Десь так, – розмірковував Гонта.

– Що ти мелеш? Чого це здихатися? Ти мені й тут не заважаєш, – чесно зізналась я йому та на цьому розмова подружжя завершилась.

Все, що я описала, після загибелі Платона, так і було. Більше ніяких занять в моєму житті не передбачалося... Хоча НІ! Тут я злукавила. Як і обіцяла, я систематично ходила по церквах і всюди ставила йому свічечку та тихенько розмовляла з ним біля ікон.

В моїй сумці скрізь була присутня легка хустинка й тому, накривши голову я заходила в будь-який храм, що бачила на своєму шляху. А в конкретні дати чи наші з Платоном свята – їздила до Володимирського собору. Саме там ми планували з ним обвінчатися...

В кінці липня Антон Гонта дійсно зібрав невеличку валізу, на диво чемно пригорнув до себе та й покинув мій дім, щоб здійнятися в небо над Борисполем і попрямувати до Сполученого Королівства на роботу в Лестерському університеті.

Тепер я залишилась абсолютно одна. В мене більше не було ні Коханого, ні батьків, ні навіть нудного, зайнятого науковими працями законного чоловіка. Дивно, але мені знову стало легше! Я наче зняла з себе важку шкіру й викинула кудись у куток. Тепер ніхто не нагадував мені про минуле. Я просто застрягла в теперішньому часі, що зупинився.

Так чи ні, але невблаганно наближався день народження покійного Платона Курінного. Коли сталося страхіття, від шоку, я видалила його фото з телефона та не залишила жодної речі, яка б нагадувала про наше минуле з Ним. Тоді мені здавалося, що без спогадів буде легше вижити. Але тепер дуже не вистачало його чарівних очей, в які хотілося дивитись. А в мережі нашу сторінку заблокували, чи видалили, не знаю? Хоча там і було лише кілька гарних спільних фото... Тому залишалась моя власна пам’ять і саме в ній Його неймовірно закохані очі житимуть до мого відходу з цієї землі. Та мені достатньо.

Я причепурилась більше звичайного так, наче й справді настало свято, взяла все, як годиться для панахиди та й поїхала до Володимирського собору. Не дивлячись на спекотну погоду, я була вдягнена в легку чорну сукню до землі та чорні балетки, з чорною сумочкою на плечі. Лише пакет з солодощами був дещо кольоровим, але я його майже відразу віддам і тому це мене не бентежило.

У дворі, перед нашим прекрасним собором, я накинула прозору чорну шаль з блискітками (така вже підвернулась тоді) та натхненно, тричі перехрестившись, пішла всередину.

Повинна сказати, що з деяких жахливих пір, саме тут я почувалась з особливою легкістю. Ніколи раніше у своєму звичайному житті я не вважала себе аж занадто богомільною. Звісно малювала крашанки на Паску, пекла коржі на Маковія та вбирала зеленню дім на Трійцю. Але щоб там готувати всі дванадцять страв на Різдво чи тримати піст – брехати не буду, такого не було.

Я зачекала своєї черги до жінки, що приймала панахиди, написала на листочку: кого згадати в молитві та вже з вільними руками, пішла купити свічки. І чомусь, наразі не вперше тут у соборі мені здавалося, що за мною хтось стежить. Ні, це не була параноя вбитої горем жінки. Навпаки, серед всіх цих людей, що прийшли щось сказати чи попросити у Господа, мені було добре. Але ж чиїсь очі вперто дірявили мою спину.

Я вже запалила всім свічечки й традиційно підійшла до великої ікони Божої Матері з Ісусом на руках. У нашому Володимирському соборі вона неймовірно велична й красива. Стоїш там, мовчки говориш з ними та здається, що чуєш відповіді... А всередині стає так мирно й тепло, наче поруч Він... Скоріше це богохульство, порівнювати кохану людину з тими, кому поклоняєшся. Але чому? Хіба він тепер не з ними?

Після подібних думок в мене з очей самі потекли сльози. Та саме тут це було абсолютно доречно. Десятки людей дивилися на Богів і плакали. У кожного був свій біль, але його ніхто не соромився, не сміявся й не зневажав. Адже ми всі наразі були у святилищі Господа нашого!

Яке сьогодні свято? Розповім. Моєму Платону сьогодні могло виповнитися тридцять! І ми мріяли провести цей кругленький ювілей дуже весело. Можливо навіть вже не самі! Кудись би поїхали чи залишилися вдома з друзями та маленьким Курінним?.. Але доля зробила все по-своєму. І тепер я сама-самісінька стою посеред собору і таких же схвильованих своїми бідами сторонніх людей та згадую про те, чому вже ніколи не судилося статись...

«Боже мій! Я ж нічого ніколи не просила в тебе. Жила собі, як дозволяв мені. Йшла життям, покірно віддаючи працю тим, хто її потребував. А потім з’явився ВІН і я б ніколи не побажала більшого – лише Його поруч! Звичайного українського хлопця, що був щирим і вмів любити рідну землю та цілий світ, а ще так неймовірно Кохав... Але Щастя виявилося занадто коротким! Чому, Господи?»

Та ікони не відповідали мені. Я скинула сльози, поклонилась та й пішла на вихід. Знову тричі перехрестилась і зійшла зі сходів вниз. На душі висів тяжкий кам’яний біль, що сьогодні не хотів мене залишати, навіть тут, серед освячених стін.

Влада Клімова
П'ятий гріх

Зміст книги: 21 розділ

Спочатку:
ЧАСТИНА 1. Розділ 1. Оце так зустріч
1783783021
20 дн. тому
Розділ 2. Дякую за надію
1783783870
20 дн. тому
Розділ 3. Інопланетянин
1783784052
20 дн. тому
Розділ 4. Хто він?
1783784377
20 дн. тому
Розділ 5. Французький мускат
1783784585
20 дн. тому
Розділ 6. Могутній вогонь
1783784984
20 дн. тому
Розділ 7. Хмари за вікном
1783785348
20 дн. тому
Розділ 8. Живу лише одним
1783785777
20 дн. тому
Розділ 9. День народження
1783785989
20 дн. тому
Розділ 10. Чарівна покупка
1783786300
20 дн. тому
Розділ 11. Новий рік
1783786515
20 дн. тому
Розділ 12. Наслідки
1783786763
20 дн. тому
ЧАСТИНА 2. Розділ 1. Живий мрець
1783786880
20 дн. тому
Розділ 2. Закордонне відрядження
1783787057
20 дн. тому
Розділ 3. Ковток води
1783787349
20 дн. тому
Розділ 4. Початок історії
1783787767
20 дн. тому
Розділ 5. Продовження (важке)
1783788453
20 дн. тому
Розділ 6. Доброго ранку
1783789020
20 дн. тому
Розділ 7. Курячий бульйон
1783789393
20 дн. тому
Розділ 8. Ми вільні
1783789831
20 дн. тому
Розділ 9. Відплата
1783790552
20 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!