Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Наразі ми дійшли до гарних лавочок зі зручними спинками і я захотіла трохи посидіти в тіні каштанів.

– Присядемо? – запропонувала я бідолашному переселенцю. – Щось мене ноги підводять.

Я ж була вже великою дівчинкою та розуміла, що передмова закінчується, а далі буде страшне. Аби не наражатися на небезпеку «слабких ніг» вирішила не ризикувати. Ми сіли.

– Тут у Вас дуже гарно, – обводив очима Данило простори ботанічного саду та продовжив: – У такій красі навіть не хочеться говорити про погане...

– Не хочеться, не говоріть, – дозволила я йому та вже зрозуміла, що цей чоловік не буде відступати від своїх слів.

– Нічого, я справлюсь. Мене тут трішки підлікували. Я й зараз вже повинен приймати ліки, але дивлячись на цю красу – вони мені зайві. Словом, приїхав якось додому на обід. Бачу: біля двору стоїть обдертий Джип. Зайшов, а там непрохані гості. Іванка з донечкою на руках, в кутку на дивані, а троє ніщебродів порпаються в нашому комоді. Вже забрали прикраси дружини, повикидали на підлогу білизну та все перепитують: де в нас заборонена література? Ну, я звісно поліз розібратися з тими літераторами й отримав по голові та ненадовго втратив рівновагу. А коли один дебіл почав розбивати ногами ліжечко Каріни, дружина кинулась його рятувати. Іванці байдуже було до прикрас, а те ліжечко нам зробив на замовлення один майстер. Воно дійсно було казкове...

– Даниле, не треба... Я зрозуміла, – попросила я бідолаху.

– Все нормально. Я в порядку. Повинен закінчити розповідь, – настирливо сказав він, і я мовчки знизала плечима.

– Тварюка гидко заматюкалася й відштовхнула дружину. Іванка впала, а мене тримали двоє... Тоді той, що бив мене автоматом по голові, скоріше за все дуже любив хизуватися зброєю й випустив чергу по телевізору та по стіні з фото. Шокована Іванка, побачивши як вони нищать нашу оселю, кинулась до стіни та випадково... Я хочу думати, що випадково потрапила під вогонь. Вона ще тримала донечку на руках, але вже була вся в крові... Не пам’ятаю, що я кричав та виривався і мене знову заспокоїли. Тільки цього разу так, що опам’ятався лише за териконами, на пустирі. Вони дали мені лопату й сказали: «Копай». Поруч лежав наш килим, а в ньому... Я копав глибоко. Я ж знав, що ми будемо лежати там разом.

Дивно, але вони дозволили мені опустити родину в могилу та закопати. Сказали, що я їм ще потрібен. Не знаю як вийшло, але два виродки подумали, що від горя, я більше не становлю загрози. Вони відвернулися й закурили. Ось тоді я й полоснув, з усієї сили, лопатою нелюдів по шиях. Третій сидів за кермом Джипа. Мабуть, ще не звик до подібних історій. А зі мною щось таке сталося, що я не рахував кусків, котрі з них плодилися. Той третій як побачив: що діється – забув про Джип і пішки рвонув навтьоки. Тільки я його й бачив.

Я не служив та вдома мав зареєстровану зброю. Тому взяв їх автомати на плече, поправив могилку моїх милих, запам’ятав місце та й пішов знайомими стежками якомога далі звідти. Це був мій дім, де я виріс та наразі не дуже розумів, куди саме йти. Скоро натрапив на бійців АТО, здався й відразу втратив свідомість.

Кілька разів зі мною говорили працівники держбезпеки, але вони розумні люди й бачили в якому я стані та весь у чужій крові. Потім вже перевдягли та відправили до штабу. Хотіли нагодувати, але їсти я ще кілька діб не міг. Весь час перед очима стояло лице Іванки, коли вона падала та ще притискала до себе вже мертву донечку... Все! Я повинен прийняти ліки...

Ми сиділи посеред прекрасного Київського ботанічного саду. Навколо квітнули сотні троянд та дарували тонкий чарівний аромат, а перед очима стояв туман. Я не розуміла: як людина, що все це пережила і не втратила розуму та навіть має силу й сміливість розповідати?

Данило прийняв якісь дві пігулки, запив і теж просто дивився кудись на кущі троянд мовчки. Хіба ще треба було щось казати? Адже він тільки но, за моїм проханням, знову пережив смерть найрідніших. Десь я читала, що таке інколи практикують психологи. Начебто потрібно вивільнити весь негатив з себе назовні й тоді стане краще...

Господи, яка дурня! Хіба може стати краще цій людині? Де знайти пігулки, щоб вилікувати його знищену душу? Чи є у світі ліки, щоб цей чоловік знову відчув себе живим?

Якийсь час ми обоє мовчали. Потім ліки подіяли, бо чоловік першим прийшов до тями.

– Вибачте мені, Анастасіє. Я не планував все аж так розповідати. Саме полізло й тепер я навіть не знаю, як мені просити вибачення за свою дурну поведінку...

– Даниле, не треба перепрошувати. То не Ваша вина, а їх. І горітимуть вони в пеклі цілими зграями за біду, що принесли усім нормальним людям, як Ви з родиною... Тепер я розумію: чому Ви ходите до собору. Хочете перепросити у Бога за свій гріх? Але то не гріх був, а справедливість! Я ще ніколи так близько не бачила «різника» живих. Але Вас я не боюся, навпаки виправдовую й захоплююся.

– Дякую. Я не прихильник принципу «око за око», але так вже склалося. Мене може й посадили б, але діагноз психіатрів навіть не дозволяє мені піти захищати свій край. Кажуть, що мені зброю не можна довіряти. Я починав лікуватись на периферії та доводив, що здоровий, але всі лікарі в один голос проти. Тому й приїхав аж сюди до вас у столицю, але й тут стверджують часті прояви депресивного стану... Та ну його взагалі! Ненавиджу свій діагноз.

– Тобто Ви буваєте буйним, чи як? Чого Вас до клініки забрали? – почала цікавитись я вже так, наче являюсь його ліпшим другом.

– Та ні. Буйним я себе не відчуваю. Але від травми голови буває падаю ні з того ні з цього. Кажуть, що все це в часом пройде, але ж де взяти такого часу, щоб пройшло те, що вже ніколи не пройде? – тепер він озвучив мої думки і я раптом відчула поруч не товариша по нещастю, а споріднену душу.

– Скажіть, Даниле, як Ви? – уважно подивилась я на нього. Але наразі чоловік був адекватним та не таким блідим, як минулого разу і здавалося, що терапія вивільненого з себе горя дійсно дієва.

– Дякую, я в порядку. Пігулки тут виписують дуже гарні. Овочем себе звісно не відчуваю, але розповідаю про свою біду так, наче в кіно все бачив. Раніше було набагато гірше, – мирно зізнався він. – Я Вас дуже затримав, так Анастасіє?

– Даниле, це Ви так толерантно натякаєте мені, щоб уже йшла геть? – ображено запитала я.

– Зовсім НІ! Просто мені незручно забирати на себе стільки часу в гарної столичної пані. Я ж ніхто взагалі. Чого Ви повинні мене вислуховувати? – пояснив він.

– Але ж я сама напросилася на Ваше тяжке зізнання. Це Ви мені пробачте! Я б хотіла навзаєм повідати Вам про своє горе, але давайте іншим разом. Сьогодні вже дійсно немає сил. А ще я хотіла б у Вас попрохати контакт, може мені щось знадобиться або Вам. Тоді будемо телефонувати, – запропонувала я дивне.

– Звісно, так! Я ще в першу зустріч хотів попросити, але не звик чіплятися до жінки серед вулиці, наче п'явка? Ви й так тоді мені свою воду віддали та як могли допомагали...

– А можна тепер мені попити Вашої води? – запитала я у Данила, бо від усіх його страхіть в мене зовсім пересохло в горлі.

– Будь ласка. Крім дурної голови в мене інших хвороб немає, – простягнув він мені мінералку та тепер я зблідла, наче тінь.

Це тому, що згадала, як у нашу найпрекраснішу з Платоном мить він сказав: «Можна я без нічого побуду у тобі? Я здоровий і дуже відповідальний...»

Данило звісно не читав думок і тому спитав:

– Анастасіє, що з Вами? Ви дуже зблідли.

– Все нормально. Ви тут ні до чого. Дякую за воду і контакт. Я вже піду. Мені треба побути на самоті. Не зникайте, Даниле. На черзі моя історія і я Вас без неї не відпущу. До зустрічі! – вимовила я та й пішла собі. А в голові тисячі голосів повторювали фразу, що сказав мені Платон Курінний за мить до нашого першого єднання.

Влада Клімова
П'ятий гріх

Зміст книги: 21 розділ

Спочатку:
ЧАСТИНА 1. Розділ 1. Оце так зустріч
1783783021
19 дн. тому
Розділ 2. Дякую за надію
1783783870
19 дн. тому
Розділ 3. Інопланетянин
1783784052
19 дн. тому
Розділ 4. Хто він?
1783784377
19 дн. тому
Розділ 5. Французький мускат
1783784585
19 дн. тому
Розділ 6. Могутній вогонь
1783784984
19 дн. тому
Розділ 7. Хмари за вікном
1783785348
19 дн. тому
Розділ 8. Живу лише одним
1783785777
19 дн. тому
Розділ 9. День народження
1783785989
19 дн. тому
Розділ 10. Чарівна покупка
1783786300
19 дн. тому
Розділ 11. Новий рік
1783786515
19 дн. тому
Розділ 12. Наслідки
1783786763
19 дн. тому
ЧАСТИНА 2. Розділ 1. Живий мрець
1783786880
19 дн. тому
Розділ 2. Закордонне відрядження
1783787057
19 дн. тому
Розділ 3. Ковток води
1783787349
19 дн. тому
Розділ 4. Початок історії
1783787767
19 дн. тому
Розділ 5. Продовження (важке)
1783788453
19 дн. тому
Розділ 6. Доброго ранку
1783789020
19 дн. тому
Розділ 7. Курячий бульйон
1783789393
19 дн. тому
Розділ 8. Ми вільні
1783789831
19 дн. тому
Розділ 9. Відплата
1783790552
19 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!