Раді Вас бачити!

Після нещодавніх подій я вже не хотіла, ні переїзду в чужий дім, ні святкування. Мені просто треба було зрозуміти: чи хоче Настя Гонта стати ще однією Курінною? Та не дай Боже захворіти на голову, як моя попередниця! Чомусь же ця дивна жінка вдалася до таких непередбачуваних і брудних дій, що навіть сина не пошкодувала вкласти до інфекційки...

Коли я відмовилась від гучного свята, мій бос задумав якийсь новий сюрприз, але сперечатися з ним в мене поки не вистачало сил. З досвіду минулого життя, він все-таки купив мені золотий гарнітур: перстень, ланцюжок та підвіску. Може так намагався залагодити ту страшну дірку, яка з’явилася в моїй душі після втраченої надії на дитинку? Та я нічогісінько йому не сказала. А навіщо? Все, що могло статися, вже сталося! Син його одужав. Я прийшла до офісу на роботу. Мій чарівний Курінний знову розцвів, ось тільки шаленого кохання у нас тепер якось не виходило. Як тільки він до мене торкався, я згадувала той моторошний біль, що пережила в день свого народження… Виходить, пані Курінна досягла поставленої мети!

Але Платон не здавався й вирішив діяти напролом. Якось він сповістив, що ми їдемо на зустріч з представником забудовника.

– Добре, – сказала я й навіть не підозрювала, що це стосується нас особисто.

Ми приїхали на Пушкінську й повернули у старий двір. В історичному будинку, на першому поверсі, знаходився один з офісів найбільшого забудовника нашого міста, що славився шикарними новобудовами.

Серйозна дамочка, коли почула ім’я Курінного, стала набагато привітнішою, запросила нас сісти й дістала каталоги, що красномовно демонстрували їх будівельні шедеври. Тільки зараз я зрозуміла, що ми приїхали не по роботі, а обирати квартиру собі. Останнім часом Платон став більш загадковим та полюбив робити мені неочікувані сюрпризи.

– Ну, ви обирайте, а я поки відійду до інших клієнтів, – ввічливо промовила дама та пішла до столу навпроти.

– Платошо, що ми тут робимо? Чому не сказав мені: для чого поїхали сюди? – сумно запитала я веселого чоловіка. Та його відповідь була більше ніж прогнозованою:

– Настуню, я хотів зробити тобі сюрприз! Дивись оцей ЖК на Золотоворітській дуже красивий, правда? І знаходиться в тихому дворі, поряд з площею Перемоги.

– Ага! Відразу за цирком. Якщо буду себе погано вести, здаси мене дресувальникам, у вільну клітку, – не дуже смішно пожартувала я. Та й взагалі мені чомусь було зовсім не до сміху. Хіба такі питання не вирішуються вдома, в обіймах? Але ж дому в нас ще не було й саме тому закоханий бос привіз мене сюди.

– Тусенько, потерпи трішки! Ось купимо свій куточок і все налагодиться, – сміливо пообіцяв мені він.

– Платоне, але ж він скоріше за все, коштує як три квартири на периферії? – не зменшувала напруги дипломована архітекторка.

– І що з того? Я хочу, щоб ми з тобою прожили життя в яскравому світі. Хіба ще не нажилися на тій периферії? Сонечко, скажи «так» і я покличу серйозну тьотю, – благав він і дивився таким поглядом, від якого я просто махнула рукою.

– Клич. Та тільки де ми візьмемо на цю величну новобудову стільки грошей? – тоді вперше прозвучало з моїх вуст фатальне запитання.

– Кохана моя, гроші то бруд! Є одна думка з кредитом. Я тобі потім розповім, – замріяно посміхався Платон.

– Але ж кредит, то страшна й дуже затратна річ! – намагалася повернути його думки в розумне річище я, та цілеспрямований чоловік мене не слухав. Покликав даму і вперто відповів:

– Пані Світлано, ми обрали цей комплекс. Ви казали, що він готовий та зданий в експлуатацію, але залишилось кілька непроданих квартир.

Тобто Курінний вже розмовляв з нею та навіть обрав варіант, а мене привів так, для загального огляду. Після невдалого свята він наче підозрював погане й намагався прискорити хід подій.

– Неймовірно гарний вибір! – зраділа дама, адже не кожен може собі дозволити квартиру в сто квадратних метрів, в комплексі з червоної цегли, на пагорбі за Київським цирком.

– А ми могли б спочатку оглянути майбутню покупку? – законно прозвучало питання від Платона.

– Звісно! Я зателефоную голові ОСББ, що завжди там присутній. Він супроводить Вас до квартир та всі покаже. А вже як оберете конкретну – ласкаво прошу до мене. Хоча я б радила ось цю. Вона виходить вікнами на схід та південь і взагалі тут краще планування, – радо консультувала жінка.

– А хіба в одному будинку, однакові квартири мають різне планування? – влізла я зі своїм інтелектом.

– Так, шановна пані! Майже всі квартири в цьому комплексі збудовані на замовлення й тому мають абсолютно різне планування, – схилила переді мною свою доглянуту голівку представниця забудовника.

– Тоді можете телефонувати голові. Хвилин через двадцять ми будемо з дружиною на місці, – ляпнув Курінний і ми розпрощалися з дамою.

– А я вже твоя дружина? – сумно посміхнулась я в автомобілі.

– Так! З самого початку й назавжди. Невже це твердження може викликати сумніви? – впевнено відповів мені він. – Моя найкраща в світі дружина. Інакше вже ніколи не буде!

– Платошенько, а скажи мені: скільки та чарівна покупка коштує на старті? – не стала сперечатися відносно «дружини» я з ним, бо наразі рахувала проценти, котрі з’їсть той кредит за роки виплат.

– Сонечко моє, ну навіщо воно тобі? – загравав до мене чоловік.

– Але ж ти казав, що між нами ніколи не буде секретів. Та й потім я сподіваюсь бути учасницею виплати кредиту? – мабуть, натякала я на законний шлюб.

– Звісно, моя кохана! Дивись, зараз цей об’єкт коштує всього-на-всього двісті тисяч умовних одиниць, – абсолютно спокійно сказав Курінний.

– Що??? Тошо, ми вже нікуди не їдемо й нічого роздивлятися не будемо! Ти зовсім розум втратив? Де взяти такі страшні гроші? Телефонуй тій Світлані, нехай забуде про наш кредит! – засовалась я на штурманському сидінні.

– Та є в мене один безвідмовний варіант! – продовжував сяяти Платон, а в мені відразу чомусь заворушились сумніви, коли він додав: – Багата тварюка, що заборгувала мені серйозну послугу.

– Ти наразі натякаєш на якийсь кримінал? – прискіпливо допитувалась я в нього.

– Чому відразу кримінал? Ну, так – нинішні кредитні спілки роблять багато дурниць, але ж я не наркобарон. Просто візьму позику та й буду потроху платити. Здається приїхали! – радісно повернув у двір комплексу окрилений Курінний.

Я не стала марно боротись і квартиру ми подивились. Вона дійсно була шикарною й мабуть, коштувала своїх страшних грошей. Але точно не варта була того горя, що принесла нам усім.

– Тепер тобі залишається нарешті поговорити зі своїм вченим, щоб ви негайно подали на розлучення. Хочу в наш дім привести мою наречену. А доки в РАЦСі тягатимуть папірці, я виб’ю грошенята й оформлю кредит. Тусенько, сьогодні ж розв'яжи питання, прошу, – підвіз мене додому Курінний і помчав до своїх темних справ, у невідомому напрямку.

Ближче до вечора, коли мій законний чоловік повернувся з інституту, я накрила на стіл та попросила його уваги.

– Антоне! Нам треба дуже серйозно з тобою поговорити, – сіла я на своє місце навпроти нього. – Вибач, будь ласка, але нам потрібно розлучитись…

Він спочатку як завжди кивнув, бо довіряв мені всі справи, а потім відірвався від їжі, на диво уважно подивився в мої очі й відповів:

– Щось я запрацювався! Хіба сьогодні перше квітня?

– На жаль, НІ. Антоне, я винна тобі таємницю, адже давно живу з іншим чоловіком і дуже його кохаю. Це несправедливо, й тому я прошу про розлучення. Моя квартира нехай залишається тобі, ти заслуговуєш на неї. А мене просто відпусти, будь ласка, – ввічливо попросила я Гонту.

Тепер до мого вченого дійшло, що я не жартую і всі ті мої чарівні наряди та французькі парфуми, якими з деякого часу пропах весь наш дім, а ще веселий настрій та купа квітів – дійсно наслідки моєї подружньої зради. Він знизав плечима й відповів:

– То ось звідки всі ті хвороби в наш вихідний? Скажи, хоч хто він такий?

– А тебе лише моя недільна відмова хвилювала? Так це невелика втрата. Воно тобі, по-моєму, зовсім ні до чого. Хто він? Мій колишній одногрупник, мій бос і неймовірно коханий чоловік. Та ти його не знаєш, – доповідала я, наче на лекції.

– Чому ж не знаю? Я вас бачив уже кілька разів. Коли він підвозить тебе своїм автобусом під наш дім, ви так звабливо цілуєтесь на прощання, наче сімнадцятирічні, – ображено відкрився Антон.

– І ти так спокійно про це говориш? Невже тобі байдуже, наче я кухонний стільчик, котрий можна переставити з місця на місце та й по всьому? – починала заводитись я, але Гонта протер підборіддя серветкою й сповістив:

– Я не проти, коли ти так вирішила. Сходи до РАЦСу та домовся. У мене наразі багато роботи, але все необхідне я підпишу. Дякую за вечерю! – і спокійно пішов провалитись у свій електронний вир. Та я не змогла спинитися й пішла за ним:

– Вибач, але як ти про нас дізнався? Невже слідкував за мною?

– Дуже мені це треба! Дружина твого судженого зателефонувала й розповіла. Я спочатку не повірив, а коли побачив – важко було сперечатись. Ви як ті два голубки! Все? Я можу працювати? – непохитно подивився на мене чоловік і поклав пальці на клавіатуру.

– Ясно. У вас з нею тепер клуб зраджених половин? Вітаю! За згоду дякую та перепрошую, що потурбувала! – розізлилась я й пішла з кімнати геть.